Архів категорії: Наша минувшина

«РОБИТИ ПОТРІБНІ, РЕАЛЬНІ СПРАВИ…»

До 100-річчя Варвинської селищної ради

Павло Миколайович Скудний – Вар­­винський селищний голова з 1994-го до 2006-го та з 2008-го до 2010-го років.


– Павле Миколайовичу, Ви – людина, що прийшла на посаду селищного голови з культури. Цей напрямок творчості Ви дуже любили. Тож, чому балотувалися на посад селищного голови?

– Перебуваючи на посаді начальника відділу культури, часто відвідував сільські будинки культури та придивлявся до того, як працюють сільські голови, бо хотів допомогти творчим працівникам будинку культури. А коли мешканці селища запропонували балотуватися, я погодився. 1994-го року я вперше балотувався на посаду селищного голови на альтернативній основі: було п’ять кандидатур. далі →

ПО БІТУМ ДО МОСКВИ…

До 100-річчя Варвинської селищної ради

Зі спогадів очільників ради

Народився Іван Олексійович у хуторі Долина, дотичному до х. Берізка, що неподалік Озерян. Після закінчення школи продовжив навчання в Уманському технікумі механізації сільського господарства, служив у лавах Збройних Сил, а згодом закінчив Ташкентське авіаційне училище, певний час літав на надзвукових лайнерах.

Через деякий час Іван Олексійович закінчив інженерно-зоотехнічний факультет Київської сільськогосподарської академії.

– Закінчивши обидва училища та певний час політавши на надзвукових облавках, я повернувся до села Кухарка, в тодішній радгосп «Мирний», і розпочав там роботу на посаді секретаря партійної організації, а через деякий час очолив колгосп «Дружба» в селі Озеряни, – розповідав Іван Олексійович.

1982-го року погодився на пропозицію тодішнього першого секретаря райкому партії Гмирянського очолити Варвинську селищну раду. далі →

Щоб діти знали, хто ми і звідки

Під таким заголовком у минулому номері варвинської газети опубліковано розповідь варвинця Михайла Богоденка про те, як він досліджує історію свого роду і рідного хутора Боханів. На жаль, проіснувавши менше сторіччя на родючих грунтах біля Остапівки і Кухарки, хутір зник з лиця землі. Проте нащадки боханян знову і знову повертаються у рідний край, мріють про його відродження.

Докладніше читайте у №29 від 16 липня, газета є у продажу в селищних магазинах “Продукти” В. Рептюха по Шевченка та “Факел” родини Небратів у мікрорайоні “Нафтовик”. До 20 числа можна замовити передплату “Слова Варвинщини” на наступний місяць, звернувшись у поштові відділення чи до листоноші.

Михайло і Ярослав Богоденки.

далі →

ВІДСТОЯЛИ В БОЮ, ПРОСЛАВЛЯЛИ В ПРАЦІ

ЩОБ ПАМ`ЯТАТИ

Цій світлині від роду ось уже 45 років. Зробили фото накінці січня 1975 року. Тут закарбовані учасники редакційної зустрічі ветеранів війни. Зібрання було приурочене 30-річчю Великої Перемоги. І взяли у ньому участь Герой Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради УРСР, голова колгоспу ім. Калініна П.Я. В’юницький, кавалер орденів Слави, Вітчизняної війни, Червоної Зірки, механізатор з Богданів І.М. Олійник, Герой Соціалістичної Праці, бригадир тракторної бригади з Остапівки О.Н. Даценко, кавалер орденів Слави, «Знак Пошани», машиніст Гнідинцівського заводу СНіВЗГ Д.П. Бондаренко, Герой Радянського Сою­зу, робітник РІТС-4 з видобутку газу І.Я. Кон­д­ратець, шофер АК-2 М.Л. Петров (нижній ряд), столяр буддільниці №1 БМУ НГВУ «Чернігівнафтогаз» Т.І. Сушина, кавалер ордена Слави, заступник головного механіка ГПЗ С.І. Савельєв, колгоспник з Богданів П.О. Охріменко, бригадир столярів міжколгосп­буду М.П. Матухно, ст. диспетчер АК-2 АТК НГВУ «Чернігівнафтогаз» П.П. Борсук (верхній ряд). далі →

НАДРА СЛУЖИЛИ ЛЮДЯМ

За грядою літ минулих


Цьогорічне нафтовицьке свято – День працівників нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, проходило у районі під знаком 60-річчя початку видобутку чорного золота на Варвинщині. Як відомо, на початку липня 1959 р. із свердловини №1, що неподалік Гнідинець, було отримано першу вуглеводну сировину.

далі →

ФОРСУВАВ ЧОТИРИ РІЧКИ

Пишаємося ними.

Роки біжать так невблаганно швидко. Заростають, зарубцьовуються рани на нашій землі. Та хіба можна забути про безсмертний подвиг народу у війні з фашизмом.

Шумлять берези – свідки історії. І під їх блаженний шум сивочолий ветеран, колишній голова Озерянської ве­теранської організації – Іван Сте­панович Небрат – ділиться спогадами про страшне лихоліття війни, яке, як і ра­ніше, ятрить душу, не дає спокою.

Воював на 1-ому Українському фронті. Брав участь у форсуванні Дніпра, Бугу, Дністра, Дунаю. Учасник Яссо-Кишинівської операції. Двічі поранений. Нагороджений орденами Червоної Зірки, «За мужність», Віт­чиз­няної війни II ступеня, іншими дер­жавними відзнаками. Проживає в Озе­рянах Варвинського району, багато років очолював бухгалтерську службу у місцевому господарстві, майже два десятиліття головував у сільській раді ветеранів.

далі →

НАС ЛЯКАЛИ ВІЙНОЮ І «ЧОРНИМ ВОРОНОМ»

До річниці Перемоги над нацизмом у Другій світовій.

Мені п’ять (може, шість) років. Настає довгождана неділя, і ми з мамою у святковому вбранні простуємо на базар. Підходимо, справа від воріт безногий дядько грає на гармошці й затягує тужливу пісню. Мама на якусь мить зупиняється, щоб кинути монетку в погнуту металеву кружку й послухати пісню. Я нетерпляче смикаю її за спідницю.

– Мамо, ходім! Мамо, а чого в дядька ніг нема? Мамо, а чому ти плачеш?

– Була війна, синочку. Там і лишилися дядькові ноги. Краще тобі її не знати! далі →

ВШАНУВАЛИ ПАМ’ЯТЬ ЗЕМЛЯКА

Пам`ятаймо

Життя таке швидкоплинне, що не встигаєш оглянутися, як промайнули роки, а людина чогось не встигла зробити, щось забула, а щось лишилося в серці і не дає спокою людині, родині… Отак і журавська родина несе в своїй душі сум через втрату одного з найкращих своїх синів – Володимира Панасовича Магди, колишнього директора радгоспу «Журавський», який все своє життя присвятив рідному селу, його розбудові та розвитку. далі →