Архів категорії: Наша минувшина

Торкнутися душею Озерянської трагедії…

Забуттю не підлягає

19 березня 1943 року. Ця скорботна дата і через сім десятиліть потому щороку під тужливий подзвін збирає озерянців – від малого до старого, на овіяному вітрами пагорбі неподалік школи. Це місце кривавої розправи німецько-фашистських окупантів із сільчаними – подвір`я родини Колісників. За вбивство одного німецького офіцера, відчуваючи агонію неминучої поразки у війні, фашисти поквиталися майже двома сотнями життів мешканців цього села, спалених заживо і закатованих у інший спосіб, розстріляних при спробі врятуватися. Той біль пекельних мук і нині відлунює їх нащадкам, землякам, хто хоч раз доторкнувся душею до цієї трагічної сторінки історії нашого краю.

Цьогорічний мітинг-реквієм за безвинними жертвами війни, організований сільським будинком культури і педагогами та учнями місцевої школи, теж був велелюдним. Відкрив його Озерянський сільський голова Сергій Дмитренко, розділити з озерянцями скорботу прибули заступник голови райдержадміністрації В. Пилипченко, заступник голови районної ради В. Хажанець, представник районної громадської організації В. Остапець.

далі →

Стежиною рідного Світличного

Наша минувшина

На півдні області, за декілька кілометрів від Удаю знаходиться Світличне. Село розташоване в природній зоні лісостепу. Воно оточене лісами, що звуться – Германець, Кисляківщина, Якубівщина, Полонцеве, Шиловиця, Сінівщина. Рельєф, в основному, рівнинний, але частина території землі порізана ярами. далі →

ГОЛОС ПАМ’ЯТІ ІЗ СИВИНИ ВІКІВ

Нащадок роду Горільченків Сергій Єлєцьких з дружиною Інною під час відвідин Варви.

„У темні часи добре видно світлих людей”. Еріх Марія Ремарк.

Колись Бернард Шоу сказав, що аж ніяк не пізно вийти з натовпу, попрямувати за власною мрією, рухатися до своєї мети. Звичайно, наш земляк Юхим Горільченко навряд чи знав цього письменника, хоча й був розумним, як і Бернарду Шоу не було знаним ім’я простого селянина з невідомої Варви. Але, як на мене, письменник сказав так влучно, ніби на адресу Юхима Петровича. Адже не кожен був здатен розпорядитися долею так, як це зробив він: вийшов із сірої юрби, тому й став „світлою людиною”, тобто таким, як бачив неординарних особистостей Ремарк.

Справді, Ю.П. Горільченко – постать непересічна. Славився у Варві щедрістю, патріотизмом, меценатством. Маючи неабиякі статки, свою доброчинність проявив особливо яскраво у роки, як влада була в руках більшовиків. Хоча про нього ходить чимало міфів, але зробив він і вдосталь реальних допропорядних справ, проявляв добродушність і доброзичливість до неімущих земляків, зрештою, і до влади. Поважав Юхим Петрович її чи ні, сказати важко, а вже тепер і неможливо. Одначе, мабуть, будучи мудрим, вирішив не так, як усі: чому не віддати нажите трудом, бо все одно заберуть, та ще й на Соловки запроторять. далі →

На віку, як на довгій ниві…

До річниці Перемоги

Віталій Іванович Ященко народився 25-ого грудня 1924-ого року. З перших місяців окупації Варви – член підпіль­ної організації, а з травня сорок третього – розвідник партизанського загону. У вересні 1943-ого мобілізований у діючу армію. У складі 764-ого стрілецького полку 238-ої стрілецької дивізії форсував Дніпро, під час жорстоких боїв на плацдармі одержав поранення. Після лікування служив розвідником у танковій армії генерала Рибалко. Був учасником Львівсько-Сандомирської операції, запеклих боїв на території Німеччини. Тричі поранений. Нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни II ступеня, медаллю «За відвагу», іншими державними відзнаками. Має почесні звання «Заслуженого фінансиста СРСР» і «Заслуженого пасічника України». Проживає у Варві. далі →

Унікальні земські шко­­­ли трьох областей отримали охоронний статус

Школа у Макушисі

 

Земські школи, збудовані у 1901-1916-х роках за проектом архітектора Опанаса Сластіона, визнані пам‘ятками культурної спадщини місцевого значення.

Таких будівель, збудованих в унікальному стилі Український архітектурний модерн, збереглося май­же 50. Вони знаходяться у чотирьох районах Полтавської області (Лубенському, Лохвицькому, Пи­рятинському та Чорнухинському), а також у Варвинському районі Чернігів­ської області та Роменському районі Сумської області. далі →

ІСТОРІЯ ОДНОГО НЕПОРОЗУМІННЯ

До питання про першу згадку та час заснування Варви

До сьогодні офіційною датою першої літописної згадки про Варву залишається 1079 рік, хоча незабаром буде 17 років, як мною було обгрунтовано і докладно пояснено на шпальтах районки (номер 97/9519 від 16 грудня 2000 року), що це хибна дата.

То звідки ж взялася дата 1079? Для цього повернемося майже на 200 років назад. Саме тоді писав своє “Повествование о России” М.С. Арцибашев. Він вперше з дослідників ототожнив літописний Варин з Варвою, головно на підставі географічного положення і співзвучності назв. Його рецензент – М.П. Погодін у 1850 році відніс пасаж літопису про Варин до 1085 року, і вказав, що, можливо, тут йдеться про Варву, хоча і не виключав іншої локалізації. далі →

Забуттю не підлягає

Спасибі за життя

Дорога редакціє, хочеться привітати через вашу газету нашого тата і дідуся Федора Івановича Гапона з Днем Перемоги, доки ще є це свято. Мало вже їх лишилося – ветеранів, і живуть вони споминами про голод, війну, відбудову. Скільки живуть, стільки і трудяться.

___________________________________

На знімку американець Джонсон, українець Федір Гапон, француз Бусенар і англієць Еванс – фото групи патрульних на віденській вулиці зберігається у Леляківській школі, родині фронтовика, а також – у районній раді ветеранів, де і допомогли встановити імена представників союзницьких військ. далі →

Пам`ятаймо імена Героїв      

Тканко Олександр Васи­льович – командир Закарпатського партизанського з’єднання, Герой Радянського Союзу.

Народився 23 грудня 1916 року в селі Макіївка у селянській родині. У 1932 році закінчив семирічку, потім педагогічні курси і вступив до Ніжинського інституту соціального виховання, який закінчив 1935 року. З 1935 до 1940 років учителював. У середині 1940 року його призначили директором Любешівського педагогічного технікуму Волинської області. далі →