«РОБИТИ ПОТРІБНІ, РЕАЛЬНІ СПРАВИ…»

До 100-річчя Варвинської селищної ради

Павло Миколайович Скудний – Вар­­винський селищний голова з 1994-го до 2006-го та з 2008-го до 2010-го років.


– Павле Миколайовичу, Ви – людина, що прийшла на посаду селищного голови з культури. Цей напрямок творчості Ви дуже любили. Тож, чому балотувалися на посад селищного голови?

– Перебуваючи на посаді начальника відділу культури, часто відвідував сільські будинки культури та придивлявся до того, як працюють сільські голови, бо хотів допомогти творчим працівникам будинку культури. А коли мешканці селища запропонували балотуватися, я погодився. 1994-го року я вперше балотувався на посаду селищного голови на альтернативній основі: було п’ять кандидатур.

– Тож, як працювалося в 90-х роках?

– Важкувато. Тоді у розпорядженні селищної ради перебували обидві школи, а через кілька місяців Гнідинцівський ГПЗ, виконуючи розпорядження Кабінету Міністрів України, передав установи соціальної сфери: обидва дитячі садочки, котельні, очисні споруди, стадіон із спортзалом тощо. Коли прийняли дитсадки, то виникли додаткові проблеми з коштами на утримання, то ми постійно їздили в «Укрнафту», щоб ті виділяли більше коштів для достатнього фінансування дошкільних навчальних закладів. Згодом почав формуватися місцевий ринок. Як пам’ятаєте, він спочатку стихійно утворився на центральній площі селища, а потім селищна рада спонукала його на територію офіційного ринку, який на той час не функціонував. Малий бізнес розпочав торгівлю домашньою птицею та молодняком худоби на майданчику по вул. Зарічна, але там торгівля не прижилась. Підприємці мали величезне бажання розташовуватися зі своїм крамом по вул. Ломоносова і тільки через це вимушені були розширити цю вулицю.

– Павле Миколайовичу, що планували зробити?

– Багато з того, що планував, вдалося здійснити:
– заасфальтувати центральну площу, вулиці Миру до нового кладовища, Шевченка та Пи­ли­пенка до гори Холодниця;
– провели газопровід по вул. Підгірна (роботу виконува­ли господарським способом: селищна рада придбала труби та здійснила їх ізоляцію, а комунальне підприємство проклало траншею; колгоспи надавали цукор, щоб бартером розраховуватися;
– будували церкву, замовником якої була селищна рада, відкрили 13 лютого 1993-го року;
– посадили три невеликі скверики у Варві: на розі вулиць Пилипенка і Лютневого повстання, Коцюбинського і Червоноармійської та на 900-річчя Варви, які нині є окрасою селища;
– проклали водогони в мікрорайоні «Зарічна», заживившись від свердловини по вул. Космонавтів в мікрорайоні «Аеродромний»;
– започаткували освоєння нових мікрорайонів «Аеродромний» та «Сад» на місці земель запасу; через деякий час туди було проведено газ, освітлення та воду;
– привезли та висадили 400 штук троянд і весною вся Варва «потопала» в різнобарв’ї квітів;
– постійно висаджували саджанці декоративних та фруктових дерев;
– провели кабельне телебачення;
– на КНС встановили нову автоматику;
– будували очисні споруди та прокладали нову каналізаційну лінію в обхід Варви;
-заасфальтували вулиці Комарова, Червоноармійська, Орджонікідзе, Дзержинського, Бо­дянських та Онопрійка;
– встановили на центральній площі пам’ятник В.І. Леніну;
– облаштували скверик «К­аз­­­кове містечко» зі скульп­ту­р­­ка­ми, танцполом, іншими спо­ру­дами та атракціонами.

– Павле Миколайовичу, що найбільше запам’яталось із діяльності голови? Яка подія була найбільш приємною?

– Варвинська селищна рада тричі була визнана переможцем обласного конкурсу з благоустрою, а також ми посіли друге місце у Всеукраїнському конкурсі з благоустрою серед малих міст України.

Встановлення мешканцям селища індивідуального опалення та оформлення кредитів на цей захід. Доречно зауважити, що індивідуальне опалення тоді встановлювалося у Варві в числі перших в Україні, а тому було реально важко оформляти дозволи.

Тоді ми пережили сильний спротив спеціалізованих служб, які мали переваги від централізованого опалення. Деякі служби акцентували увагу на тому, що через порушення мешканцями правил техніки безпеки багатоповерхівки можуть зруйнуватися. Витримувати все це було досить важко, проте дуже приємно відчувати, коли після введення в експлуатацію індивідуального опалення, люди отримали до сплати менші суми. Це була справжня перемога!.. Всі адмінприміщення також перевели на індивідуальне опалення, у тому числі школи та дитсадки.

Крім того, вперше було проведено свято Варви, на яке запрошено народного артиста України Дмитра Гнатюка, заслуженого артиста Миколу Мозгового та братів Познякових, артистів ансамблю пісні й танцю Збройних Сил України. Це був тріумф!..

– Що найбільше засмутило?

– Найбільше засмучувала справжня «одіссея» з тарифами на водопостачання та водовідведення. Згідно законодавчої бази мешканці подавали позови до суду і останні відміняли тарифи, а комунальному підприємству необхідно було якось виживати. Подібна ситуація стала смертельно небезпечною, в кінці-кінців призвела до закриття підприємства і відкриття нового, а це в свою чергу – додаткові витрати на ліцензії, дозволи тощо. В результаті судових процесів працівники селищної ради залишалися по три й більше місяці без заробітної плати, а педагоги дитсадків систематично зверталися до прокуратури зі скаргами про порушені права. В результаті працівники КП «Господар» були змушені вишуковувати додаткові кошти, підвищуючи ринковий збір та змінюючи тарифи.

Пам’ятаю, як мешканці селища одного разу підійшли до селищної ради і погрожували спалити її. Я довго говорив із протестувальниками… Ситуація була досить напруженою…

– Павле Миколайовичу, хто Вам допомагав у роботі і чим?

– Активно допомагали директори ГПЗ М.О. Галушка та М.М. Дядик, директор райавтодору М.І. Самойленко, всі директори комунального підприємства, перший секретар райкому партії І.І. Леонов, заступники селищного голови Л.В. Твердовська, Г.С. Озимай, працівники селищної ради, які систематично заготовляли дрова та розвозили людям, які потребували допомоги; допомагали лісники, які виписували дрова, тодішній очільник ради ветеранів Є.П. Кутовий, особисто Настя Павлівна Прудиус, Лариса Михайлівна Хілобок, яка стала «Кращим секретарем року Чернігівської області» та керівники установ, до яких я звертався.

– Чи були такі мешканці, які Вам заважали в роботі?

– Відсоток тих, хто заважав, безперечно більший, ніж тих, хто сприяв. Це, в основному, ті мешканці, які намагалися «посадити» в калошу комунальне підприємство і довести, що я не можу над ним успішно здійснювати належний контроль та керівництво. Тож, захищаючи КП, я неодноразово відвідував не лише свій місцевий суд, але й Талалаївський та Прилуцький.

Як сьогодні пам’ятаю: триває суд у селищі Талалаївка. Суддя оголошує перерву і стиха запитує секретаря: «А які в нас тарифи по воді?» – «Чотири двадцять», – відповідає той. Суддя: «Не розумію: в них – три сорок, то за що ж вони судяться?…»

Пам’ятаю, лише за один рік я змушений був «пройти» 64 судових засідань.

Я вже певний час перебуваю на заслуженому відпочинку і маю можливість споглядати діяльність селищної ради збоку. Тож хочу звернути увагу всіх депутатів як нинішнього скликання, так і майбутніх. Не робіть так, як інколи траплялося: йде сесія.., депутати відчиняють вікна і сідають на підвіконня, а потім кричать так, що люди, йдучи тротуаром, зупиняються проти селищної ради і запитують: «Що там?…»

– Павле Миколайовичу, дивлячись на діяльність селищної ради збоку, які, на Вашу думку, сильні сторони і над чим нам потрібно працювати?

– Я в ОТГ не працював, проте, думаю, що основні обов’язки залишилися такими ж. Позитивом є безперечно благоустрій селища. А працювати потрібно над тим, щоб розвінчувати фейки місцевого ґатунку, які навмисне розповсюджують окремі мешканці селища. Я не буду їх повторювати. Необхідно робити реальні і потрібні справи, а не тимчасову показуху…

– І, насамкінець, побажання мешканцям від Павла Скудного.

– Бажаю успішно пережити коронавірус, щоб життя було всім у радість, а також благополуччя та достатку кожному мешканцю Варвинщини.

– Дякую і Вам, пане Павле, зичу міцного здоров’я на довгі роки.

Записала В. САВЕРСЬКА-ЛИХОШВА,
Варвинський селищний голова