Архів категорії: Особистості

ХВОРОБА – НЕ ВИРОК: ІСТОРІЯ СІМ’Ї, ЯКА НЕ ЗДАЛАСЯ

Жанна – улюблениця сім’ї. З нею охоче грається старший брат Станіслав. Нею тішаться бабуся Віра Миколаївна Дзюба і тато Станіслав. Ясні очі та щира посмішка прикрашають обличчя дівчинки. Вона весела, має гарну пам’ять, любить розповідати вірші і із задоволенням вчить їх напам’ять, любить читати, ліпити картини із солоного тіста, розфарбовувати їх. Ось тільки хвороба не дозволяє їй бігати, ходити як її ровесники. У неї – ДЦП. І ця історія про те, як можна боротися і відстоювати свою дитину всупереч усьому, про справжній материнський подвиг, який називається просто маминою любов’ю.

Ніна Кармазін, жителька села Брагинці, погодилася розповісти про те, як вона разом з донечкою долає цей важкий шлях до одужання. далі

Така вона, Тетяна Джеренова

Жінка у нежіночій професії

Професія військового з-поміж жінок, зазвичай, не вельми типова. Хоча, можливо, у зв’язку з подіями на Сході України, ситуація дещо змінилася. Що ж спонукало Тетяну Джеренову влитися в лави Збройних сил України? Адже це рішення вона прийняла порівняно недавно – торік.

– Звичайно, не спонтанна моя задумка, – згоджується Тетяна Іванівна. – Мій тато, Царство йому Небесне, свого часу був військовим. Отож вирішила у пам’ять про нього стати й сама військовою. Нині обіймаю в майбутньому офіцерську посаду у військкоматі. До речі, тут я не єдина жінка: окрім мене є ще чотири, хоча вони й службовці.

Отож нерідко варвинці бачать струнку жінку, яка крокує вулицями у військовій формі. Вона їй пасує, підкреслює не тільки якусь суворість, а й тендітність цієї гарної жінки. далі

ЗИЧУ НАТХНЕННЯ Й ІНІЦІАТИВИ

Село моє, село єдине,
Для мене ти – найкраще на землі…
Садки й поля, гаї й діброви –
І все це є моя земля!..

Зазвичай, ошатним вважається село з рівними впорядкованими вуличками, квітучими садками та споконвічним сільським атрибутом: різноголосим гавканням дворняг…

Проте, як на мене, більш живописним є село з рельєфними підвищеннями та «прорізними» улоговинами, обрамленими духмяними травами, віковими вербами, гілля яких яскраво відображається в дзеркальному плесі ставків…

Такою мальовничою є Калиновиця – невеличке село в семи кілометрах від райцентру, старостою якого є Станіслав Булаєв. далі

Хазяйка мальовничого села над Удаєм…

Керівник. Фахівець. Людина

Якщо ви вперше, вельмишановні добродії, зустрінете цю симпатичну й усміхнену пані, то не відразу й збагнете, що перед вами староста села Леляки – Наталія Бачиш. Адже староста (або колишній сільський голова) – це, як говориться, посада серйозна, але в очах пані Наталії завжди радість, а на обличчі – усмішка.

Бути сільським головою (а нині – старостою) завжди було нелегко, а зараз – і поготів, проте Наталія Михайлівна не сумує, завжди оптимістично налаштована, впевнена в собі, весела, життєрадісна, винятково активна. далі

«ВСЬОГО ДОСЯГ САМ…»

Наші ювіляри

Велике значення для розвитку, самооцінки та піднесення рейтингу громади має підтримка її з боку земляцтва. Багато прославлених земляків свого часу виїхали й проживають у столиці України – Києві.

Так історично склалося, що перебуваючи в стольному граді, ці самодостатні люди не поривають стосунки зі своєю малою батьківщиною – Варвинщиною. Особливо такі стосунки стали помітними, коли Варвинський осередок Чернігівського земляцтва в Києві очолив озерянчанин, талановитий організатор нафтовицького виробництва, неперевершений менеджер та життєлюб, романтик у душі та філософ у серці – Володимир Зуб далі

ТАКА МЕТА ЇЇ ЖИТТЯ

Відомі земляки

Вона стояла край лісу, спершись на лижні палиці, й милувалася краєвидом, хоч бачила його багато разів, а здавалося, вперше. Підставляла обличчя зірочкам-сніжинкам, котрі мрійливо мерехтіли на тлі неба й тихесенько опускалися на дерева, пожухлу траву, лягали на її плечі, лице. І здавалося, то були не сніжинки, а краплинки теплого весняного дощу, які гріли душу дівчини, народжували спомини.

Алла любить цю пору року, любить свою Варвин-щину – малу батьківщину, де проминули щасливі дитячі й дівочі літа. І в якому б краю світу не була, яку б красу не бачила, одначе завжди, повернувшись додому, отак вийде на снігову цілину, і понесуть дівчину лижі у ті блаженні роки, коли тільки освоювала ази лижного спорту. І не проміняє Алла оті «заморські» краї на свій рідний і милий до щему. далі

ВІДПОВІДАЛЬНА, ДІЛОВИТА, ДОБРОЗИЧЛИВА

7 грудня – День місцевого самоврядування 

Жити — значить боротися, діяти, можливо, помилятися, падати, вставати, щоб знову горіти чистим вогнем, зігрівати тим полум’ям інших і залишати по собі добру пам’ять…

Українська земля багата врожаями й гарними людьми… Куди б не поїхав, де б не побував — скрізь відкривається дивовижна краса рідної землі та чарівний світ, наче велика, захоплива книга, яку читати й не перечитати, що повідає так багато цікавого — аж подих затамовуєш.

У мальовничому куточку Полтавщини селі Білоцерківці народилася білява дівчинка Тамара з блакитними, як неба синь, очима. В оточенні батьківської любові та гармонії з природою на краю села виростала ця талановита, творча, всебічно розвинена особистість. Сім’я в 1972 р. переїхала до невеличкого містечка Варва на Чернігівщині. Тут промайнули шкільні роки і для Тамари відкрилися двері до нових злетів: Лебединське педагогічне училище, робота в школі та дитячому садочку. далі

Райвійськком нової формації

Такий вже стереотип ціє посади: поважний чоловік, здебільшого у віці, офіцер, що пройшов чимало кадрових щаблів… Та нова українська реальність – війна на сході і злам суспільно-політичних формацій, ламає чимало стереотипів. З вересня цього року Варвинський районний територіальний центр комплектування і соціальної підтримки (колишній райвійськкомат) очолює 33-річний Сергій Юрченко – певно, наймолодший «воєнком» за час існування установи. Теж досвідчений офіцер, підполковник, проте його головним життєвим і армійським «університетом» стала служба у зоні ООС – з грудня 2018 до вересня ц.р.

До мирної праці у місцевому центрі комплектації і соцпідтримки, звідки свого часу направлявся на навчання і на службу, працював на різних посадах, Сергій Сергійович повернувся вже у якості військового комісара. далі