Архіви категорій: Пишаємося ними

ПОРТРЕТ СУЧАСНИЦІ, АБО НЕПЕРЕВЕРШЕНА

Пам’яті Валентини Саверської-Лихошви

Для мене вона була й залишилася неперевершеною…

Даруйте, шановний Читачу! Якщо маєте особливу здатність беззастережно цінувати чужі успіхи, то прошу: долучайтесь!

Колись, ще у 2023 р., на презентації книги «Славетні особистості Варвинщини», звертаючись у виступі до авторки, я зауважила: «Якби я була художницею і брала участь у престижному конкурсі «Портрет жінки у рамі сьогодення» (звісно, якби такий існував), то без жодних роздумів та вагань намалювала би саме Ваш портрет. Портрет яскравої, креативної, мудрої сучасниці». А згодом зародилася думка, що колись все-таки я намалюю її портрет не пензлями і фарбами, а словом. І ось, як бачите, оте «колись» і настало. (До слова, пишу виключно за велінням серця, проте висловлюю не лише своє бачення.)

Чому? На те є вдосталь вагомих підстав. Чи готові Ви до подивувань? Тож гайда!

Читати далі →

Десять подвигів Євгенія Березняка…

Видатні постаті  

Євгеній Степанович БЕРЕЗНЯК
(25.02.1914 – 23.11.2013)

Мужність – це не відсутність страху,
а подолання цього почуття…
Чингіз Абдулаєв

Ім’я розвідника Євгенія Степановича Березняка у 80-90-х роках минулого століття було на вустах майже в кож­ного… Його знали всі: і дорослі, й діти… Про нього говорили, писали та масово переглядали кінофільм «Майор Ви­хор»…

А мені поталанило ще й навчатись під його керівництвом.

Як це було?!… Розповім…

Упродовж життя, шановні читачі, вашій покірній слузі, довелося, так би мовити, «стояти» в резерві керівних кадрів закладів освіти і час від часу відвідувати кількамісячне навчання в Києві. Тож далекого 1986-го я проходила курси керівних кадрів у Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти в столиці, де викладав кандидат педагогічних наук Євгеній Березняк.

Тільки-но я приїхала і влаштувалась у гуртожиток, як колеги мені сповістили: «У нас буде читати лекції Євгеній Берез­няк або знаменитий «майор Вихор»…

Тож наступного дня бадьоро від­чи­­нив двері й упевнено зайшов до аудиторії статечний чоловік се­ред­­нього зросту: симпатичний, струн­кий, сиве волосся, високий лоб, благо­родне чоло… Весело привітався, відреко­мендував себе і… розпочав лекцію… До речі, по завершенню тримісячних курсів я йому також здавала й іспити.

Шановні друзі!
То хто ж такий майор Вихор або Євгеній Степанович Березняк?… – І кожний відповість: «Людина-легенда, Людина-герой, Людина –патріот!»

Читати далі →

Із перших днів російсько-української війни його роль змінилася…

Пишаємося ними

Якою має бути підтримка Збройних Сил України, – особистим прикладом показує Микола Іванович Бойко, очільник сільськогосподарських то­ва­риств «Прогрес» та «Гнідинці-Агро», депутат Варвинської селищної ради, відомий на всю округу меценат і благодійник.

Із перших днів російсько-україн­ської війни його ро­ль змінилась… Життя Миколи Івановича вмить під­порядкувалось девізу Другої світової: «Все – для фронту! Все – для Перемоги над ворогом!..»

Тож, моя розмова з Миколою БОЙКОМ:

-Миколо Івановичу, якими були для Вас перші дні російсько-української війни?… Що Ви робили?… Якою була діяльність сільськогосподарських то­­варист «Прогрес» та «Гнідинці-Аг­ро»?…

-Особисто мене, як і переважну біль­шість українського суспільства, ро­сійсько-українська війна застала зненацька. Всі ми не могли повірити в те, що розпочалась війна, що Росія напала на незалежну Україну, але це –трапилось…

Тож переді мною, як перед керівником, постало багато нових завдань. Одним із перших було забезпечити мешканців сіл Гнідинці та Остапівка продуктами харчування, адже в перший день повномасштабної війни, 24 лютого 2022-го, ще повноцінно працювали магазини, а вже з наступного – виникли проблеми…

Я зі своєю командою почав думати, що робити і як діяти…

Читати далі →

“Ніхто не чекає Перемоги так, як чекають її ці діти…”

 Юні волонтерята

Немає різниці між великим і маленьким донатом, коли країна воює, кожен – важливий для збереження життів захисників і є внеском у спільну справу. Про це згадуєш, коли бачиш приклади дитячого волонтерства, такого щирого і сповненого непохитної віри у Перемогу.

Ось така імпровізована благодійна крамничка запрацювала цими днями на одній із вулиць Варви – І. Кондратця. Дівчатка із родини Устенків – восьмирічна Вікторія і старша на пару років Христина, організували для сусідів і перехожих торгівлю власними поробками і нехитрими дитячими скарбами – заколочками, кан­целярськими дрібничками, малюночками тощо. Виручка – на ЗСУ! До задумки приєдналися друзі-однолітки Софія Рябушко і Денис Гмиря.

Що цікаво, до комерції дітвора підійшла творчо і навіть з елементами маркетингу. По дворах кутка рознесли люб’язні запрошення до своєї крамнички, потім завітали й з особистим “контрольним” запрошенням, мовляв, ну чому ж ви не йдете, ми ж чекаємо…

Читати далі →

50 РОКІВ У НАДСКЛАДНІЙ ПРОФЕСІЇ…

З професійним ювілеєм!

Минулого четверга Озерянську амбу­латорію відвідала делегація грома­дів­ського центру первинної ме­дико-санітарної допомоги з приємною місією – вшанувати аксакала сільської медицини Володимира Євгенійовича Ткачова, який саме 1 серпня 1974 року розпочав свій довгий і тернистий шлях лікаря.

З теплими привітаннями до ювіляра звернулися директор центру Любов Доля, колега-лікарка Валентина Сердюк, голова профспілкової організаці закладу Алла Дмитрієва, котрі вручили шанованому колезі почесну грамоту за відданість медицині, пам’ятний пода­рунок.

Народився Володимир Євгенійович в Озерянах у 1951-ому році. Освіту здобув у Вінницькому медінституті ім. Пирогова. Інтернатуру за напрямком хірургія проходив у Могилів-Подільській райлікарні. У Чечельницькому районі на Вінничині після армійської служби працював районним акушером-гінекологом, наймолодшим на той час. Прикрий випадок у операційній, коли лікарю обробили головний інструмент хірурга – руки, не тим препаратом, на жаль, змусив змінити фах.

Читати далі →

“Дівчата Казенщини” за приклад дорослим!

Нещодавно у нашій газеті прозвучала інформація, що у Світличному, на будівлі школи, було встановлено меморіальні дошки загиблим світличненцям-захисникам О. Ляху та О. Шакуненку, і до цієї справи долучився місцевий волонтерський осередок “Дівчата Казенщини”. А виявляється, саме дівчатка ініціювали вшанування, зібрали кошти і замовили виготовлення дошок. Тож, і є добра нагода докладніше розповісти про цей патріотичний дівочий гурт із мальовничого і бойового села неподалік Варви.

Знайомтеся, юні волонтерки Вероніка Власенко, Вероніка Лях, Настя Приліпко, Аня і Ангеліна Давиденки, Каріна Кальбус.

Місце нашої зустрічі – школа. Доки очікую юних волонтерок, шукаю очима педагога, котрий, як думалося спершу, гуртує вихованок на цю справу… Але ж ні! Це виключно дитяча ініціатива, розповідають місцеві вчителі. І про їх волонтерські справи педагоги в основ-ному довідуються вже опісля зробленого.

У гурті від кнопочок – третьокласниці й четвертокласниці, до дівчат-юнок з восьмого. З того, як розповідають, що встигли зробити, відчувається, що горять бажа­нням допомагати нашим захисникам, і справа ця для них – не разова акція.

Читати далі →

«Суперх’юманс» – люди-титани, або люди із надможливостями… Віктор Пранцишкусович Шаркеліс

Вельмишановні добродії!

Тільки-но завершила запис розмови з Героєм-гнідинчанином, Людиною з великої літери, справжнім патріотом Варви та Варвинщини, який своїм Подвигом навіки ввійшов в історію Варвинської землі як Герой-визволитель, – Віктором Шаркелісом…

Я давно мала намір написати про цю героїчну особистість, але справа стосовно протезування ніг до певної міри затягувалась і я відкладала зустріч…

Крім того, мені думалось, що пан Віктор відмовиться від розмови: не захоче, посоромиться, назве ще якусь причину… Я дуже хотіла написати і дуже переймалась, що зустріч не відбудеться… А для мене й для всієї Варвинської громади мати таких Героїв – це дуже почесно!

Тож, сьогодні я щиро вдячна Віктору та його дружині Лідії за зустріч та за готовність поділитися спогадами…

Всім відомо, що психологія чоловіка й жінки – діаметрально протилежні… Жінки – більш відкриті до спілкування, відверті, діляться роздумами, а для чоловіків дати інтерв’ю – це цілий подвиг…

Читати далі →

За 25 місяців повномасштабної війни – 27 мільйонів на Перемогу!

На добру справу

Якою має бути підтримка Збройних Сил України, щоб наша держава зрештою виборола перемогу, особистим прикладом показують депутати селищної ради – аграрії із сільгосптовариства “Прогрес” Микола Бойко, Павло Сліпченко і Олександр Антоновський. “Прогрес”, його керівники і колектив, ще з часу вторгнення агресора на сході України і окупації Криму та інших українських областей, усіляко допомагають армії – забезпечують продуктами харчування і пальним, фінансують придбання спорядження і техніки.

З початком повномасштабного вторгнення підтримку наростили в рази. Замість тисячі слів красномовніші цифри. За 25 місяців війни ними передано на потреби ЗСУ, ГУР, волонтерських організацій 27 (!) мільйонів гривень. На ці кошти закриваються найнагальніші потреби захисників – від бронежилетів, касок, тепловізорів до автомобілів, дронів і засобів РЕБ.

Щоб вибороти незалежність і безпечне життя власної країни, нині кожен – від держави, бізнесу, громад до пересічних громадян, має мобілізуватися на допомогу фронту, вважають депутати-аграрії. Читати далі →