Архів категорії: Особистості

МИСТЕЦТВО, ЩО РЯТУЄ ВІД БУДЕННОСТІ

У світі цікавих захоплень

Рукодільниця Світлана ЯКОВЛЄВА з Варви вже близько трьох років захоплюється незвичною справою – виготовляє прикраси на волосся для маленьких красунь. Рукоділля, що називається канзаші, дає майстрині змогу створювати надзвичайно естетичні речі. Хоч потяг до прекрасного у неї був із дитинства, адже завжди прагнула творити красу, однак розкрився талант зовсім нещодавно. Світлана пригадує, що змалку полюбляла шити, вишивати та майструвати різні прикраси для ляльок. І вже тоді хотілося створити щось неординарне, не схоже ні на чиє. Також покійний тато був творчою людиною та гарним столярем, красиво малював, випалював ікони, майстрував фоторамки та різні предмети побуту з дерева. Любов до дерева передав і своїй донечці. Коли ще була маленька, навчав випалювати її по дереву. І дотепер Світлана займається цією справою – виготовляє на продаж кухонні дошки. Їх дубові заготовки замовляє через інтернет, а потім випалює на них малюнки, за потреби розмальовує їх і лакує. Вже має велику колекцію і чимало замовлень на них. Також бабуся по татовій лінії ще в дитинстві навчила Світлану в’язати спицями і гачком. Тож і нині для себе майстриня плете шарфи, светри, жилетки, тільки шкарпетки не вміє в’язати, зізнається Світлана. далі

Не «спалювати» себе, не зловживати самолікуванням, повернутися до природного способу життя, думати про оточуючих – такі рекомендації журавської лікарки Наталії КАЛАШНИК

Док знає…

На місцевій хвилі коронавірусу ім`я Наталії Володимирівни у нас, на Варвинщині, невідоме хіба що безтурботним дітям, і то тим, чиї родини ще якось оминув новий підступний вірус. Лікарка Журавської сільської амбулаторії – з тих спеціалістів, котрі не заховалися від пацієнтів за телефонним консультуванням, як радять сучасні псевдореформатори медицини. Коли колеги – сімейні лікарі теж похворіли чи у інший спосіб вийшли з робочого режиму (а їх у нас, як і інших фахівців, таки вкрай мало!), вона і в Журавці, і на виїзді у Варві ще з весни ц.р. оглядала сотні пацієнтів, без остраху виїздила до хворих додому і вела їх у лікуванні далі. Судячи зі схвальних відгуків, Наталія Калашник – досвідчений і чутливий діагност, лікар думаючий і шукаючий оптимальні шляхи лікування, і просто небайдужа та рішуча людина, тому «виходила» всіх своїх амбулаторних пацієнтів.

Щоб залучити для газети корисні рекомендації від лікаря-практика, у якого немає жодної вільної хвилини навіть на відновлення власних сил, – знадобилися, на жаль, наростаюча ковідна істерія у громаді і …вимушена пауза для лікарки, адже і вона занедужала, нині старається відновити здоров`я і сили. далі

Є ТАКА ПРОФЕСІЯ – БУТИ МИЛОСЕРДНИМ

1 листопада – День працівників соціальної сфери

Це свято людей, які щодня поспішають на допомогу іншим, свято тих, хто виявляє милосердя, робить добро не тільки за службовим обов’язком, а й за велінням совісті та покликом душі.

Вони працюють зі знедоленими, яким іноді стають найріднішими. Ймовірно, день працівника соціальної сфери саме тому й не відзначають зеленою весною чи посеред веселого літа. Його відзначають у сіру, темну, сумну осінню пору, яка ніби символізує “осінь життя” їхніх підопічних. Всім, хто стикався з доглядом за особами похилого віку, відомо, як іноді це важко. Тому, певно, далеко не кожен зміг би працювати у соціальній сфері. Тут необхідні залізні нерви, але в той же час – добре серце.

У цього свята настрій завжди осінньо-зимовий. Та і в ньому є яскраві кольори, сонячні дні, теплі усмішки, щирі слова вдячності. А от будні в соціальних робітників непрості, вони часто наповнені сірими кольорами. Адже самотність, хвороба та старість не завжди мають привабливий вигляд і гарний настрій. Часто – це неміч і невдоволення, і соцробітнику необхідно в цих обставинах знайти слова підтримки і зробити все можливе для полегшення ситуації. Якщо це вдається, то тоді задоволені і підопічні, і соцробітник. І вже тоді не важливо, якою є погода на вулиці.

Цю важливу роботу вже десятий рік у Світличному виконує Тетяна Рижкіна, яку бачите на фото. далі

У СВІТІ МУЗИКИ НАДІЙНИЙ ПРОВІДНИК

1 жовтня – Всесвітній день музики, 4 – День працівників освіти

Ось уже більше як пів століття дбайливо ростить, плекає юні таланти Варвинська дитяча музична школа – знаний в районі і за його межами позашкільний навчальний заклад. Чуйні руки педагогів вміють не тільки винайти перли дитячих нахилів, а й розвинути їх, дати поштовх для самостійного росту. Багатьом своїм вихованцям музшкола дала путівку у доросле і самостійне життя – вони стали професійними музикантами, співаками, викладачами. Чимало випускників, які не пов’язали себе з професійним мистецтвом, беруть сьогодні активну участь у художній самодіяльності, культурно-мистецькому житті громади. Учні і викладачі є постійними учасниками культурно-мистецьких заходів. Вихованці гідно представляють свій заклад на багатьох обласних конкурсах і фестивалях та досягають успіхів.

Що й казати, тягнуться діти до мистецтва. Нині тут навчається близько 137 вихованців. Їх навчають наразі одинадцять викладачів та концертмейстер Ірина Паляничко. Викладачі по класу фор­тепіано – Лариса Левенець, Світ­лана Срібна, Світлана Ле­вун, Олена Овдієнко, Оксана Лу­­ка­венко, Оле­на Гон­ча­рен­ко, акор­де­она, баяна – Петро Виш­не­­­вецький та Сергій Жу­рав­льов, скрипки – Лілія Кос­тюк, ударних ін­­струментів – Володимир Пі­ген­ко, а ще хо­­реографії – Ва­лерія Ма­лан­чук і вокалу – Олена Гончаренко.

Цей навчальний заклад заслужив любов вихованців, шану батьків та авторитет у селищі. Велика роль у цьому й директора школи Олени Гончаренко, котра радо поділилася всіма гранями свого творчого життя, розповіла про власні стежки мистецької долі читачам нашої газети. далі

«ОБРАЛИ БЕЗ ЖОДНОЇ АГІТАЦІЇ…»

До 100-річчя Варвинської селищної ради

Зі спогадів очільників ради

Вячеслав Миколайович ГИЛЕНКО – селищний голова з 2006-го до кінця 2008-го р.р.

– Вячеславе Миколайовичу, яке ваше життєве кредо?

– Краще запалити свічку, ніж проклинати темряву.

– Чому балотувалися на посаду селищного голови, адже все своє свідоме життя Ви служили в міліції? Що вас спонукало?

– По своїй суті й за покликанням я був і залишаюся правоохоронцем. Це – моє, це покликання було, є і буде жити в мені завжди. Не випадково ж народ чітко визначив: «Колишніх правоохоронців не буває…»

До органів місцевого самоврядування я, можна сказати, потрапив чисто випадково. Це, швидше за все, була моя життєва помилка, ніж надбання.

2005-го я вийшов на заслужений відпочинок, але мав бажання десь прикласти свої зусилля. У той час на вершині своєї популярності була партія «Батьківщина». Першим очільником районної партійної організації «Батьківщина» був Микола Олексійович Чаленко, в минулому Варвинський селищний голова… далі

Кращий механізатор Варви відзначив поважний ювілей

Василь Тимофійович з дітьми і онуками.

Знаний варвинський механіза­тор, комбайнер, жаткар Василь Тимо­фі­йович Іваненко – у теплому колі рідних і представників мерії та ветеранської організації, що прийшли його привітати, зустрів своє 80-річчя. Наприкінці спекотного серпня він багато літ зазвичай відзначав значиміше для кожного хлібороба свято – обжинки, нині ж настав час віншувати і його життєвий ужинок. Сором`язливий, стриманий, сивочолий чоловік. Він і нині стрункий та жилавий, активний, постійно в роботі, проте від того велетня зі святковим снопом чи за кермом трактора, яким запам`ятали його світлини, зроблені фотокором тодішньої районки, його віддаляють невблаганні літа і спогади. далі

ДІТЕЙ ТРЕБА ЛЮБИТИ

27 вересня – День працівників дошкілля

Педагогом стають за покликанням душі. Так сталося і з Валентиною ЛІНИВОЮ, вихователькою Варвинського садочка «Джерельце». Іншого призначення вона й не могла обрати. У дитинстві обожнювала свою виховательку, любила гратись з лялечками, щось шила, в’язала. Її зачаровувала атмосфера затишку, тепла і творчості, яка панувала в садочку в її рідній Антонівці, звідки родом, і вона завжди мріяла працювати вихователем. Валентина Василівна була впевнена: ця професія – незвичайна, цікава і найпотрібніша. Тож вибір факультету «Дошкільне виховання» Прилуцького педагогічного училища був зовсім не випадковий. далі

І В БОГДАНАХ ЗРІЄ «КАБЕРНЕ»

Адреси досвіду

Повертатися за старими адресами, до героїв минулих публікацій, – особлива цікавість для журналіста: що змінилося у їх житті із часу спілкування, як розвивається улюблена справа чи цікаве захоплення, чи, бува, буденність не підітнула крила мріям і планам?..

Серед тих, до кого завжди цікаво повертатися, – знаний варвинський виноградар Анатолій Михайлович Тупіка. Вперше потрапила на його диво-виноградник у 2015-ому, 2003 – писала як про вмілого городника. Подивував пенсіонер – колишній заводчанин, розмаїттям смачних сортів, котрі годі було перепробувати, рядами бездоганно доглянутого винограду – під шнурочок, власними секретами вирощування і, безперечно, справжньою захопленістю виноградом, якщо не сказати одержимістю.

Що змінилося відтоді – цікавлюся у героя публікацій при нагоді. Віджартовується так: а що, постарів, спина дає про себе знати, зменшив господарство (раніше подружжя Тупік тримало корів), але виноград, садівництво залишаються сенсом його життя. Ці роки не тільки розвивав свою ділянку, де зібрав до сотні сортів, а й, виявляється, допоміг закласти гарний, просто-таки зразково-показовий виноградник одному з місцевих сільгоспвиробників, довів рослини до високої продуктивності і доглядає їх нині. Мова ж про богданівський виноградник родини Луданих, яка вже немало літ обробляє місцеві сільгоспземлі, розводить рибу у ставках, тримає пасіку і, виявляється, започатковує ще й власне садівництво. Придбати виноград, персики, малину та інші плоди богданівського саду можна у їх варвинському магазині на розі вул.Ломоносова біля ринку і безпосередньо в Богданах. далі