Архіви категорій: Пишаємося ними

Великі серця малої Кухарки…

  На добру справу

Написати про цей волонтерський гурт – односельці їх називають “кухарськими бджолами” – давно була така задумка, та до втілення все ніяк не доходило. Там, де починається адміністратор газети – коли маєш організувати випуск видання від кожної гривні на друк і до останньої вичитаної літери – на жаль, журналіст помирає… Але ось нагодилося шановане в народі жіноче свято, і сам Бог велів розповісти про таких жіночок – мам, дружин, бабусь, у яких вистачає сил і душевного тепла не тільки на власні родини, а й на тих синів, котрі нині боронять від ворожої навали нашу державу і кожного з нас.

Племзаводівська слава Кухарки – далеко в минулому. Нині це невеличке сільце на периферії громади, де більшість мешканців – пенсіонери, а поодинока молодь, здебільшого, не маючи роботи, від’їжджає. Жи­вуть кухарчани зі скромних пенсій, городів та господарства, де кожна копійчина – така трудна. Проте, як бачимо з багатьох прикладів воєнного волонтерства, щедрість душі аж ніяк не залежить від товщини гаманця.

У селі склався справжній діяльний волонтерський осередок, який забезпечує передачі домашніх смаколиків на фронт не вряди-годи, а кожні два тижні. Жінки, котрих організувала на цю копітку справу Любов Віталіївна Коновал, готують смачні і свіжі домашні страви, а їх доставку захисникам забезпечує ГО “Волонтерський щит 4.5.0”.

Як налагодила роботу “фронтової кухні” і кому завдячує у допомозі, розпитую цю доб­росерду, тендітну жінку, котра, до речі, на спільній світлині якраз скромно ховається за колежанками-“бджолами” – пані Любов.

Читати далі

ДРОНАРНЯ – НА КУХНІ

На добру справу

Мій співрозмовник випускник 2018-го року Варвинської районної гімназії, нині ліцей №2 нашого селища, студент магістратури факультету готельно-ресторанної справи Київського національного університету харчових технологій Владислав Леміш.

– Владе, навчаючись у гімназійному закладі, чим займався у вільний час?

– Моїм захопленням була гітара. Трохи освоївши шестиструнну, музичні здібності уже розвивав на бас-гітарі в естрадному колективі «Unreal Band» – «Нереальний гурт» районного Будинку культури під керівництвом методиста РБК Олександра Левченка.

Студентські роки мабуть позначились новими уподобаннями, чи, можливо, іншими пріоритетами у сфері життєвих цінностей.

– Це дійсно так. Навчаючись в універі, поєднував з роботою баристи.

Спочатку в мене була пересувна кав’ярня. На «Таврії» з кавоваркою їздив по місту. А згодом роботодавці виділили ларьок. Господарюючи в ньому, пригощав кавою киян і гостей столиці. Таким чином заробляв гроші на навчання та проживання.

 

Читати далі

Із “Дідом” не страшно було йти в бій. Він мав велике, благородне серце…

Схилімо голови у скорботі…

Пам’яті Віктора Любченка – Героя-патріота України

Ми завжди думали, що на війні найстрашніше – вибухи, постріли, бій. Виявилося, – ні. Найстрашніше на війні – це війна. У неї багато лез. Вони ріжуть швидко, не завжди помітно, але завжди дуже глибоко і боляче. У неї завжди багато гострих кігтів, якими рве свої жертви.

Війна, вона різна, але залишає шрами на душі, на серці, на долі , на містах і селах, на землі.

Війни дуже і дуже багато. Шалено багато. І страшніша від війни тільки війна. Вона увірвалася у життя всіх українців. Хтось пішов захищати рідну землю, інші волонтерять, працюють кожен на своєму місці. З багатьох сімей хтось на передовій, а хтось намагається вижити в зоні активних бойових дій… Та й усі ми потерпаємо, вчитуючись у новини, обговорюючи їх із рідними, знайомими, сусідами, колегами. На жаль, війна діє на кожного з нас, як страшний стресовий чинник…

Українські військові є уособленням героїчності і мужності, самопожертви заради цивілізованого і демократичного майбутнього. ЗСУ показують зразок незламності й патріотизму. Незважаючи ні на що, вони роблять нереальне, вперто й неминуче наближають нашу Перемогу, ціною свого життя тримають небо над Україною…

“…Ніколи раніше себе військовим не вважав, бо я – людина Миру. Проте залишатися байдужим, стояти осторонь не можу. Або ти захищаєш рідну землю від агресора, або стелиш займанцю під ноги червону доріжку… Немає нічого страшнішого, ніж сліпа до чужої біди душа, глухе до прохань про допомогу серце і німа байдужість”, – таким був життєвий принцип Віктора Миколайовича Любченка – Героя-захисника. Тож, саме про нього піде мова.

Читати далі

Пріоритет – допомога постраждалим співвітчизникам

Волонтери серед нас

Назву громадської організації “Ритм нашого життя”, створеної кілька років тому у Варві активним юнаком Владиславом Самусенком, наразі більше чути не стільки на її теренах, як ген за межами.

У 2019-ому році він потрапив до нас суто випадково – сироті – вихованцю інтернатних закладів після закінчення училища, де мешкав у гуртожитку, просто нікуди було йти. Нові знайомі з Варви прихистили його. Тут він спробував себе у громадській діяльності, а створивши ГО, зайнявся волонтерством. Як розповідає, розпочинав з осередку допомоги дітям-сиротам і знедоленим родинам – те, що близьке саме йому, та війна, що з новою силою спалахнула в Україні, внесла певні корективи у діяльність волонтера, згуртувала на поміч воїнам та постраждалому населенню чимало молоді-однодумців з різних регіонів України. Зараз це 38 осіб, георгафія їх діяльності теж широка – палаючий схід України, від Харківщини до Херсонщини, котрі зазнали окупації і значних руйнувань. Читати далі

Триває передплата друкованого “Слова Варвинщини”

У  номері нашої  газети цього  тижня – інтерв’ю з воїном-захисником України, батьком загиблого Героя України Сергія Божка Віталієм Івановичем Божком. 

Герої народжуються від героїв… Про важкі воєнні дороги командира танкового екіпажу Віталія Івановича Божка читайте у друкованій версії газети. 

Як завжди, у номері друкованого “Слова” – про перебіг війни в країні, життя в громаді. Публікуємо дописи  про талановитих земляків,  подаємо корисні консультації і приватні оголошення.

Триває передплата на найближчу місцеву друковану  газету – варвинську, на І півріччя 2024 року. Щоб замовити газету, зверніться  до працівників стаціонарних і пересувних відділень “Укр­­­­пошти”, передплатіть онлайн на сайті “Укрпошти”

Читати далі

У ВАРВИНСЬКОМУ ЛІЦЕЇ №2 ОБЛАДНАНО “ПОЛЬСЬКИЙ” КЛАС

Знай наших!

Як нещодавно повідомляли місцеві пабліки, 27-29  жовтня представники Варвинського ліцею №2 – заступник директора з навчально-виховної роботи  Валентина Бойко  та вчитель польської мови Тамара Никоненко  взяли участь у представницькому освітянському заході  за ініціативи фонду Свобода і Демократія у столиці Польщі Варшаві.

Пріоритетом фонду  є надання вчителям польської мови на Сході відповідних інструментів для ефективної підтримки розвитку дітей і молоді.  У ході методичної конференції  проєкту «Абетка польського класу в Україні. Програма Підтримка дітей і молоді польської спільноти та поляків, що проживають за межами Польщі 2023»  було розглянуто інноваційні методи навчання з акцентом на залученні учнів до свідомої участі в освітньому процесі, а також способи та принципи організації простору в навчанні.

Під час заходу було  укладено Угоду про співпрацю та одержано грант на оснащення класу польської мови  навчально-промоційними матеріалами в рамках проєкту. Також вчительці, що викладає мову ліцеїстам, презентували книги польською  та настільні ігри для дітей.

Здобувши перемогу в першому етапі проєкту, у ліцеї з неабияким ентузіазмом приступили до обладнання класу, де юні варвинці вивчатимуть додаткову іноземну мову – польську, котра в останні роки набуває все більшої популярності серед української молоді.

Докладніше про участь в проєкті розповідає Тамара НИКОНЕНКО:

Читати далі

Наймолодший пасічник Варвинщини Діма ХРОМЕЄВ відроджує давнє ремесло – майструє вулики з очерету

У світі ваших захоплень

Безперечно, найкращий час для екскурсії у пасіку – то літо, але потрапивши на обійстя гостинної родини пасічників Хромеєвих у мальовничому куточку Журавки навіть і восени, відчуєте ту умиротворюючу атмосферу, яку дає людині це древнє ремесло. Дізнаєтеся від господарів, щиро захоплених своєю справою, багато цікавого про бджіл, пасічництво, цілющі властивості меду.

У садку перед хатою, поміж молодих фруктових дерев, виструнчилися доглянуті вулики, серед них – навіть дуплянка зі стовбуру дерева, а поряд – збудований господарем Анатолієм Валентиновичем апібудиночок-цілитель. В око одразу кидається й те, що і решта вуликів – незвичної для сучасності конструкції – очеретяні. А поспілкувавшись з господарями – Анатолієм і Світланою Хромеєвими, неабияк подивуєтеся тому, що втілювати їх у власну практику спонукав родину, ще будучи школярем-підлітком, молодший син Дмитро.

Читати далі

Їх перша лінія другого фронту – ВОЛОНТЕРСЬКА!

  У освіті громади

 

Немало волонтерських осе­­редків за час війни перебуло на шпальтах нашої газети у мотиваційних дописах, адже мешканці Варвинської громади, як і більшість українців, у час біди демонструють дивовижні зразки згуртованості, витривалості, волі до перемоги. А от розповісти про імпровізований швацький цех у Варвинському ліцеї №2, як-то кажуть, від перших його дійових осіб, все не вдавалося. Педагогині, які й складають кістяк волонтерського гурту, що вже другий рік поспіль шиє на фронт спідню білизну та чимало іншого із потреб воїнів, зазвичай чемно відмовлялися: “Та ми ж не напоказ працюємо…”, “Нехай колись, після війни…”

Проте цього разу зреш­тою зголосилися роз­повісти про свою діяльність, бо відчувають потребу висловити вдячність всім, хто підтримує їх роботу і особистою працею, і матеріалами для пошиття, і фінансовою допомогою.

Здавалося б, що можна зробити групкою з десятка пар рук у невеличкому шкільному кабінеті технологій?.. Але підрахунки, котрі спершу фіксували крейдою на шкільній дошці, вражають. За перший воєнний рік тут пошили більше трьох тисяч (!) чоловічих трусів, нині пішла четверта тисяча, а також – чимало жилетів-“розгрузок”, балаклав, гігієнічних рушників, нош для транспортування поранених, спальних мішків, прапорів та іншої символіки. Словом, брали до виконання все, що просили волонтери і воїни, не озираючись на те, вміють чи ще ні. Вчилися і відточували моделі на ходу.

Читати далі