Архів категорії: Наша минувшина

НАДРА СЛУЖИЛИ ЛЮДЯМ

За грядою літ минулих


Цьогорічне нафтовицьке свято – День працівників нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, проходило у районі під знаком 60-річчя початку видобутку чорного золота на Варвинщині. Як відомо, на початку липня 1959 р. із свердловини №1, що неподалік Гнідинець, було отримано першу вуглеводну сировину.

далі

ФОРСУВАВ ЧОТИРИ РІЧКИ

Пишаємося ними.

Роки біжать так невблаганно швидко. Заростають, зарубцьовуються рани на нашій землі. Та хіба можна забути про безсмертний подвиг народу у війні з фашизмом.

Шумлять берези – свідки історії. І під їх блаженний шум сивочолий ветеран, колишній голова Озерянської ве­теранської організації – Іван Сте­панович Небрат – ділиться спогадами про страшне лихоліття війни, яке, як і ра­ніше, ятрить душу, не дає спокою.

Воював на 1-ому Українському фронті. Брав участь у форсуванні Дніпра, Бугу, Дністра, Дунаю. Учасник Яссо-Кишинівської операції. Двічі поранений. Нагороджений орденами Червоної Зірки, «За мужність», Віт­чиз­няної війни II ступеня, іншими дер­жавними відзнаками. Проживає в Озе­рянах Варвинського району, багато років очолював бухгалтерську службу у місцевому господарстві, майже два десятиліття головував у сільській раді ветеранів.

далі

НАС ЛЯКАЛИ ВІЙНОЮ І «ЧОРНИМ ВОРОНОМ»

До річниці Перемоги над нацизмом у Другій світовій.

Мені п’ять (може, шість) років. Настає довгождана неділя, і ми з мамою у святковому вбранні простуємо на базар. Підходимо, справа від воріт безногий дядько грає на гармошці й затягує тужливу пісню. Мама на якусь мить зупиняється, щоб кинути монетку в погнуту металеву кружку й послухати пісню. Я нетерпляче смикаю її за спідницю.

– Мамо, ходім! Мамо, а чого в дядька ніг нема? Мамо, а чому ти плачеш?

– Була війна, синочку. Там і лишилися дядькові ноги. Краще тобі її не знати! далі

ВШАНУВАЛИ ПАМ’ЯТЬ ЗЕМЛЯКА

Пам`ятаймо

Життя таке швидкоплинне, що не встигаєш оглянутися, як промайнули роки, а людина чогось не встигла зробити, щось забула, а щось лишилося в серці і не дає спокою людині, родині… Отак і журавська родина несе в своїй душі сум через втрату одного з найкращих своїх синів – Володимира Панасовича Магди, колишнього директора радгоспу «Журавський», який все своє життя присвятив рідному селу, його розбудові та розвитку. далі

Торкнутися душею Озерянської трагедії…

Забуттю не підлягає

19 березня 1943 року. Ця скорботна дата і через сім десятиліть потому щороку під тужливий подзвін збирає озерянців – від малого до старого, на овіяному вітрами пагорбі неподалік школи. Це місце кривавої розправи німецько-фашистських окупантів із сільчаними – подвір`я родини Колісників. За вбивство одного німецького офіцера, відчуваючи агонію неминучої поразки у війні, фашисти поквиталися майже двома сотнями життів мешканців цього села, спалених заживо і закатованих у інший спосіб, розстріляних при спробі врятуватися. Той біль пекельних мук і нині відлунює їх нащадкам, землякам, хто хоч раз доторкнувся душею до цієї трагічної сторінки історії нашого краю.

Цьогорічний мітинг-реквієм за безвинними жертвами війни, організований сільським будинком культури і педагогами та учнями місцевої школи, теж був велелюдним. Відкрив його Озерянський сільський голова Сергій Дмитренко, розділити з озерянцями скорботу прибули заступник голови райдержадміністрації В. Пилипченко, заступник голови районної ради В. Хажанець, представник районної громадської організації В. Остапець.

далі

Стежиною рідного Світличного

Наша минувшина

На півдні області, за декілька кілометрів від Удаю знаходиться Світличне. Село розташоване в природній зоні лісостепу. Воно оточене лісами, що звуться – Германець, Кисляківщина, Якубівщина, Полонцеве, Шиловиця, Сінівщина. Рельєф, в основному, рівнинний, але частина території землі порізана ярами. далі

ГОЛОС ПАМ’ЯТІ ІЗ СИВИНИ ВІКІВ

Нащадок роду Горільченків Сергій Єлєцьких з дружиною Інною під час відвідин Варви.

„У темні часи добре видно світлих людей”. Еріх Марія Ремарк.

Колись Бернард Шоу сказав, що аж ніяк не пізно вийти з натовпу, попрямувати за власною мрією, рухатися до своєї мети. Звичайно, наш земляк Юхим Горільченко навряд чи знав цього письменника, хоча й був розумним, як і Бернарду Шоу не було знаним ім’я простого селянина з невідомої Варви. Але, як на мене, письменник сказав так влучно, ніби на адресу Юхима Петровича. Адже не кожен був здатен розпорядитися долею так, як це зробив він: вийшов із сірої юрби, тому й став „світлою людиною”, тобто таким, як бачив неординарних особистостей Ремарк.

Справді, Ю.П. Горільченко – постать непересічна. Славився у Варві щедрістю, патріотизмом, меценатством. Маючи неабиякі статки, свою доброчинність проявив особливо яскраво у роки, як влада була в руках більшовиків. Хоча про нього ходить чимало міфів, але зробив він і вдосталь реальних допропорядних справ, проявляв добродушність і доброзичливість до неімущих земляків, зрештою, і до влади. Поважав Юхим Петрович її чи ні, сказати важко, а вже тепер і неможливо. Одначе, мабуть, будучи мудрим, вирішив не так, як усі: чому не віддати нажите трудом, бо все одно заберуть, та ще й на Соловки запроторять. далі

На віку, як на довгій ниві…

До річниці Перемоги

Віталій Іванович Ященко народився 25-ого грудня 1924-ого року. З перших місяців окупації Варви – член підпіль­ної організації, а з травня сорок третього – розвідник партизанського загону. У вересні 1943-ого мобілізований у діючу армію. У складі 764-ого стрілецького полку 238-ої стрілецької дивізії форсував Дніпро, під час жорстоких боїв на плацдармі одержав поранення. Після лікування служив розвідником у танковій армії генерала Рибалко. Був учасником Львівсько-Сандомирської операції, запеклих боїв на території Німеччини. Тричі поранений. Нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни II ступеня, медаллю «За відвагу», іншими державними відзнаками. Має почесні звання «Заслуженого фінансиста СРСР» і «Заслуженого пасічника України». Проживає у Варві. далі