Архів категорії: Пам`ятні дати

ДЕНЬ СИЛИ ДУХУ І ВІЧНОЇ СКОРБОТИ…

Перемозі у Другій світовій – 75

Ось і приходить на нашу землю найвеличніше свято, свято радості і смутку, свято зі сльозами на очах – День перемоги. Він уособлює героїзм, силу духу і вічну скорботу за мільйонами нерозквітлих доль, нездійснених мрій і задумів.

Щороку в ці травневі дні мільйони наших співвітчизників приходять до обелісків Слави, братських могил, пам’ятників, щоб вклонитися тим, хто не повернувся з фронтів Другої світової війни, хто віддав своє життя за перемогу над фашизмом.

Зі словами подяки ми звертаємося до партизан і підпільників, до тих, хто кував перемогу в тилу. Сьогодні ми говоримо слова щирої вдячності тим небагатьом ветеранам, які зустрічають 75-у річницю перемоги, тим, хто відбудовував зруйновані війною міста і села, піднімав їх з руїн, відроджував наш край. Всі ці роки поруч з нами жили і працювали учасники тієї війни. Але щороку їх стає менше і менше. далі →

ЗБЕРІГАЮТЬ ДУХОВНЕ КОРІННЯ НАРОДУ

Пам`ятні дати

Цьогорічний квітень – надзвичайний, пам`ятний місяць для хорового колективу Гнідинцівського ГПЗ, адже йому сповнюється 25 років. Як швидко лине час… Ніби зовсім недавно М.О. Галушка та А.О. Здоровець, колишні очільники підприємства і його профспілкової організації, ініціювали створення хорового колективу. Було то у квітні 1995 року. Керівником хорового колективу профспілкової організації Гнідинцівського ГПЗ став М.А. Дурас і протягом 19 років очолював його. Йому були притаманні професіоналізм, організаторські здібності, святе ставлення до культурних традицій, щира любов до мистецтва.

далі →

З ЧЕСТЮ ВИКОНАВ СВІЙ ОБОВ’ЯЗОК

Забуттю не підлягає

Варвинець Василь Георгійович РОГОЖИН був у числі перших чорнобильців-ліквідаторів.

Квітень-травень 1986 року. Увесь світ слідкує за трагічними подіями, що розгорнулися в Чорнобильській зоні після фатальної ночі 26 квітня. Планета здригнулася від звістки про страшну аварію на атомній електростанції. Мирний атом раптом став не мирним. Вічнозелені сосни, що росли поруч з атомною електростанцією, від неймовірної дози опромінення стали рудими. Водночас викид радіації забруднив землі, на тих землях не те, що хліб вирощувати, а стояти небезпечно. Викид радіації спричинив проблеми зі здоров’ям на десятки поколінь.

Після вибуху перші пожежники їхали туди, як на звичайну пожежу. Більшість навіть не усвідомлювали всю ту небезпеку, що несе атом, а ті, хто усвідомлював, самовіддано йшли на ризик. Саме вони врятували Україну, врятували нас, врятували світ ціною свого життя, адже першими прийняли страшний удар ядерного смерчу. далі →

АФГАНІСТАН – СРСР. РАХУНОК ВІЙНИ

15 лютого – День вшанування учасників бойових дій
на територіях інших держав

Віхові сторінки історії людства – це історія воєн. Маніакальна жадоба правителів чи керманичів одних країн до зверхності над іншими країнами чи народами, а також бажання насильно заволодіти їх природними ресурсами, територіями або навіть історією, примушувало вигадувати різні причини для розв’язування агресивних дій: «здобуття слави», розширення імперії «від моря до моря», «хрестові походи», «завоювання місця під сонцем», «війна з світовим імперіалізмом за перемогу комунізму у всьому світі», «побудова тисячолітнього третього рейху», насильне «поширення демократії», «примушення до миру», «захист та поширення російського світу» тощо. Однією із таких вигаданих причин агресїї стало виконання «інтернаціонального обов’язку». Причому його виконавцям не повідомлялися причини та момент виникнення у них даного «інтернаціонального обов’язку» чи то «боргу»…

15 лютого минає 31 рік з дня виведення колишнім Радянським Союзом своїх військ з території Афганістану. Згадаймо ті події та їх передумови. далі →

ПОЗАШКІЛЛЮ ВАРВИНЩИНИ 50 РОКІВ

Навчання є невід’ємною час­тиною життя кожної людини. Зав­дяки знанням людство досягло сучасного розвитку. Саме завдяки здатності навчатися ми досягаємо успіхів у житті. Якщо школа дає обов’язкові знання, то в позашкільному закладі дитина розкриває свої таланти і обдарування, реалізовує свій потенціал.

Варвинський центр дитячої та юнацької творчості – це дивовижна країна дитячих мрій, яка існує вже більше 50 років. Для кількох поколінь варвинців роки навчання чи роботи у цьому закладі стали визначальними у їх житті. З ним пов’язані найтепліші та найяскравіші миті дитинства, кращі роки творчого пошуку й становлення кожного вихованця. Історія позашкілля Варвинщини є яскравим прикладом поєднання досвіду та новаторства, плідної співпраці дітей та дорослих, пошуку цікавих ідей, створення неповторної атмосфери. До цієї знаменної дати ЦДЮТ йшов довгою дорогою наполегливої праці багатьох поколінь досвідчених, творчих і талановитих викладачів. далі →

Відзначаємо 310 років Перекопівської ікони Божої Матері

Анонс

Історія українського народу надзвичайно багата на християнську традицію. Одна з найкращих рис тієї традиції – прадавнє, глибоке, загальне і постійне вшанування Пречистої Діви Марії. Це вшанування в нашому народі тягнеться золотою ниткою від княжих часів аж до сьогодення. Наша столиця Київ із-за великої кількості церков Божої Матері колись носив назву «Другий город Марії», бо першим був Константинополь.

Історія нашого селища також нерозривно пов’язана з вшануванням Божої Матері. В дореволюційні часи у Варві було дві церкви, освячені на честь Пресвятої Богородиці. далі →

ФОРСУВАВ ЧОТИРИ РІЧКИ

Пишаємося ними.

Роки біжать так невблаганно швидко. Заростають, зарубцьовуються рани на нашій землі. Та хіба можна забути про безсмертний подвиг народу у війні з фашизмом.

Шумлять берези – свідки історії. І під їх блаженний шум сивочолий ветеран, колишній голова Озерянської ве­теранської організації – Іван Сте­панович Небрат – ділиться спогадами про страшне лихоліття війни, яке, як і ра­ніше, ятрить душу, не дає спокою.

Воював на 1-ому Українському фронті. Брав участь у форсуванні Дніпра, Бугу, Дністра, Дунаю. Учасник Яссо-Кишинівської операції. Двічі поранений. Нагороджений орденами Червоної Зірки, «За мужність», Віт­чиз­няної війни II ступеня, іншими дер­жавними відзнаками. Проживає в Озе­рянах Варвинського району, багато років очолював бухгалтерську службу у місцевому господарстві, майже два десятиліття головував у сільській раді ветеранів.

далі →

НАС ЛЯКАЛИ ВІЙНОЮ І «ЧОРНИМ ВОРОНОМ»

До річниці Перемоги над нацизмом у Другій світовій.

Мені п’ять (може, шість) років. Настає довгождана неділя, і ми з мамою у святковому вбранні простуємо на базар. Підходимо, справа від воріт безногий дядько грає на гармошці й затягує тужливу пісню. Мама на якусь мить зупиняється, щоб кинути монетку в погнуту металеву кружку й послухати пісню. Я нетерпляче смикаю її за спідницю.

– Мамо, ходім! Мамо, а чого в дядька ніг нема? Мамо, а чому ти плачеш?

– Була війна, синочку. Там і лишилися дядькові ноги. Краще тобі її не знати! далі →