Архів категорії: Наша минувшина

ВІДСТОЯЛИ В БОЮ, ПРОСЛАВЛЯЛИ В ПРАЦІ

ЩОБ ПАМ`ЯТАТИ

Цій світлині від роду ось уже 45 років. Зробили фото накінці січня 1975 року. Тут закарбовані учасники редакційної зустрічі ветеранів війни. Зібрання було приурочене 30-річчю Великої Перемоги. І взяли у ньому участь Герой Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради УРСР, голова колгоспу ім. Калініна П.Я. В’юницький, кавалер орденів Слави, Вітчизняної війни, Червоної Зірки, механізатор з Богданів І.М. Олійник, Герой Соціалістичної Праці, бригадир тракторної бригади з Остапівки О.Н. Даценко, кавалер орденів Слави, «Знак Пошани», машиніст Гнідинцівського заводу СНіВЗГ Д.П. Бондаренко, Герой Радянського Сою­зу, робітник РІТС-4 з видобутку газу І.Я. Кон­д­ратець, шофер АК-2 М.Л. Петров (нижній ряд), столяр буддільниці №1 БМУ НГВУ «Чернігівнафтогаз» Т.І. Сушина, кавалер ордена Слави, заступник головного механіка ГПЗ С.І. Савельєв, колгоспник з Богданів П.О. Охріменко, бригадир столярів міжколгосп­буду М.П. Матухно, ст. диспетчер АК-2 АТК НГВУ «Чернігівнафтогаз» П.П. Борсук (верхній ряд). далі →

НАДРА СЛУЖИЛИ ЛЮДЯМ

За грядою літ минулих


Цьогорічне нафтовицьке свято – День працівників нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, проходило у районі під знаком 60-річчя початку видобутку чорного золота на Варвинщині. Як відомо, на початку липня 1959 р. із свердловини №1, що неподалік Гнідинець, було отримано першу вуглеводну сировину.

далі →

ФОРСУВАВ ЧОТИРИ РІЧКИ

Пишаємося ними.

Роки біжать так невблаганно швидко. Заростають, зарубцьовуються рани на нашій землі. Та хіба можна забути про безсмертний подвиг народу у війні з фашизмом.

Шумлять берези – свідки історії. І під їх блаженний шум сивочолий ветеран, колишній голова Озерянської ве­теранської організації – Іван Сте­панович Небрат – ділиться спогадами про страшне лихоліття війни, яке, як і ра­ніше, ятрить душу, не дає спокою.

Воював на 1-ому Українському фронті. Брав участь у форсуванні Дніпра, Бугу, Дністра, Дунаю. Учасник Яссо-Кишинівської операції. Двічі поранений. Нагороджений орденами Червоної Зірки, «За мужність», Віт­чиз­няної війни II ступеня, іншими дер­жавними відзнаками. Проживає в Озе­рянах Варвинського району, багато років очолював бухгалтерську службу у місцевому господарстві, майже два десятиліття головував у сільській раді ветеранів.

далі →

НАС ЛЯКАЛИ ВІЙНОЮ І «ЧОРНИМ ВОРОНОМ»

До річниці Перемоги над нацизмом у Другій світовій.

Мені п’ять (може, шість) років. Настає довгождана неділя, і ми з мамою у святковому вбранні простуємо на базар. Підходимо, справа від воріт безногий дядько грає на гармошці й затягує тужливу пісню. Мама на якусь мить зупиняється, щоб кинути монетку в погнуту металеву кружку й послухати пісню. Я нетерпляче смикаю її за спідницю.

– Мамо, ходім! Мамо, а чого в дядька ніг нема? Мамо, а чому ти плачеш?

– Була війна, синочку. Там і лишилися дядькові ноги. Краще тобі її не знати! далі →

ВШАНУВАЛИ ПАМ’ЯТЬ ЗЕМЛЯКА

Пам`ятаймо

Життя таке швидкоплинне, що не встигаєш оглянутися, як промайнули роки, а людина чогось не встигла зробити, щось забула, а щось лишилося в серці і не дає спокою людині, родині… Отак і журавська родина несе в своїй душі сум через втрату одного з найкращих своїх синів – Володимира Панасовича Магди, колишнього директора радгоспу «Журавський», який все своє життя присвятив рідному селу, його розбудові та розвитку. далі →

Торкнутися душею Озерянської трагедії…

Забуттю не підлягає

19 березня 1943 року. Ця скорботна дата і через сім десятиліть потому щороку під тужливий подзвін збирає озерянців – від малого до старого, на овіяному вітрами пагорбі неподалік школи. Це місце кривавої розправи німецько-фашистських окупантів із сільчаними – подвір`я родини Колісників. За вбивство одного німецького офіцера, відчуваючи агонію неминучої поразки у війні, фашисти поквиталися майже двома сотнями життів мешканців цього села, спалених заживо і закатованих у інший спосіб, розстріляних при спробі врятуватися. Той біль пекельних мук і нині відлунює їх нащадкам, землякам, хто хоч раз доторкнувся душею до цієї трагічної сторінки історії нашого краю.

Цьогорічний мітинг-реквієм за безвинними жертвами війни, організований сільським будинком культури і педагогами та учнями місцевої школи, теж був велелюдним. Відкрив його Озерянський сільський голова Сергій Дмитренко, розділити з озерянцями скорботу прибули заступник голови райдержадміністрації В. Пилипченко, заступник голови районної ради В. Хажанець, представник районної громадської організації В. Остапець.

далі →

Стежиною рідного Світличного

Наша минувшина

На півдні області, за декілька кілометрів від Удаю знаходиться Світличне. Село розташоване в природній зоні лісостепу. Воно оточене лісами, що звуться – Германець, Кисляківщина, Якубівщина, Полонцеве, Шиловиця, Сінівщина. Рельєф, в основному, рівнинний, але частина території землі порізана ярами. далі →

ГОЛОС ПАМ’ЯТІ ІЗ СИВИНИ ВІКІВ

Нащадок роду Горільченків Сергій Єлєцьких з дружиною Інною під час відвідин Варви.

„У темні часи добре видно світлих людей”. Еріх Марія Ремарк.

Колись Бернард Шоу сказав, що аж ніяк не пізно вийти з натовпу, попрямувати за власною мрією, рухатися до своєї мети. Звичайно, наш земляк Юхим Горільченко навряд чи знав цього письменника, хоча й був розумним, як і Бернарду Шоу не було знаним ім’я простого селянина з невідомої Варви. Але, як на мене, письменник сказав так влучно, ніби на адресу Юхима Петровича. Адже не кожен був здатен розпорядитися долею так, як це зробив він: вийшов із сірої юрби, тому й став „світлою людиною”, тобто таким, як бачив неординарних особистостей Ремарк.

Справді, Ю.П. Горільченко – постать непересічна. Славився у Варві щедрістю, патріотизмом, меценатством. Маючи неабиякі статки, свою доброчинність проявив особливо яскраво у роки, як влада була в руках більшовиків. Хоча про нього ходить чимало міфів, але зробив він і вдосталь реальних допропорядних справ, проявляв добродушність і доброзичливість до неімущих земляків, зрештою, і до влади. Поважав Юхим Петрович її чи ні, сказати важко, а вже тепер і неможливо. Одначе, мабуть, будучи мудрим, вирішив не так, як усі: чому не віддати нажите трудом, бо все одно заберуть, та ще й на Соловки запроторять. далі →