У світі цікавих захоплень

Рукодільниця Світлана ЯКОВЛЄВА з Варви вже близько трьох років захоплюється незвичною справою – виготовляє прикраси на волосся для маленьких красунь. Рукоділля, що називається канзаші, дає майстрині змогу створювати надзвичайно естетичні речі. Хоч потяг до прекрасного у неї був із дитинства, адже завжди прагнула творити красу, однак розкрився талант зовсім нещодавно. Світлана пригадує, що змалку полюбляла шити, вишивати та майструвати різні прикраси для ляльок. І вже тоді хотілося створити щось неординарне, не схоже ні на чиє. Також покійний тато був творчою людиною та гарним столярем, красиво малював, випалював ікони, майстрував фоторамки та різні предмети побуту з дерева. Любов до дерева передав і своїй донечці. Коли ще була маленька, навчав випалювати її по дереву. І дотепер Світлана займається цією справою – виготовляє на продаж кухонні дошки. Їх дубові заготовки замовляє через інтернет, а потім випалює на них малюнки, за потреби розмальовує їх і лакує. Вже має велику колекцію і чимало замовлень на них. Також бабуся по татовій лінії ще в дитинстві навчила Світлану в’язати спицями і гачком. Тож і нині для себе майстриня плете шарфи, светри, жилетки, тільки шкарпетки не вміє в’язати, зізнається Світлана. далі →

Адреси досвіду

Повертатися за старими адресами, до героїв минулих публікацій, – особлива цікавість для журналіста: що змінилося у їх житті із часу спілкування, як розвивається улюблена справа чи цікаве захоплення, чи, бува, буденність не підітнула крила мріям і планам?..

Серед тих, до кого завжди цікаво повертатися, – знаний варвинський виноградар Анатолій Михайлович Тупіка. Вперше потрапила на його диво-виноградник у 2015-ому, 2003 – писала як про вмілого городника. Подивував пенсіонер – колишній заводчанин, розмаїттям смачних сортів, котрі годі було перепробувати, рядами бездоганно доглянутого винограду – під шнурочок, власними секретами вирощування і, безперечно, справжньою захопленістю виноградом, якщо не сказати одержимістю.

Що змінилося відтоді – цікавлюся у героя публікацій при нагоді. Віджартовується так: а що, постарів, спина дає про себе знати, зменшив господарство (раніше подружжя Тупік тримало корів), але виноград, садівництво залишаються сенсом його життя. Ці роки не тільки розвивав свою ділянку, де зібрав до сотні сортів, а й, виявляється, допоміг закласти гарний, просто-таки зразково-показовий виноградник одному з місцевих сільгоспвиробників, довів рослини до високої продуктивності і доглядає їх нині. Мова ж про богданівський виноградник родини Луданих, яка вже немало літ обробляє місцеві сільгоспземлі, розводить рибу у ставках, тримає пасіку і, виявляється, започатковує ще й власне садівництво. Придбати виноград, персики, малину та інші плоди богданівського саду можна у їх варвинському магазині на розі вул.Ломоносова біля ринку і безпосередньо в Богданах. далі →

Традиційно щороку з нагоди Дня пасічника варвинська газета розповідає про місцевих корифеїв цього прадавнього українського промислу – досвідчених, знаних сивочолих чоловіків, у яких вчаться інші. А от цього разу наша розповідь дещо інша – про початківця, адже із таких колись теж виростають справжні майстри, та ще й про …молоду жінку. Озерянчанка Валентина ВОЛОХ вже другий сезон самостійно пасічникує у татовій пасіці – відтоді, як глава родини передчасно пішов у засвіти.

Розмова із Валентиною про її перші кроки у пасічництві відкрила й низку інших цікавих захоплень жінки. Хоч очолює Кухарський дитсадок, однак знаходить час і сили для домашнього господарства, любить сад, квіти і тварин, нещодавно сіла за кермо автівки, пише вірші і дописи до соцмереж і газет, завжди активна у громадському житті сіл, де живе і працює.

І на додачу невеличкий штрих до майбутнього портрета озерянської пасічниці – раніше родина жила у Варві, але віддала перевагу життю сільському – ближче до витоків роду, до природи і щирості людських взаємин. Отож Валентина є не показною, а справжньою патріоткою українського села, до чого закликає й інших.

Героїню розповіді і всіх пасічників Варвинщини вітаємо з їх святковим днем, зичимо здоров`я і наснаги на цю корисну людям працю. Докладніше про початкуючу озерянську пасічницю читайте у випуску друкованої газети, яку передплатники отримають у четвер, 20 серпня. Придбати свіжу газету можна у варвинських магазинах В.Рептюха по Шевченка та родини Небратів у мікрорайоні “Нафтовик”.

Так  характеризуємо талановиту молоду художницю з Варви Світлану Смолич  у минулому числі друкованої газети.  Народилася вона в родині відомих на теренах Варвинщини педагогів-математиків Лариси Дмитрівни та Віктора Олексійовича Пронів. Своє професійне життя, як і сестра Ірина, теж пов`язала з математикою, але з часом відкрила у собі і вміло розкрила  й художній дар. Молода жінка, вчителька, дружина і мама двох діток, опановує різні техніки живопису і навіть тату. Однією з “моделей” Світлани на татуювання стала її мама, котра в усьому підтримує талановитих доньок.

Докладніше про художницю читайте у №32 “Слова Варвинщини”. Придбати свіжу газету можна у магазинах В. Рептюха по Шевченка і родини Небратів у мікрорайоні “Нафтовик”, а також у редакції газети. Якщо хочете передплатити видання – це можна зробити до 20 числа щомісяця, звернувшись у поштові відділення чи до листонош.

Про людей хороших

Що не кажіть, а наша Варвинщина багата на мальовничі місця. Тож не дарма, коли взявся готувати до друку розповідь про одне із захоплень варвинця Миколи Чумаченка, згодився побувати в тих приудайських місцях, де минули його дитинство і юність. А родом мій давній друг з Леляків, неподалік яких красуються зеленочубі угіддя сусідських хуторів, розміщених на берегах, мабуть, прадавніх приток Удаю, на Лисій горі неподалік Рибців Прилуцького району.

Смарагдовою зеленню буяють гаї. У долинах розкошує різнотрав’я, у понизов’ях минулих заплав шумлять очерети, височіють білокорі берези, підтримуючи своїми вітами сонні хмари. Цьогоріч там особливо гарно, переконував мене Микола Васильович, а до нього приєднався ще й його земляк Іван Остах.

– Сумно, але хоч і прожив поблизу багато літ, та якось не доводилось там бувати, – констатував Іван Вікторович. – Чув про так звані Майорську, Горбатенкову долини, Нестеренкове, Макарове провалля, що побіля підніжжя Цопівщини… Так що не гріх побувати там на схилі літ.

Ось так зголосилися на своєрідну екскурсію живописними місцями рідного краю і не пошкодували. далі →