Архів категорії: Наша минувшина

«РОБИТИ ПОТРІБНІ, РЕАЛЬНІ СПРАВИ…»

До 100-річчя Варвинської селищної ради

Павло Миколайович Скудний – Вар­­винський селищний голова з 1994-го до 2006-го та з 2008-го до 2010-го років.


– Павле Миколайовичу, Ви – людина, що прийшла на посаду селищного голови з культури. Цей напрямок творчості Ви дуже любили. Тож, чому балотувалися на посад селищного голови?

– Перебуваючи на посаді начальника відділу культури, часто відвідував сільські будинки культури та придивлявся до того, як працюють сільські голови, бо хотів допомогти творчим працівникам будинку культури. А коли мешканці селища запропонували балотуватися, я погодився. 1994-го року я вперше балотувався на посаду селищного голови на альтернативній основі: було п’ять кандидатур. далі

ПО БІТУМ ДО МОСКВИ…

До 100-річчя Варвинської селищної ради

Зі спогадів очільників ради

Народився Іван Олексійович у хуторі Долина, дотичному до х. Берізка, що неподалік Озерян. Після закінчення школи продовжив навчання в Уманському технікумі механізації сільського господарства, служив у лавах Збройних Сил, а згодом закінчив Ташкентське авіаційне училище, певний час літав на надзвукових лайнерах.

Через деякий час Іван Олексійович закінчив інженерно-зоотехнічний факультет Київської сільськогосподарської академії.

– Закінчивши обидва училища та певний час політавши на надзвукових облавках, я повернувся до села Кухарка, в тодішній радгосп «Мирний», і розпочав там роботу на посаді секретаря партійної організації, а через деякий час очолив колгосп «Дружба» в селі Озеряни, – розповідав Іван Олексійович.

1982-го року погодився на пропозицію тодішнього першого секретаря райкому партії Гмирянського очолити Варвинську селищну раду. далі

Щоб діти знали, хто ми і звідки

Під таким заголовком у минулому номері варвинської газети опубліковано розповідь варвинця Михайла Богоденка про те, як він досліджує історію свого роду і рідного хутора Боханів. На жаль, проіснувавши менше сторіччя на родючих грунтах біля Остапівки і Кухарки, хутір зник з лиця землі. Проте нащадки боханян знову і знову повертаються у рідний край, мріють про його відродження.

Докладніше читайте у №29 від 16 липня, газета є у продажу в селищних магазинах “Продукти” В. Рептюха по Шевченка та “Факел” родини Небратів у мікрорайоні “Нафтовик”. До 20 числа можна замовити передплату “Слова Варвинщини” на наступний місяць, звернувшись у поштові відділення чи до листоноші.

Михайло і Ярослав Богоденки.

далі

ВІДСТОЯЛИ В БОЮ, ПРОСЛАВЛЯЛИ В ПРАЦІ

ЩОБ ПАМ`ЯТАТИ

Цій світлині від роду ось уже 45 років. Зробили фото накінці січня 1975 року. Тут закарбовані учасники редакційної зустрічі ветеранів війни. Зібрання було приурочене 30-річчю Великої Перемоги. І взяли у ньому участь Герой Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради УРСР, голова колгоспу ім. Калініна П.Я. В’юницький, кавалер орденів Слави, Вітчизняної війни, Червоної Зірки, механізатор з Богданів І.М. Олійник, Герой Соціалістичної Праці, бригадир тракторної бригади з Остапівки О.Н. Даценко, кавалер орденів Слави, «Знак Пошани», машиніст Гнідинцівського заводу СНіВЗГ Д.П. Бондаренко, Герой Радянського Сою­зу, робітник РІТС-4 з видобутку газу І.Я. Кон­д­ратець, шофер АК-2 М.Л. Петров (нижній ряд), столяр буддільниці №1 БМУ НГВУ «Чернігівнафтогаз» Т.І. Сушина, кавалер ордена Слави, заступник головного механіка ГПЗ С.І. Савельєв, колгоспник з Богданів П.О. Охріменко, бригадир столярів міжколгосп­буду М.П. Матухно, ст. диспетчер АК-2 АТК НГВУ «Чернігівнафтогаз» П.П. Борсук (верхній ряд). далі

НАДРА СЛУЖИЛИ ЛЮДЯМ

За грядою літ минулих


Цьогорічне нафтовицьке свято – День працівників нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, проходило у районі під знаком 60-річчя початку видобутку чорного золота на Варвинщині. Як відомо, на початку липня 1959 р. із свердловини №1, що неподалік Гнідинець, було отримано першу вуглеводну сировину.

далі

ФОРСУВАВ ЧОТИРИ РІЧКИ

Пишаємося ними.

Роки біжать так невблаганно швидко. Заростають, зарубцьовуються рани на нашій землі. Та хіба можна забути про безсмертний подвиг народу у війні з фашизмом.

Шумлять берези – свідки історії. І під їх блаженний шум сивочолий ветеран, колишній голова Озерянської ве­теранської організації – Іван Сте­панович Небрат – ділиться спогадами про страшне лихоліття війни, яке, як і ра­ніше, ятрить душу, не дає спокою.

Воював на 1-ому Українському фронті. Брав участь у форсуванні Дніпра, Бугу, Дністра, Дунаю. Учасник Яссо-Кишинівської операції. Двічі поранений. Нагороджений орденами Червоної Зірки, «За мужність», Віт­чиз­няної війни II ступеня, іншими дер­жавними відзнаками. Проживає в Озе­рянах Варвинського району, багато років очолював бухгалтерську службу у місцевому господарстві, майже два десятиліття головував у сільській раді ветеранів.

далі

НАС ЛЯКАЛИ ВІЙНОЮ І «ЧОРНИМ ВОРОНОМ»

До річниці Перемоги над нацизмом у Другій світовій.

Мені п’ять (може, шість) років. Настає довгождана неділя, і ми з мамою у святковому вбранні простуємо на базар. Підходимо, справа від воріт безногий дядько грає на гармошці й затягує тужливу пісню. Мама на якусь мить зупиняється, щоб кинути монетку в погнуту металеву кружку й послухати пісню. Я нетерпляче смикаю її за спідницю.

– Мамо, ходім! Мамо, а чого в дядька ніг нема? Мамо, а чому ти плачеш?

– Була війна, синочку. Там і лишилися дядькові ноги. Краще тобі її не знати! далі

ВШАНУВАЛИ ПАМ’ЯТЬ ЗЕМЛЯКА

Пам`ятаймо

Життя таке швидкоплинне, що не встигаєш оглянутися, як промайнули роки, а людина чогось не встигла зробити, щось забула, а щось лишилося в серці і не дає спокою людині, родині… Отак і журавська родина несе в своїй душі сум через втрату одного з найкращих своїх синів – Володимира Панасовича Магди, колишнього директора радгоспу «Журавський», який все своє життя присвятив рідному селу, його розбудові та розвитку. далі