Пам`ятаймо
Життя таке швидкоплинне, що не встигаєш оглянутися, як промайнули роки, а людина чогось не встигла зробити, щось забула, а щось лишилося в серці і не дає спокою людині, родині… Отак і журавська родина несе в своїй душі сум через втрату одного з найкращих своїх синів – Володимира Панасовича Магди, колишнього директора радгоспу «Журавський», який все своє життя присвятив рідному селу, його розбудові та розвитку. далі
Наш край віддавна звуть поетичним, пісенним, бо в нас немало що надихає, озивається в душі красою. Від смарагдових лісів-гаїв, удайських лук, наповнених п’яним ароматом квітів, на тлі бездонного голубого неба і до різнобарв’я вишиванок, які прикрашають чи не кожну оселю. Колективу аматорів сільської сцени Журавки та краса, традиції допомагають формувати багатий і різноманітний репертуар, з яким мають змогу знайомити земляків. Хоча й усі організатори всіляких дійств у селі вносять свою лепту в те, аби вони були яскравими й видовищними, одначе тут не можна поминути увагою і художнього керівника сільського будинку культури Оксану Микитченко. далі
Люди старшого покоління не тільки Варви, а й усього району пам’ятають родину Віктора Філімоновича і Ольги Дмитрівни Кудринецьких. Глава сімейства, на жаль, відійшов в інші світи, працював лікарем райлікарні, а дружина – провізором центральної аптеки.
Родом Ольга Дмитрівна з селища Дігтярі, що на Срібнянщині. І хоч батьки не мали відношення до медицини, але обидві доньки обрали фах фармацевта, а син – лікаря. далі
Увага і повага до людини – то основа діяльності Варвинської райради ветеранів, первинних ветеранських організацій у населених пунктах і найчисельніших трудових колективах Варвинщини. І це, власне, їх спільне завдання з органами влади та місцевого самоврядування. Підтримка радою Варвинської об`єднаної територіальної громади роботи ветеранського осередку – добрий приклад, коли такий тандем ефективно діє, здобуває позитивний відгук мешканців громади.
Зі стартом роботи ОТГ за сприяння голови громади, депутатського корпусу селищною радою забезпечено фінансову основу діяльності ветеранської організації – громадського осередку, де гуртуються представники старшого покоління варвинців, знаходять розуміння, спілкування, цікаве й корисне дозвілля. Активно підтримує мерія потрібні людям доброчинні акції, а особисто спілкуватися із земляками поважного віку, з перших вуст дізнаватися про їх життя-буття і бачення проблем громади – вже усталена традиція серед депутатів ради. далі
7 грудня – День місцевого самоврядування в УкраїніСільська околиця. Стежини в травах. Польові дороги. Гуркіт тракторів. Село, обрамлене зеленню гаїв, дивиться у світ блакитним поглядом двох озерець, що, ймовірно, лишилися від прадавньої річки, на березі котрої декілька століть тому знайшло собі притулок оточене дрімучим лісом поселення. На нього, судячи з переказів, і натрапив під час полювання тамтешній поміщик. Він зраділо вигукнув, мовляв, те сільце йому Богом дане. Відтак і пішла назва села – Богдани.
Ось сюди й пролягла дорога Людмили Куць після закінчення медучилища, майбутньої завідувачки ФАП. Цікаву історію має село, як і місцевий фельдшерсько-акушерський пункт. Має він поважний вік (в ц.р. йому виповнилося 80). Десь 40 літ тут свого часу пропрацювали завідуючим Микола Гнатович Кляма і понад 30 – акушеркою його дружина Ганна Михайлівна. Місцевий медзаклад завжди був на хорошому рахунку в районі. І молода його очільниця продовжила добру традицію, заживши з-поміж трьох сотень богданівців слави гарного фахівця, чуйної людини, безвідмовної працівниці, яка за першої ж необхідності вдень і вночі, в хугу й мороз прийде на поміч сільчанам. Прийшлася до душі Людмилі друга мала батьківщина, чимось схожа на її рідну Канівщину, що на Прилуччині, люди – добрі й роботящі. Отож тут і залишилася. До того ж, тут дівчину чекала і її доля – Юрій Каркуша, вчорашній афганець, кавалер ордена Червоної Зірки, медалі «За відвагу». далі
Кожна сторінка книги життя Ольги Кавун з Гнідинців переповнена то радісними, то сумними і болючими подіями, випробуваннями. А їх за 95 років життя доля піднесла немало, однак виявилася милосердною – дала сили і мужності вистояти, вижити, радіти життю і в свої 95.
Ольга Олександрівна – людина з непростою долею. Спогади про молодість – це голодомор, коли в селі люди помирали від голоду, жахіття війни, коли рідне село було окуповане фашистами, німецьку неволю… далі
Кращі у професіїЩо не кажіть, а все-таки, чим більше спливає літ, чим далі ми відходимо від дитинства, юності, тим ближчою і дорожчою стає нам пам’ять про рідну школу, про першу вчительку, взагалі про вчителів. Адже всі ми вчилися в школі. І в кожного була своя Марія Іванівна чи Сергій Григорович – учитель, перед яким все життя залишаємося в боргу – великому й неоплатному. Якщо задуматися, то, очевидно, немає на землі справи, котру можна було б поставити поруч з учительською, як немає професії, що вимагає такого повсякденного горіння і сердечного хвилювання, беззавітної відданості, найвищої моральності й чистоти.
У неділю освітянське свято. І, очевидно, в цю мить немало хто з теплом у серці згадає свої незабутні шкільні роки, свого наставника. У дні радості й години випробувань поруч зі своїми вихованцями та їх батьками залишаються Ірина Даценко – учителька ліцею №2 (на фото зі своїми випускниками 2018 року), Ганна Ройко – вчителька математики й інформатики Озерянської школи, Вікторія Чиж – вчителька фізкультури ліцею №1, Ігор Демидченко – вчитель трудового навчання та предмету «Захисник Вітчизни» Журавської школи. Вони здійснюють зв’язок часів, ланки поколінь, передаючи естафету з сучасного у майбутнє. І роблять це майстерно, ненав’язливо.
Цьогорічного червня чудова звістка про перемогу В.І. Ворони у представницькому літературному конкурсі кому нагадала, а кому – й вперше сповістила, що мешкає серед нас, варвинців, чудовий, самобутній письменник. 2013-го року він завершив роботу над своїм першим твором – повістю „Одвічний дух Десни”, а нині його другий твір – роман „Відступник”, на подив всім землякам з Коропщини, де народився, і з Варвинщини, де мешкає нині, виборов високу міжнародну літературну премію „Коронація слова”. Про це наша газета повідомляла у одному з червневих номерів.
Володимир Ворона – теж із племені сіверян, як і герой його історичного роману. Отож на зустрічі у літературній вітальні Варвинського будинку культури правічним духом Десни, шани до роду-коріння, глибокого розуміння нашого ментального взаємозв`язку з предками, теплим відгуком про малу батьківщину – Короп, і водночас легкістю й настирливістю, з якими завжди брався до нових справ, була просякнута його розповідь про себе, про своє чудове захоплення, про цікавинки того пласта минувшини, який вивчав у ході роботи над історичним романом про часи дохристиянської Русі. далі