Новий час додає нашій Україні і Варвинщині нових героїв. На полях сучасних боїв складають світлі голови сини й онуки тих, кого ми досі славили за ратні подвиги. Проте у пам’яті людській житимуть і ті, хто своєю трудовою звитягою розбудовували рідний край, щоб у ньому жили ми, нащадки…
14 вересня у селищному Парку слави, на Алеї наших уславлених земляків – героїв війни і праці, відбулося урочисте відкриття нового почесного стенда, присвяченого Герою соцпраці з Остапівки, великому трудівнику села Олександру Никифоровичу Даценку. Борд було виготовлено за ініціативи і коштом ще одного відомого остапівчанина, який присвятив своє трудове життя прокуратурі України, Василя Васильовича Федоренка. Він увічнив пам’ять земляка навіть у такий непростий, воєнний час. У встановленні стенда допомогли працівники ГПЗ та загону благоустрою. Отож, у вітальному слові з такої нагоди голова громади Валентина Саверська-Лихошва вдячно згадувала і великого сільського трудівника, й ініціатора його вшанування. В урочистості взяли участь син О. Н. Даценка Григорій Олександрович та онук Олександр Григорович, який подякував всім за увічнення пам’яті про дідуся.
“Олександр Никифорович Даценко народився 25 січня 1925 року в с. Остапівка в селянській родині, – так оповідає про нього стенд. – Трудову діяльність розпочав 1937 року різноробочим у колгоспі ім. Куйбишева.
Учасник Другої Світової війни. В 1943-1946 роках проходив військову службу в 37-ій стрілецькій дивізії м. Пенза РФ та 42-ій Гвардійській стрілецькій дивізії м. Клайпеда, Литва.
Сільськогосподарську спеціальність здобув у школі механізації сільського господарства (с. Дігтярі), згодом продовжив навчання в Ніжинському технікумі механізації сільського господарства.
Понад сорок років Олександр Никифорович працював у колгоспі Остапівки на посадах комбайнера, бригадира тракторної бригади, завідувача гаража, інженера з техніки безпеки.
Обирався депутатом Остапівської сільської та Варвииської районної рад, Остапівським сільським головою.
За самовіддану працю та високий професіоналізм 24 червня 1966-го року Наказом Президії Верховної Ради СРСР Олександру Никифоровичу Даценку присвоєно почесне звання Героя Соціалістичної праці.
Крім звання Героя, Олександр Никифорович був нагороджений багатьма державними орденами га медалями.
Помер Герой у 1993-му році, похований у рідному селі Остапівка…”
Зворушливою була розповідь про Олександра Никифоровича і його родину від голови ветеранської організації громади Марії Микитівни Качаєвої, яка вдало доповнила стримані рядочки пам’ятного стенда.
– Я знала Олександра Никифоровича особисто, спілкувалася з ним, і в моїй пам’яті він залишився простою, скромною, дуже трудолюбивою людиною…
Його родині випало багато випробувань. У голодному 1933-ому померла сестра, через два роки – батько, надія і опора сім’ї, мати залишилася з двома синами – восьмирічним Сашком і п’ятирічним Василем.
Важко жилося вдові, і в пошуках кращого життя вона разом з дітьми та іншими односельцями поїхала на Кубань. Мати і Сашко працювали в колгоспі, а Василько носив воду з річки. Меншому хлопчикові треба було здавати екзамени за 6-ий клас, але російську він на чужині так і не опанував. І Василь разом із попутниками сам повертається у рідну Остапівку… Хата зустріла його забитими вікнами, якось справився він з тією роботою, зайшов у хату і …гірко заплакав, бо йому було лише 12 років. Односельці, знайомі, сусіди, почувши, що менший Даценко повернувся сам, почали приносити йому хто що міг, і так він ждав, доки повернулися мати і Сашко. Вони привезли клуночок борошна…
Здавалось би, життя налагоджується, але почалася війна. У 1943-ому 18-річного Сашка мобілізували, додому ж повернувся лише в 1946-ому році.
Здобув освіту, працював на різних роботах, але найбільше – комбайнером, де і знайшли його слава і визнання. Навіть отримавши високе звання Героя, залишався простим, людяним, щирим, працьовитим…
Земне життя Олександра Никифоровича закінчилося рано, у 68 років, в далекому 1993-ому році. Життя закінчилося, але пам’ять про хорошу людину – вічна…
Є. Зима, фото автора