Архів категорії: Особистості

Майстриня, Богом обдарована…

На жаль, не всі варвинці знають Віту Шеремет, проте ті, хто знають, запам’ятають її надовго, адже до неї звертаються майже всі батьки дошкільнят, яким педагоги ставлять непрості завдання: виготовити коника, ляльку-мотанку, ошатну вазу зі штучними квітами, віночки для виступів дітей, казкові костюми та багато інших цікавинок, в основному з природного матеріалу.

А мешканці селища, яким небайдужа доля Варви, однозначно знають Віту як вправного екодизайнера, адже саме вона своїми таємничими витворами радує душу й серце кожного, хто любить Варву і прагне, щоб мала батьківщина була ще кращою…

Тож, хто така Вікторія Шеремет?… Гарна, молода, енергійна та працьовита пані, яка народилася й виросла на квітучій Варвинській землі й з молоком своєї мами ввібрала все найкраще та найталановитіше: любов до рідної землі, бажання віддавати їй усю щирість і теплоту своєї широкої душі та бажання удосконалювати рідну Варву, щоб та стала ще красивішою, щоб кожний мешканець чи гість Варви пишався з того, що потрапив у невеличке, ошатне й мальовниче містечко, щоб не соромно було за те, що ми живемо тут.

далі

ПОЄДНАННЯ КРАСИ ТА РОЗУМУ…

 

Розповім про колегу

Згідно посади я в черговий раз відвідую заклад загальної середньої освіти «Варвинський ліцей №2», на порозі якого з чарівною усмішкою мене зустрічає поєднання краси й розуму, тендітна дюймовочка-психологиня…

Тож знайомтесь: керівник спі­льноти психологів Аліна СТАРОДУБ.

– Доброго дня, чарівна пані! Дозвольте поставити Вам кілька запитань?… Звідки Ви родом?

– Народилася я тридцять років тому на Варвинщині, в мальовничому селі Кухарка, в простій працьовитій родині.

Після завершення школи продов­жила навчання на пси­холо­го-­педагогічному факультеті Національного університету «­Ч­ер­­­­­­­­нігів­­ський колегіум». далі

ВІЙНА, ЩО СТАЛА ШКОЛОЮ ЖИТТЯ

Забуттю не підлягає

15 лютого українці відзначають День вшанування учасників бойових дій на території інших держав, а також річницю виведення радянських військ з Афганістану. Тож напередодні пам’ятної дати ми завжди згадуємо тих, на чию долю випали ці війни, пишаємося їхніми мужністю і героїзмом, вірністю присязі і силою духу.

Цьогоріч нам випала нагода поспілкуватися з Володимиром Машевським – мешканцем Варви, який у далекому 1986 році виконував свій інтернаціональний обов’язок у Афганістані. далі

СВОЮ ЧАСТИНКУ СЕРЦЯ ДІТЯМ ВІДДАВАТЬ…

 …І вогником ясним для них горіти,

бо що найкраще маєм на землі?…

Звичайно ж, – це маленькі діти!

В. Лінива

Часто, проходячи повз зак­лад дошкільної освіти «Дже­рельце», спостерігаю за гуртом малюків, що весело крокують під музичний супровід за своєю вихователькою, ніби курчатка за квочкою.

– Доброго ранку, Валентино Васи­лівно, відразу не терпиться спитати, звідки черпаєте натхнення на добрі справи?…

– Просто люблю дітей: двох своїх онуків і всіх вихованців, яким, за словами Сухомлинського, серце віддаю сповна.

Тож знайомлю: Валентина Лі­ни­ва, вихователька ЗДО «Дже­ре­льце». На­ро­дилася пані Ва­лен­­тина в мальовничому селі Ан­тонівка, на Варвинщині. По завершенню середньої школи, продовжила навчання на дошкільному відділі Прилуцького педагогічного училища ім. Івана Франка. 1982-го року отримала диплом, здобувши професію вихователя дитячого закладу. далі

МИСТЕЦТВО, ЩО РЯТУЄ ВІД БУДЕННОСТІ

У світі цікавих захоплень

Рукодільниця Світлана ЯКОВЛЄВА з Варви вже близько трьох років захоплюється незвичною справою – виготовляє прикраси на волосся для маленьких красунь. Рукоділля, що називається канзаші, дає майстрині змогу створювати надзвичайно естетичні речі. Хоч потяг до прекрасного у неї був із дитинства, адже завжди прагнула творити красу, однак розкрився талант зовсім нещодавно. Світлана пригадує, що змалку полюбляла шити, вишивати та майструвати різні прикраси для ляльок. І вже тоді хотілося створити щось неординарне, не схоже ні на чиє. Також покійний тато був творчою людиною та гарним столярем, красиво малював, випалював ікони, майстрував фоторамки та різні предмети побуту з дерева. Любов до дерева передав і своїй донечці. Коли ще була маленька, навчав випалювати її по дереву. І дотепер Світлана займається цією справою – виготовляє на продаж кухонні дошки. Їх дубові заготовки замовляє через інтернет, а потім випалює на них малюнки, за потреби розмальовує їх і лакує. Вже має велику колекцію і чимало замовлень на них. Також бабуся по татовій лінії ще в дитинстві навчила Світлану в’язати спицями і гачком. Тож і нині для себе майстриня плете шарфи, светри, жилетки, тільки шкарпетки не вміє в’язати, зізнається Світлана. далі

Не «спалювати» себе, не зловживати самолікуванням, повернутися до природного способу життя, думати про оточуючих – такі рекомендації журавської лікарки Наталії КАЛАШНИК

Док знає…

На місцевій хвилі коронавірусу ім`я Наталії Володимирівни у нас, на Варвинщині, невідоме хіба що безтурботним дітям, і то тим, чиї родини ще якось оминув новий підступний вірус. Лікарка Журавської сільської амбулаторії – з тих спеціалістів, котрі не заховалися від пацієнтів за телефонним консультуванням, як радять сучасні псевдореформатори медицини. Коли колеги – сімейні лікарі теж похворіли чи у інший спосіб вийшли з робочого режиму (а їх у нас, як і інших фахівців, таки вкрай мало!), вона і в Журавці, і на виїзді у Варві ще з весни ц.р. оглядала сотні пацієнтів, без остраху виїздила до хворих додому і вела їх у лікуванні далі. Судячи зі схвальних відгуків, Наталія Калашник – досвідчений і чутливий діагност, лікар думаючий і шукаючий оптимальні шляхи лікування, і просто небайдужа та рішуча людина, тому «виходила» всіх своїх амбулаторних пацієнтів.

Щоб залучити для газети корисні рекомендації від лікаря-практика, у якого немає жодної вільної хвилини навіть на відновлення власних сил, – знадобилися, на жаль, наростаюча ковідна істерія у громаді і …вимушена пауза для лікарки, адже і вона занедужала, нині старається відновити здоров`я і сили. далі

Є ТАКА ПРОФЕСІЯ – БУТИ МИЛОСЕРДНИМ

1 листопада – День працівників соціальної сфери

Це свято людей, які щодня поспішають на допомогу іншим, свято тих, хто виявляє милосердя, робить добро не тільки за службовим обов’язком, а й за велінням совісті та покликом душі.

Вони працюють зі знедоленими, яким іноді стають найріднішими. Ймовірно, день працівника соціальної сфери саме тому й не відзначають зеленою весною чи посеред веселого літа. Його відзначають у сіру, темну, сумну осінню пору, яка ніби символізує “осінь життя” їхніх підопічних. Всім, хто стикався з доглядом за особами похилого віку, відомо, як іноді це важко. Тому, певно, далеко не кожен зміг би працювати у соціальній сфері. Тут необхідні залізні нерви, але в той же час – добре серце.

У цього свята настрій завжди осінньо-зимовий. Та і в ньому є яскраві кольори, сонячні дні, теплі усмішки, щирі слова вдячності. А от будні в соціальних робітників непрості, вони часто наповнені сірими кольорами. Адже самотність, хвороба та старість не завжди мають привабливий вигляд і гарний настрій. Часто – це неміч і невдоволення, і соцробітнику необхідно в цих обставинах знайти слова підтримки і зробити все можливе для полегшення ситуації. Якщо це вдається, то тоді задоволені і підопічні, і соцробітник. І вже тоді не важливо, якою є погода на вулиці.

Цю важливу роботу вже десятий рік у Світличному виконує Тетяна Рижкіна, яку бачите на фото. далі

У СВІТІ МУЗИКИ НАДІЙНИЙ ПРОВІДНИК

1 жовтня – Всесвітній день музики, 4 – День працівників освіти

Ось уже більше як пів століття дбайливо ростить, плекає юні таланти Варвинська дитяча музична школа – знаний в районі і за його межами позашкільний навчальний заклад. Чуйні руки педагогів вміють не тільки винайти перли дитячих нахилів, а й розвинути їх, дати поштовх для самостійного росту. Багатьом своїм вихованцям музшкола дала путівку у доросле і самостійне життя – вони стали професійними музикантами, співаками, викладачами. Чимало випускників, які не пов’язали себе з професійним мистецтвом, беруть сьогодні активну участь у художній самодіяльності, культурно-мистецькому житті громади. Учні і викладачі є постійними учасниками культурно-мистецьких заходів. Вихованці гідно представляють свій заклад на багатьох обласних конкурсах і фестивалях та досягають успіхів.

Що й казати, тягнуться діти до мистецтва. Нині тут навчається близько 137 вихованців. Їх навчають наразі одинадцять викладачів та концертмейстер Ірина Паляничко. Викладачі по класу фор­тепіано – Лариса Левенець, Світ­лана Срібна, Світлана Ле­вун, Олена Овдієнко, Оксана Лу­­ка­венко, Оле­на Гон­ча­рен­ко, акор­де­она, баяна – Петро Виш­не­­­вецький та Сергій Жу­рав­льов, скрипки – Лілія Кос­тюк, ударних ін­­струментів – Володимир Пі­ген­ко, а ще хо­­реографії – Ва­лерія Ма­лан­чук і вокалу – Олена Гончаренко.

Цей навчальний заклад заслужив любов вихованців, шану батьків та авторитет у селищі. Велика роль у цьому й директора школи Олени Гончаренко, котра радо поділилася всіма гранями свого творчого життя, розповіла про власні стежки мистецької долі читачам нашої газети. далі