У освіті громади
Немало волонтерських осередків за час війни перебуло на шпальтах нашої газети у мотиваційних дописах, адже мешканці Варвинської громади, як і більшість українців, у час біди демонструють дивовижні зразки згуртованості, витривалості, волі до перемоги. А от розповісти про імпровізований швацький цех у Варвинському ліцеї №2, як-то кажуть, від перших його дійових осіб, все не вдавалося. Педагогині, які й складають кістяк волонтерського гурту, що вже другий рік поспіль шиє на фронт спідню білизну та чимало іншого із потреб воїнів, зазвичай чемно відмовлялися: “Та ми ж не напоказ працюємо…”, “Нехай колись, після війни…”
Проте цього разу зрештою зголосилися розповісти про свою діяльність, бо відчувають потребу висловити вдячність всім, хто підтримує їх роботу і особистою працею, і матеріалами для пошиття, і фінансовою допомогою.
Здавалося б, що можна зробити групкою з десятка пар рук у невеличкому шкільному кабінеті технологій?.. Але підрахунки, котрі спершу фіксували крейдою на шкільній дошці, вражають. За перший воєнний рік тут пошили більше трьох тисяч (!) чоловічих трусів, нині пішла четверта тисяча, а також – чимало жилетів-“розгрузок”, балаклав, гігієнічних рушників, нош для транспортування поранених, спальних мішків, прапорів та іншої символіки. Словом, брали до виконання все, що просили волонтери і воїни, не озираючись на те, вміють чи ще ні. Вчилися і відточували моделі на ходу.