НАДРА СЛУЖИЛИ ЛЮДЯМ

За грядою літ минулих


Цьогорічне нафтовицьке свято – День працівників нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, проходило у районі під знаком 60-річчя початку видобутку чорного золота на Варвинщині. Як відомо, на початку липня 1959 р. із свердловини №1, що неподалік Гнідинець, було отримано першу вуглеводну сировину.


В ті роки стали нафтовиками десятки наших земляків. На жаль, з тих, хто стояв біля витоків нафтовидобутку, залишилися одиниці – Д. Онищенко, М. Маладика, В. Чепурко, Г. Небрат, І. Шолом… Дещо пізніше нафтовицьку родину поповнили В. Кисляк, Г. В’юницький, В. Яковлєв, О. Чеверда, В. Павленко, П. Покормяк… Серед причетних до пошуків, освоєння, видобутку й підготовки нафти, переробки газу, багато тих, хто мав високі трудові відзнаки – орденоносці С. Філоненко, В. Водяник, В. Хорсун, П. Ковбасюк, С. Петренко та багато інших. У ті роки галузь була на підйомі. Приміром, у 1972 р. було одержано понад 8,2 млн тонн вуглеводнів. В кінці 60-х минулого століття Чернігівщина видала на гора 60% української нафти, де левина частка була – чорне золото Варвинщини.

Свою справу робили не тільки безпосередні видобувачі нафти, а й допоміжні служби – електрики, ремонтники свердловин, працівники цехів з ремонту електрозанурювальних установок, інтенсифікації видобутку нафти. Тривав пошук підземних скарбів і розбурювання нафтоносних площ. Все було підпорядковано забезпеченню найбільшої продуктивності роботи свердловин.

Сьогодні, у рік 60-ліття відкриття нафти в нашім краї, не можна не згадати і того, хто лишив свій автограф на скрижалях історії – одного з найбільших підприємств області Гнідинцівський ГПЗ. Роблячи екскурс у його «біографію», ми повернемося у 1963 рік, коли розпочалося будівництво підприємства, котре через 5 років назвуть Гнідинцівським нафтостабілізаційним заводом. А цьому етапу передували пуск в експлуатацію 1965 р. кінцевої трапної установки, котельні з парою котлів ДКВР – 4/13. Через три роки після цього стали до ладу установки комплексної підготовки нафти, компресорна станція, проміжний парк, насосна зворотного водопостачання, очисні споруди, а побіля Прилук – пункт наливу. А першим очільником нового підприємства став Віктор Чеченєв.

Час вимагав розширення потужностей, створення умов для виробництва нових видів продукції. Отож розпочато зведення установки відбензиненого газу. Відтак у 1973 р. на її базі та на основі прилуцьких МГУ заснували друге підприємство – газопереробний завод. Для його потреб збудували в 1984 р. дожимну компресорну станцію. 14 років ГПЗ діяв як самостійна виробнича одиниця, очолювана Миколою Тепловим. Однак ситуація вимагала об’єднання двох потужних заводів в один, ще могутніше підприємство, котре мало великі можливості. Відтак 1 квітня 1987 р. було утворено Гнідинцівський завод з переробки газу та стабілізації нафти, котрий за рік перейменували на ГПЗ. До його складу входило більше десятка цехів, третина яких основні, а решта допоміжні. Об’єкти «поселилися» на чотирьох промислових площах.

Сировиною для заводу стала нестабільна нафта низки родовищ як НГВУ «Чернігівнафтогаз», так і «Охтирканафтогаз». Завод почав давати країні стабільну нафту, зріджений газ, стабільний газовий бензин, відбензинений газ. У 1999 р. почала діяти установка підготовки нафти, потужність якої сягала 2 млн тонн товарної нафти щороку.

За роки існування заводу перероблено й підготовлено не один десяток мільярдів кубометрів попутного та природного газів, отримано мільйони тонн скрапленого побутового газу, стабільного газового бензину тощо. На початку 2000 року на заводі трудилося більше 1100 чоловік. Люди вчилися у вузах за направленням підприємства як стаціонарно, так і заочно.

ГПЗ важко переживав економічну кризу 90-их років минулого сторіччя. Завод був на грані закриття. І тільки дякуючи енергійності, таланту й патріотичній налаштованості його директора Михайла Галушки, підприємство вижило, пройшовши реконструкцію виробництва, поновлення обладнання і т.п.

М.О. Галушка залишив рельєфний слід в історії ГПЗ, селища та й усього району загалом. Талановитий організатор, мудрий керівник, гарний спеціаліст, Михайло Олексійович зумів організувати колектив, аби не загубити підприємство на рифах нестабільності, розгулу рейдерства, промислового бандитизму й передати його після своєї кончини теж досвідченому нафтовику Равілю Сарімову цілком здоровим, сильним, потужним, перспективним.

Трудове становлення М.О. Галушки на заводі почалося в 1968 р., коли він після Дрогобицького технікуму прийшов працювати оператором. Потім почався його командний ріст – диспетчер, головний технолог, головний інженер, заступник директора і директор заводу. Без відриву від виробництва закінчив інститут.

За роки керівництва заводом Михайло Олексійович дуже багато зробив для людей, бо за складом душі був людяним, гуманним, добропорядним. Свій вагомий внесок зробив і для зміцнення інфраструктури району.

Добре слово варто мовити і про його наступника Р.Ш. Сарімова, який був і головним інженером ГПЗ, і керував МП «Нафтогазсервіс» у Прилуках. Чудовий фахівець, відмінний керівник, він теж чимало доброго зробив для колективу, обновивши виробництво, ввівши в дію установку підготовки нафти, що сприяло поліпшенню якості продукції, комп’ютеризувавши виробничі процеси, що позитивно вплинуло на продуктивність праці.

Багато хорошого для заводу зробили й інші його керівники, окрім вище названих. Серед них і В. Макух, Д. Заіграєв, М. Дядик.

Та головною рушійною силою завжди залишалися робітники, керівники різних ланок, інженерно-технічні працівники. Багато з них мали трудові нагороди, різні відзнаки. Усіх їх назвати просто неможливо, але декілька імен варто згадати. Це – ст. оператор М. Пиріг та диспетчер В. Домме, які не вагаючись кинулися ліквідовувати аварію на трубопроводі, слюсар О. Бєлкін, О. Коваленко, оператори М. Нестеренко, Н. Ушпик, слюсарі В. Тупіка, М. Пресіч, майстер М. Фронзей, електромонтер М. Сімеоненко, лаборантка О. Усенко, шофери А. Побочій, Г. Ворожбит, начальник установки В. Шпадарук, ст. оператори В. Рубан, Н. Дяк, зав. хімлабораторією Г. Шутко, зварювальники С. Юрченко, П. Короленко, М. Примак, токарі М. Савченко, М Шабайда, А. Турчин, начальник ЦПВП В. Філімонов, АВ та АСУ М. Салата, приладисти Г. Малига, М. Дончак та ін.

Звичайно, багатьох їх уже з нами немає – Царство їм Небесне, інші на заслуженому відпочинку – здоров’я їм і добра на довгі роки. Їм боляче, що підприємство знову переживає важкі часи, як мовиться, згасає на очах. Але вірять у здоровий глузд, у те, що такі ентузіасти, як голова профкому Тетяна Левченко, спільно з такими ж патріотами заводу, як сама, позитивно вплинуть на ситуацію, і підприємство встане з колін.

Віталій НАГОРНИЙ

На архівних знімках, викладених в Інтернет варвинцем О. Ку­зьмичем, колектив ГПЗ. Автор і час фотографування газеті невідомі. Якщо хтось знає історію цих світлин, відгукніться.