Архіви категорій: Особистості

Великі серця малої Кухарки…

  На добру справу

Написати про цей волонтерський гурт – односельці їх називають “кухарськими бджолами” – давно була така задумка, та до втілення все ніяк не доходило. Там, де починається адміністратор газети – коли маєш організувати випуск видання від кожної гривні на друк і до останньої вичитаної літери – на жаль, журналіст помирає… Але ось нагодилося шановане в народі жіноче свято, і сам Бог велів розповісти про таких жіночок – мам, дружин, бабусь, у яких вистачає сил і душевного тепла не тільки на власні родини, а й на тих синів, котрі нині боронять від ворожої навали нашу державу і кожного з нас.

Племзаводівська слава Кухарки – далеко в минулому. Нині це невеличке сільце на периферії громади, де більшість мешканців – пенсіонери, а поодинока молодь, здебільшого, не маючи роботи, від’їжджає. Жи­вуть кухарчани зі скромних пенсій, городів та господарства, де кожна копійчина – така трудна. Проте, як бачимо з багатьох прикладів воєнного волонтерства, щедрість душі аж ніяк не залежить від товщини гаманця.

У селі склався справжній діяльний волонтерський осередок, який забезпечує передачі домашніх смаколиків на фронт не вряди-годи, а кожні два тижні. Жінки, котрих організувала на цю копітку справу Любов Віталіївна Коновал, готують смачні і свіжі домашні страви, а їх доставку захисникам забезпечує ГО “Волонтерський щит 4.5.0”.

Як налагодила роботу “фронтової кухні” і кому завдячує у допомозі, розпитую цю доб­росерду, тендітну жінку, котра, до речі, на спільній світлині якраз скромно ховається за колежанками-“бджолами” – пані Любов.

Читати далі

Із “Дідом” не страшно було йти в бій. Він мав велике, благородне серце…

Схилімо голови у скорботі…

Пам’яті Віктора Любченка – Героя-патріота України

Ми завжди думали, що на війні найстрашніше – вибухи, постріли, бій. Виявилося, – ні. Найстрашніше на війні – це війна. У неї багато лез. Вони ріжуть швидко, не завжди помітно, але завжди дуже глибоко і боляче. У неї завжди багато гострих кігтів, якими рве свої жертви.

Війна, вона різна, але залишає шрами на душі, на серці, на долі , на містах і селах, на землі.

Війни дуже і дуже багато. Шалено багато. І страшніша від війни тільки війна. Вона увірвалася у життя всіх українців. Хтось пішов захищати рідну землю, інші волонтерять, працюють кожен на своєму місці. З багатьох сімей хтось на передовій, а хтось намагається вижити в зоні активних бойових дій… Та й усі ми потерпаємо, вчитуючись у новини, обговорюючи їх із рідними, знайомими, сусідами, колегами. На жаль, війна діє на кожного з нас, як страшний стресовий чинник…

Українські військові є уособленням героїчності і мужності, самопожертви заради цивілізованого і демократичного майбутнього. ЗСУ показують зразок незламності й патріотизму. Незважаючи ні на що, вони роблять нереальне, вперто й неминуче наближають нашу Перемогу, ціною свого життя тримають небо над Україною…

“…Ніколи раніше себе військовим не вважав, бо я – людина Миру. Проте залишатися байдужим, стояти осторонь не можу. Або ти захищаєш рідну землю від агресора, або стелиш займанцю під ноги червону доріжку… Немає нічого страшнішого, ніж сліпа до чужої біди душа, глухе до прохань про допомогу серце і німа байдужість”, – таким був життєвий принцип Віктора Миколайовича Любченка – Героя-захисника. Тож, саме про нього піде мова.

Читати далі

Наймолодший пасічник Варвинщини Діма ХРОМЕЄВ відроджує давнє ремесло – майструє вулики з очерету

У світі ваших захоплень

Безперечно, найкращий час для екскурсії у пасіку – то літо, але потрапивши на обійстя гостинної родини пасічників Хромеєвих у мальовничому куточку Журавки навіть і восени, відчуєте ту умиротворюючу атмосферу, яку дає людині це древнє ремесло. Дізнаєтеся від господарів, щиро захоплених своєю справою, багато цікавого про бджіл, пасічництво, цілющі властивості меду.

У садку перед хатою, поміж молодих фруктових дерев, виструнчилися доглянуті вулики, серед них – навіть дуплянка зі стовбуру дерева, а поряд – збудований господарем Анатолієм Валентиновичем апібудиночок-цілитель. В око одразу кидається й те, що і решта вуликів – незвичної для сучасності конструкції – очеретяні. А поспілкувавшись з господарями – Анатолієм і Світланою Хромеєвими, неабияк подивуєтеся тому, що втілювати їх у власну практику спонукав родину, ще будучи школярем-підлітком, молодший син Дмитро.

Читати далі

У Варвинській лікарні працює молода талановита лікарка. Не було б нам такого щастя, коли б не …війна

Сьогодні – День медика

Олександра Андрущенко. 25 – від роду і рік – у місцевій лікарні, але вже встигла набути доброго авторитету серед пацієнтів і колег.

У Варвинській лікарні працює молода талановита лікарка. Не було б нам такого щастя, коли б не …війна. У цьому, з прямотою і чес­ніс­тю лікаря, призналася моя спів­розмовниця – 25-річна лікар­ка-ото­ла­ринголог (звич­ні­ше кож­ному – лор) Олександра Андрущенко, котра вже рік працює у Варвинській лікарні.

На малу батьківщину дів­чина прибула після навчання, якраз з початком війни. Не сек­рет, що для медика великі міські заклади дають і кращу практику, і достойніші заробітки. Тож, аби не повномасштабне вторгнення, ракетні обстріли, небез­пека – напевно, пошукала б професійного щастя там.

Читати далі

Артем Рокочий або просто Роккі – лікар-рятівник

На заздалегідь домовлену зустріч я, на жаль, запізнився. Ніяк не міг розібратися з функціями диктофона, а без нього було б неправильно їхати на розмову з юнаком, про якого вже встиг почути стільки гарного, захопливого, навіть дивного у наш час…

Потрапивши нарешті на вулицю Лесі Українки, зупинився біля потрібного мені будинку. Зателефонував. Артем відповів і вибачився, що зараз не вдома – бо в нього терміновий виклик і за 15 хвилин буде.

Вже скоро з-за рогу перехрестя вигулькнули два авто – спочатку “Жигулі”, а за ними “Шкода”. Навпроти обійстя Рокочих легковики зупинилися. Водій “Жигуля” хутко вискочив з кабіни, прочинив задні дверцята і вже тримав на руках невеличкого песика. Артем, привітавшись з нами, сказав:

– Ходіть за мною!

Зайшовши до приміщення ветиринара, я був здивований і вражений одночасно. Куди я потрапив?.. Це ж справжня клініка ветеринарії, із сучасним діагностичним обладнанням для діагностування і лікування хворих тваринок.

Читати далі

Варвинська вчителька Жанна ЗУБ – на сторінках українського глянцю!

Знай наших!

Творчу працю митця чи педагога, аби вона постійно вирувала життям, має підживлювати, як джерело – річечку, щире визнання, захоплення, схвалення. Для варвинчанки Жанни Станіславівни ЗУБ, керівника гуртка паперопластики Центру дитячо-юнацької творчості, таким стимулом до подальшого розвитку стане участь у Міжнародному фестивальному русі “Біла акація”, фотопроект “Ми – українці – 2023”, який проводився за підтримки вітчизняних міністерств культури та освіти і науки.

Наша завжди творча і креативна вчителька-майстриня нагороджена дипломом, статуеткою, а також її красиві, по-українськи колоритні світлини прикрашають глянцеве видання фестивалю.

Читати далі

НОВІ ПЕРЕМОГИ ЮНИХ ЛОЖКАРІВ

Здавалось би, кілька останніх років – карантини, дистанційка, війна, мали б поставити на паузу творчий розвиток талановитої дітвори, проте феєрверк дипломів і відзнак колективу ложкарів, який діє при Центрі дитячо-юнацької творчості Варвинської громади, доводить: для того, хто хоче і працює, перепон не існує.

Творчий гурток інструменталістів-ложкарів – молодий, діє лише четвертий рік під керівництвом талановитої вчительки і мисткині Ольги Барашко, проте він вже виріс до трьох різновікових груп, а це близько пів сотні обдарованих юних артистів. Вони відзначилися цілою низкою пам`ятних виступів на місцевій сцені та активною участю у творчих змаганнях.

Читати далі

ГОЛОВНЕ – МАТИ БАЖАННЯ, ЗАГОРІТИСЯ СПРАВОЮ…

Наш другий фронт

Ірину Вікторівну Пронь-Са­лієн­ко, вчительку математики з першого селищного ліцею, як і всю родинну династію математиків і фізиків Пронів – батьки Лариса Дмитрівна та Віктор Олексійович, сестра Світлана, у Варвинській громаді добре знають. Сотні учнів пройшли їх міцну науку з цих непростих предметів, а ще – школу життє­стійкості, оптимізму, високої працездатності і цілеспрямованості.

Ірина Вікторівна має дві вищі освіти – вчитель математики, фізики, астрономії, а також – інформатики, за фахом працює 18 років, виховала чимало успішних випускників, зокрема учасників предметних олімпіад, конкурсів-захистів робіт МАН. Дописує у фахові видання: “Мате­матика в школах України”, до всеукраїнської газети “Математика”, її методичні напрацювання є на освітянській платформі Всеосвіта.

Мама двох синів – одинадцятикласника Олексія та п’ятирічного Іллюші, гарна дружина і вміла господиня в домі.

Проте мало хто із земляків знає й про інші таланти місцевих математиків, зокрема пані Ірини. Вдатна ця неординарна молода жінка до багатьох видів рукоділля, любить квіти, гарно малює. Взагалі любить опановувати все нове і цікаве, рухатися вперед, розвиватися, до чого власним прикладом мотивує й інших, надихає на розвиток учнів.

А ще у цей важкий воєнний час показує всім нам, що кожен може посильною працею, власними вміннями долучитися до другого фронту боротьби за Україну – сумлінно працювати кожен на своєму місці, а також, камінчик до камінчика, мурувати спільну Перемогу.

Читати далі