З ЧЕСТЮ ВИКОНАВ СВІЙ ОБОВ’ЯЗОК

Забуттю не підлягає

Варвинець Василь Георгійович РОГОЖИН був у числі перших чорнобильців-ліквідаторів.

Квітень-травень 1986 року. Увесь світ слідкує за трагічними подіями, що розгорнулися в Чорнобильській зоні після фатальної ночі 26 квітня. Планета здригнулася від звістки про страшну аварію на атомній електростанції. Мирний атом раптом став не мирним. Вічнозелені сосни, що росли поруч з атомною електростанцією, від неймовірної дози опромінення стали рудими. Водночас викид радіації забруднив землі, на тих землях не те, що хліб вирощувати, а стояти небезпечно. Викид радіації спричинив проблеми зі здоров’ям на десятки поколінь.

Після вибуху перші пожежники їхали туди, як на звичайну пожежу. Більшість навіть не усвідомлювали всю ту небезпеку, що несе атом, а ті, хто усвідомлював, самовіддано йшли на ризик. Саме вони врятували Україну, врятували нас, врятували світ ціною свого життя, адже першими прийняли страшний удар ядерного смерчу.

А вже цьогорічного квітня виповняться тридцять четверті роковини аварії на Чорнобильській АЕС. Прикро, що з плином часу будь-яка подія поступово забувається. Лише безпосередні учасники тих подій не дають іншим забувати про найважливіше.

Ліквідатор аварії на ЧАЕС І категорії Василь РОГОЖИН, якого бачите на фото, був одним із тих, хто в числі перших вирушив ліквідовувати наслідки катастрофи. Було йому тоді 34 роки. Народився він в далекій Удмуртській Автономній Республіці в м. Іжевськ. Романтик за натурою, в молодості багато подорожував і волею долі потрапив на Варвинщину, де і залишився назавжди. До поїздки в Чорнобиль працював на нафтопромислі №2 оператором. Про те, що в Чорнобилі щось сталося, дізнався 1 травня, коли з друзями на Першій дамбі відзначали свято, купалися, адже весна тоді видалася надзвичайно теплою. А вже 4 травня, на Пасху, Василь Георгійович отримав повістку з військового комісаріату.

Тоді із Варви зібрали чоловік тридцять і відправили в с.Погреби Прилуцького району, пригадує чоловік. Там з солдатів-резервістів з чотирьох районів – Прилуцького, Срібнянського, Варвинського і Талалаївського, сформували пожежний батальйон, переодягнули всіх у військову форму і 8 травня відправили в Чорнобильську зону. Стояли в селі Оране Іванківського району, в 30-кілометровій зоні. Там розбили військове наметове містечко. Жили усі в наметах – один взвод – до 30 чоловік. Їдальня, лазня, де мились під душем щодня, інші допоміжні служби теж розташовувалися у наметах. Кілька днів проходили перепідготовку, із спецзахисту видали лише респіратори.

Василя Георгійовича призначили завкомвзвода – він разом з підлеглими обслуговували техніку, забезпечували зв’язок, чергували тощо. Безпосередньо біля станції чоловік був два рази, бачив чорну пащу четвертого блоку реактора – в районі азотно-кисневої станції вантажили лопатами в контейнери радіаційний пил, заварювали їх і захороняли. Він говорить, що тоді не думали про зараження, пільги, а виконували небезпечну роботу.

У радіаційній зоні Василь Рогожин перебував 34 дні, одержавши за цей час значну дозу опромінення. І вже 6 червня повернувся додому, продовжив працювати на нафтопромислі. Звісно, спочатку наслідків не відчув. Проте вже через кілька місяців почалися проблеми зі здоров’ям, служба у зоні відчуження не пройшла безслідно. Нині чоловік на заслуженому відпочинку, має ІІІ групу інвалідності. Разом з дружиною Надією Григорівною у власному будинку ведуть господарство, радіють успіхам своєї доньки Лєни, тішаться онукові Дімі.

Усі ми безмежно вдячні справжнім героям-ліквідаторам. Чорнобильська трагедія стала вічним болем та бідою нашого народу. У ці квітневі дні подякуємо ліквідаторам і всім чорнобильцям за їхній подвиг, мужність і самовідданість. Щоб їх менше турбували хвороби, щоб були радість і щастя у житті.

Наталія ПАЛЯНИЦЯ