І В БОГДАНАХ ЗРІЄ «КАБЕРНЕ»

Адреси досвіду

Повертатися за старими адресами, до героїв минулих публікацій, – особлива цікавість для журналіста: що змінилося у їх житті із часу спілкування, як розвивається улюблена справа чи цікаве захоплення, чи, бува, буденність не підітнула крила мріям і планам?..

Серед тих, до кого завжди цікаво повертатися, – знаний варвинський виноградар Анатолій Михайлович Тупіка. Вперше потрапила на його диво-виноградник у 2015-ому, 2003 – писала як про вмілого городника. Подивував пенсіонер – колишній заводчанин, розмаїттям смачних сортів, котрі годі було перепробувати, рядами бездоганно доглянутого винограду – під шнурочок, власними секретами вирощування і, безперечно, справжньою захопленістю виноградом, якщо не сказати одержимістю.

Що змінилося відтоді – цікавлюся у героя публікацій при нагоді. Віджартовується так: а що, постарів, спина дає про себе знати, зменшив господарство (раніше подружжя Тупік тримало корів), але виноград, садівництво залишаються сенсом його життя. Ці роки не тільки розвивав свою ділянку, де зібрав до сотні сортів, а й, виявляється, допоміг закласти гарний, просто-таки зразково-показовий виноградник одному з місцевих сільгоспвиробників, довів рослини до високої продуктивності і доглядає їх нині. Мова ж про богданівський виноградник родини Луданих, яка вже немало літ обробляє місцеві сільгоспземлі, розводить рибу у ставках, тримає пасіку і, виявляється, започатковує ще й власне садівництво. Придбати виноград, персики, малину та інші плоди богданівського саду можна у їх варвинському магазині на розі вул.Ломоносова біля ринку і безпосередньо в Богданах.

На жаль, глави родини і агропід­приємства Олексія Олексійовича Лу­даного, який був не тільки вмілим гос­подарником, а й великим життєлюбом, поціновувачем справжнього вина, більше немає серед живих – торік раптова смерть зупинила на злеті цю людину, яка в усьому поспішала жити. Але справу чоловіка у землеробстві, садівництві продовжують дружина Неля Петрівна, яка всі ці роки була поряд і добре орієнтується в усіх виробничих процесах, син Валерій – здобуває фах агронома і вже працює у родинній справі за кермом трактора чи комбайна в т.ч., а також невеликий, згуртований колектив сільгосптовариства.

Анатолія Тупіку взятися за новий виноградник О.О. Луданий вмовив не одразу. Виноградар сумнівався, чи по силах йому буде нова робота, проте й досвідчений аграрій не звик так просто відступати. Спробував відохотити тим, що саджанці доведеться закуповувати звідусіль і недешево… Знов не вийшло – все знайшли, все купили. Так і почалася нова, цікава й для Анатолія Михайловича справа.

Олексій Луданий, який свого часу стартував у агровиробництві з паїв у рідному хуторі Рубанів, де виріс, та з легкої руки і помочі засновника «Дружби-Нової» Сергія Гайдая, мріяв про власне виноробство. Вже й робив власноруч добрі вина, з медом, за секретами закарпатців, але вийшло так, що не встояв і перед розмаїттям смачних столових сортів. Тож нині у майже чотирирічному богданівському винограднику їх навіть більше, ніж винних. Від класичних на вино «Каберне совіньйон» і «Чорний доктор» до улюбленця господині – духмяного і солодкого синього кишмишу, красивих товарних «Преображеніє», «Сфінкс», «Кодрянка» тощо. За кількістю сортів тут не женуться (зібрали близько 20), а прагнуть довести до досконалості агротехніку, щоб врожай був щедрим і якісним.

Як зазначає пані Неля, родюча богданівська земля, затишна ділянка біля господарського двору «Богданівського» тому тільки сприяють. Але головне – ретельний догляд, по науці, як вміє Анатолій Михайлович. Цьогоріч, коли внаслідок дощового початку сезону місцеві виноградники вразили хвороби, своїм виноградом богданівці подивували навіть знаних садівників – бачачи великі, якісні грона, ті довго сперечалися – мовляв, привізні.

Але така радість від людського визнання і коштує дорого. У сезон роботи не бракує: постійно стригти, чеканити, обробляти від хвороб, полоти територію, нормувати урожай, готувати лози на зимівлю, тож Анатолію Михайловичу на поміч приходять робітники господарства. Проте без його пильного ока тут нічого не робиться. “Виноград треба любити, дядя Толя цим живе …” – Тепло відгукується Неля Лудана і радіє, що має змогу розвивати чоловікову мрію разом зі справжнім майстром виноградарства.

До речі. Закла­даючи виноградник, треба, перш за все, подбати не тільки про гарний садивний матеріал, а й про надійну, добротну опору, аби лоза і грони вільно розміщувалися на ній, провівалися всіма вітрами і засмагали на сонці. З власного досвіду знаю, загущення – перша помилка початківців. Друга – жадібність, коли залишаєш на стеблі забагато грон: і вони не визріють, і лоза – до зимівлі.

…Мандруємо чепурними рядами богданівського виноградника – красиво, смачно (!), ні бур`янинки довкола. Куштуємо просто з кущів разом з господарями, тож, думаю, не токсично. І я знову повторила дежавю п`ятирічної давнини – напробувалася до «не можу», бо виноградарі із заслуженою гордістю подають на дегустацію хоч по ягідці кожного сорту.

А сорти підібрано різні і за смаком, і за термінами дозрівання, аби ягідний конвеєр радував людей якомога довше. Найбільша цьогорічна дивина – гігантські грона кишмишу «Велес», одну таку гілочку зважили вагами разом, зафіксувавши місцевий рекорд – майже 4,2 (!) «кіло». А ось і славнозвісний «Каберне» – захоплююче видовище, наче на картинках півдня Франції. Є тут і білий винний, тож, може, і шампанських вин колись у Богданах скуштують.

У пам`ять про чоловіка Неля Лудана не тільки продовжує виноградарство, заклала ділянки гарної сортової малини, персиків, хоче додати груш і яблунь (розраховує на поміч сина А. Тупіки Віктора, який теж знається на садівництві), а й штудіює у вільний час книгу про виробництво вина, якою послуговувався свого часу господар. Чимало операцій під його керівництвом робила і вона, тож впевнена – майстерність, хитрощі, нюанси виноробства невдовзі освоїть.

Повертаючись до Варви з виноградної екскурсії у Богданах, ми просто не могли проїхати повз рідний хутір А.М. Тупіки – Ященків. Тут мешкає 89-річна матуся Олександра Трохимівна з другим сином Миколою Михайловичем, до речі, знаним мандрівником на велосипеді, про якого теж свого часу писала районка. Щедрі яблуні довкола, квіти у маминих дворі і на вишиванках, родинні портрети в батьківській хаті з піччю – певно, це саме та атмосфера, у якій виростають люди, що люблять землю, рослини, малу батьківщину, багато трудяться і радіють життю. Саме у рідному хуторі вирощує сад і син Віктор, за професією нафтовик. Жіноча ж половина родини – дружина Валентина Іванівна, донька Алла Науменко (красива й талановита артистка місцевої сцени), а також невістка і зять, онуки й навіть правнучка пишаються своїми садівниками.

Завершилися ж мандри того дня, звісно ж, на винограднику Анатолія Тупіки у Варві. Тут, як і п`ятирічку тому, краса, порядок, розмаїття сортів і нові цікавинки. Коли якийсь сорт зацікавить виноградаря – за ціною не стане. Нині, як дитину, доглядає саджанець за 400 грн. А ще любить і вирощує персики. Один плід з його саду, теж рекордсмен, того дня заважив більше 400 грамів.

…Азарт, настирливість у своєму захопленні, любов до землі і всього живого й поєднали родини аграріїв Луданих і садівників Тупік. Із спілкування з ними у пам`яті залишилися прості істини: треба робити те, що любиш, і любити те, за що взявся; земля тобі дасть, якщо і ти їй даєш; з природою слід жити в гармонії, тоді і вона буде ласкава до людини; а ще – з добром ставитися до людей…

А повернутися за старими адресами сподіваюся вже невдовзі. На богданівське елітне «Каберне» – не з грядки, а з винних погребів.

Євгенія Зима, фото автора

This slideshow requires JavaScript.