Ціна питання

Резонанс

На сході жителів Варви, що з горем навпіл, умовно скажемо, відбувся 12 травня, під час мого виступу на тему людського спротиву гіпотетичним (чи, можливо, й реальним) планам влаштувати в кар’єрі поблизу Мостища нове сміттєзвалище, один з депутатів грізним голосом вимагав від мене озвучити конкретні альтернативні пропозиції. Я це зробив, але, звісно, в загальних рисах і коротко. Та коли вже прийшов додому, то подумав, що, певно, було би доречно викласти їх більш ґрунтовно з однією лише метою: аби якомога більша кількість варвинчан могла зрозуміти, що вихід із ситуації є і він досить простий, а адміністрацію громади, можливо, сподвигнути на вирішення найболючішої проблеми нашого спільного буття по-справжньому, по-дорослому.

То де ж вихід зі сміттєвої проблеми? Як завжди, вчергове винаходити велосипед не варто. Він (цей вихід, а не велосипед) – у розподілі сміття. Навіщо це робиться? Перш за все, аби виокремити пластик та інші штучні, не природні матеріали, включаючи сюди й скло, бо саме вони нищать довкілля та наше здоров’я. Тоді решта сміття, навіть лишившись у землі, не завдасть непоправної шкоди. Та це не все. Бо майже все, що лишатиметься, можна буде використати повторно, тобто утилізувати і таким чином об’єм сміття, що лишатиметься на сміттєзвалищі зменшиться в рази. Як це зробити?

В загальних рисах: територія сміттєзвалища, а точніше полігону має бути розбита на окремі сектори, ділянки, карти, на котрих знаходитимуться: 1) харчові відходи та рослинні рештки, що здатні швидко перегнивати; 2) відходи деревини – гілки, обрізки дощок, тощо; 3) будівельне сміття – бій цегли, бетону, штукатурки, плитки і т.п.; 4) металолом, склобій, картон, папір; 5) пластик, ПЕТ-пляшки, гума і т.п. 6) інше сміття в суміші.

Детальніше. Сектор №1: тут харчові відходи, скошена трава, зіпсовані овочі та фрукти мають перегнивати – щорічно отримуємо компост, перегній, що є ходовим товаром. Сектор №2: відходи деревини подрібнюються і служать паливом для твердопаливних котлів комунальної сфери. Сектор №3: будівельні відходи цілком прийнятно застосувати для покращення стану грунтових доріг селища; наочний приклад – вулиця Лесі Українки. Сектори №4 та №5: металолом, склобій, макулатура і пластик акумулюються кожен вид окремо і здаються на переробку. Сектор №6 – це те сміття (ніяк не більше 10% від загального об’єму), котре і підлягає захороненню.

На існуючому смітнику без його спеціального облаштування цього не зробиш. Тоді що має там постати? 1) Майданчик розвантаження з твердим (бетонним) покриттям площею 300-500 м.кв. для розподілу сміття теплої пори року; 2) крите приміщення площею 200 м.кв. для зберігання техніки та розподілу сміття зимою; 3) незаглиблені компостні ями на зразок силосних – дві, а краще чотири з поздовжніми розділяючими стінами висотою 1,5 м; 4) електрична лінія для освітлення приміщення та роботи подрібнювача дерева; 5) фронтальний навантажувач з об’ємом ковша 3м.куб.; 6) подрібнювач деревини. Це той мінімум, який дозволить перевести смітник у полігон.

Але такий полігон не запрацює, захлинеться без роздільного збору сміття самими мешканцями. Це вже питання вмілого керівництва громадою, бо тут постає необхідність вести постійну, щоденну, багаторічну наполегливу роботу по агітації, популяризації, організації роздільного збору сміття серед населення. Мають бути задіяні стимули, введений жорсткий контроль за виконанням. Необхідної інформації про те, як це робиться у світі, вдосталь і я не стану її тут викладати, видаючи за власні ідеї; це можна легко зробити всім бажаючим, а найперше – адміністрації громади. Суть полягає в наступному: той, хто веде розподіл сміття вдома, платить суто символічну суму; той, хто цього не робить – сплачує за розподіл його на полігоні. Те, що в результаті утилізації приносить громаді прибуток (дрова, гниючі рештки, бита цегла) при умові самовивозу приймається на полігоні безкоштовно.

Я вже чую сердите чи насмішливе: „Ого! Напланував! Це нереально. Де гроші взяти?!” Настав час озвучити ціну питання. Уявімо собі, що на чиїйсь занедбаній господі немає навіть нужника. Стоїть щось, нашвидкоруч зліплене з чотирьох сегментів від заводської градирні з відром всередині, а під кожним кущем – купки: від людей соромно… Скільки коштує нині звести найдешевший, найпримітивніший надвірний туалет? Мінімум 700 гривень і два дні роботи. Таке під силу кожній сім’ї. Ну, правда, щоб повернути те дворище до нормального стану потрібно ще звикнути не справляти нужду з ґанку й навіть вночі не присідати під кущиком. І можливо, саме це виявиться найважчим.

„До чого тут нужник?!” А до того, що для восьмитисячної громади Варви оце і буде ціна питання: 700 гривень з середньостатистичної сім’ї (або по 250 гривень з жителя) плюс два дні роботи на толоці. Два мільйони – кошти достатні, аби придбати вказану техніку та матеріали для облаштування смітника зазначеними спорудами способом народного будівництва і початку функціонування полігону. Саме початку, щоб зрушити справу з мертвої точки, бо ще потрібна велика організаційна робота з населенням. Головне – це непереборне бажання адміністрації і всієї громади вичавити нарешті цей гнійниковий нарив на тілі Варви. Поставити мету і рухатись до неї – такий простий рецепт.

Чи вірю я сам в реальність свого плану сьогодні? Чесно? Ні! То на біса ж це роблю? А щоб показати, що насправді справа смітника для громади не варта виїденого яйця. Що насправді смітник в голові. От і скажіть тепер мені, чому ми бідні? Скільки у Варві знайдеться дворів без нужника? П’ять? Три? Жодного? Адже відсутність такої будови (я ті дворища, де є туалети всередині будинку до уваги не беру) служить ознакою втрати людської подоби й гідності. А відсутність полігону з утилізації ТПВ громаду чомусь анітрохи не жахає!

Саме час комусь кивнути на центральну владу: „Це вони повинні! Я грошей не дам!” Звісно. 250 гривень – великі гроші, аж 20 гривень на місяць протягом року! „Ого! Двадцять п’ять хлібин! Та краще хай буде, як є. Я в тій стороні хіба раз на рік буваю!” Ну, що ж, вам видніше. Тільки коли вчергове будете лаяти нашу недолугу, злочинну й непатріотичну владу, котра нічого не робить в масштабах цілої України, згадайте, що й ви могли, проте не схотіли, виявилися неспроможними лише один раз в житті звести найдешевший нужник, аби прикрити сором від людей і зажити більш-менш гідним життям. Так і ходите в халабуді „на відро”. А діти ваші, що подалися геть з батьківського двору, подалі від цього сорому, нізащо вже не повернуться до свого порога, бо й домом вважати не хочуть ту сторону, де народилися і не в останню чергу – через сором з батьківським „нужником” і купками під кущами.

Нині штат адміністрації Варвинської ОТГ складає понад сорок чоловік. І депутатським складом селищний голова, за її словами ж, задоволена: вельмишановні вже „палки в колеса не ставлять”. То невже, Валентино Василівно, маючи в активі таку силу плюс КП „Господар”, сім наступних років, коли доля буде ласкавою до Вас, виявляться змарнованими в сенсі вирішення сміттєвого питання так само, як і сім попередніх? Я знаю: коли схочете, візьметесь по-справжньому – зробите. Хоча б заради коли не дітей, так онуків. Чи слабо?!

Володимир Ворона, мешканець смт Варва