Торкнутися душею Озерянської трагедії…

Забуттю не підлягає

19 березня 1943 року. Ця скорботна дата і через сім десятиліть потому щороку під тужливий подзвін збирає озерянців – від малого до старого, на овіяному вітрами пагорбі неподалік школи. Це місце кривавої розправи німецько-фашистських окупантів із сільчаними – подвір`я родини Колісників. За вбивство одного німецького офіцера, відчуваючи агонію неминучої поразки у війні, фашисти поквиталися майже двома сотнями життів мешканців цього села, спалених заживо і закатованих у інший спосіб, розстріляних при спробі врятуватися. Той біль пекельних мук і нині відлунює їх нащадкам, землякам, хто хоч раз доторкнувся душею до цієї трагічної сторінки історії нашого краю.

Цьогорічний мітинг-реквієм за безвинними жертвами війни, організований сільським будинком культури і педагогами та учнями місцевої школи, теж був велелюдним. Відкрив його Озерянський сільський голова Сергій Дмитренко, розділити з озерянцями скорботу прибули заступник голови райдержадміністрації В. Пилипченко, заступник голови районної ради В. Хажанець, представник районної громадської організації В. Остапець.

Друга світова позначилася неймовірними жертвами серед мирного населення, це було свідоме винищення нацистами та їх місцевими запроданцями-поліцаями мешканців тих територій, де вони, як і на партизанській Чернігівщині, зустріли рішучий опір, звертався до односельців голова села. Серед більш як 120 тис. винищених чернігівців – 186 закатованих озерянців. Відтоді для кожного небайдужого жителя села перші весняні дні наповнені смутком. Пам`ять про страшну трагедію села живе в серцях нащадків і має стати пересторогою поколінням прийдешнім, аби таке лихо не повторилося знову, закликом до єднання і порозуміння у своїй державі, аби війна ніколи знову не прийшла на нашу землю.

В’ячеслав Пилипченко у слові до сільчан нагадав інші трагічні події на теренах окупованої Чернігівщини – зокрема, знищення семи тисяч мешканців Корюківки, а Володимир Остапець дав свою оцінку вшануванню з боку влади постатей учасників минулої війни.

Очевидець Озерянської трагедії Іван Миколайович Волох, на той час – сільський хлопчина-підліток, з тремтінням у голосі і сльозами пригадав обставини трагічного березневого дня в Озерянах, окупації нашого краю, розповів, як йому і його рідним вдалося врятуватися від смерті – «Свої (місцеві поліцаї – прим. автора) виводили на страту, а німець, товстий такий, у окулярах, – порятував… Видно, свої діти згадалися…» Розправа ж чекала на хлопчика і його сім`ю всього лиш за те, що приховав у підпіччі знайдений у 41-ому шкіряний ремінець із металевою зірочкою…

This slideshow requires JavaScript.

…Живе пам’ять про лихоліття Другої світової, хоч і наші дні скроплені кров`ю нової війни в Україні – вже поміж колишніми визволителями. Живе у спогадах очевидців, родинних оповідях від покоління до покоління. Знову і знову озерянці згадували імена закатованих: Федора Борсука з 14-річним сином Іваном, яких у палаючу клуню штовхнув двоюрідний брат-поліцай, матері 4-х діток Харитини Бідненко, котра намагалася попередити односельців про страшне, але її побили і теж вкинули на заклання, юну дівчину Настю Геїць та багатьох інших.

Під щемливі поетичні рядки на мітингу, у важкій тиші хвилини мовчання й покладання квітів до братських могил озерянських мучеників, плакали не тільки дорослі, котрі добре знають ціну миру, ціну людському життю. 19 березня 2019-го плакали сучасні діти, народжені ген-ген опісля війни й окупації. Вони промовляли: «Дай нам, Боже, жити вільним життям, дай кращу долю нашому народу, дай нам єдність, мир і спокій. Господи, збережи Україну…»

Текст і фото Є. Зими