У літературній вітальні
Цьогорічного червня чудова звістка про перемогу В.І. Ворони у представницькому літературному конкурсі кому нагадала, а кому – й вперше сповістила, що мешкає серед нас, варвинців, чудовий, самобутній письменник. 2013-го року він завершив роботу над своїм першим твором – повістю „Одвічний дух Десни”, а нині його другий твір – роман „Відступник”, на подив всім землякам з Коропщини, де народився, і з Варвинщини, де мешкає нині, виборов високу міжнародну літературну премію „Коронація слова”. Про це наша газета повідомляла у одному з червневих номерів.
Володимир Ворона – теж із племені сіверян, як і герой його історичного роману. Отож на зустрічі у літературній вітальні Варвинського будинку культури правічним духом Десни, шани до роду-коріння, глибокого розуміння нашого ментального взаємозв`язку з предками, теплим відгуком про малу батьківщину – Короп, і водночас легкістю й настирливістю, з якими завжди брався до нових справ, була просякнута його розповідь про себе, про своє чудове захоплення, про цікавинки того пласта минувшини, який вивчав у ході роботи над історичним романом про часи дохристиянської Русі. Читати далі
Ще давно один з грецьких поетів сказав, що важливим є не те, ким тебе вважають, а те, хто ти є насправді. Згадався вислів, коли задумали розповісти про Тетяну Левченко з Варви, яка нещодавно відсвяткувала свій красивий ювілей життя. З нею мені пощастило працювати тривалий час: вона ж бо очолює профком ГПЗ, а я щонайменше півтора десятка років була членом цього заводського органу, до виходу на пенсію.
Нещодавно у Варвинській центральній районній бібліотеці відбулася презентація нової поетичної збірки «Мелодія душі моєї», автором якої є талановита, творча особистість Тетяна Зуб, поетеса, талант якій дарували небеса. З-правіку джерелом духовного багатства була книга і нам дуже приємно, що краєзнавчий літературний фонд наших бібліотек поповнився чудовою новою поетичною збіркою. Це гарна подія і для наших користувачів, які полюбляють поезію, бо та – найважливіше культурне явище, всеосяжна мова, що передає внутрішнє прагнення людини жити разом з іншими, любити, вірити, надіятись… Недарма епіграфом до збірки є слова неперевершеної Ліни Костенко «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». 
Олександр Покидько став інвалідом у 25 літ. Відтоді прикутий до ліжка. Сьогодні йому 52 (передрук з ”Вісника Ч” 2010 року – прим. редакції). Два роки тому у львівському видавництві «Свічадо» вийшла його книга оповідань та верлібрів «По шляху долі своєї», а у 2009-ому в «Чернігівських оберегах» — повість «Отруєна кров». Знайомство з творами автора вразило. Захотілося познайомитися з людиною, яка так гідно долає біду.