15 лютого – 30 років виведення військ з Афганістану
У далечінь десятиліть канули оглушливі пронизливі залпи однієї з найнесправедливіших і кровопролитних війн у далекій, чужій нам азіатській країні. Але гірким нестерпним болем, який непідвладний часу, відлунюють вони в серцях сивих матерів, які не дочекалися своїх дітей живими з обпаленого пекучим сонцем Афганістану, а також залишили її учасникам болісні спомини та незагоєні душевні рани.
Сьогодні часто можна почути, як війну в Афгані називають безглуздою, але це жодною мірою не кидає тінь на святий подвиг безвусих юнаків, яких тоді покликала Батьківщина, а вони з честю виконали свій інтернаціональний військовий обов’язок. Серед тисяч відважних героїв, яким судилося пройти через гирло афганської війни і пощастило повернутись до рідної домівки, і варвинець Віктор Борсук.
З відзнакою!
Вже другий рік поспіль в Чернігові проводиться обласний фестиваль- конкурс хореографічного мистецтва “Терпсихора об’єднує таланти”. Цьогоріч в Обласному філармонійному центрі фестивалів та концертних програм протягом 12-13 травня відбувалося величне та потужне мистецьке дійство. Його Величність Танець знову об’єднав всі напрямки та стилі хореографічного мистецтва і зібрав під своє крило танцювальні колективи з усіх куточків Чернігівщини. Велика кількість учасників мали можливість продемонструвати свої творчі досягнення, виконавську майстерність, оригінальність. 
Хвилювання і турботи зі зборами у дорогу напередодні великоднього волонтерського заїзду у зону АТО і вже буквально наступного дня – позитив від зустрічей з воїнами та щире спілкування з ними – ось перші враження представниці варвинської волонтерської групи Яни Борщ від чергової поїздки на Донбас. А ще, завжди наголошує Яна, неймовірно тепле відчуття згуртованості земляків у мирному тилу, їх дружнього плеча, готовності поділитися тим, що мають. Адже за лічені дні до передсвяткового рейсу спорожнілий волонтерський гаманець швидко наповнили внески небайдужих на пальне, а місцеві господині наготували домашніх смаколиків.
Чи випадковість, чи знаково, а цьогорічне 23 лютого, ще донедавна день святковий би, чоловічий, варвинці відзначили символічно. Вшановували воїнів нового часу, простих чоловіків, котрі добровольцями або за призовом мусили стати до зброї на сході держави у, здавалось би, мирні дні. Вшановували пам`ять полеглих, материнські сльози, дякували за небайдужість волонтерам і їх помічникам, говорили про проблеми, які хлопці та їх рідні долають вже опісля служби.
Дитяче відчуття свята і дива, доросла надія серед безнадії, потреба робити щось хороше – велике чи невелике, але комусь приємне, у ці новорічно-різдвяні дні з новою силою оживають і тепліють десь глибоко у душі кожного з нас. Якими б дорослими чи й навіть добряче пожилими ми не були, якими б втомленими, заклопотаними, прагматичними чи вже й зчерствілими. Бо така людська природа – шукати світло серед мороку, забувати прикрощі і віднаходити сили, аби їх вистачало і собі, і тим, хто поруч.