У Варві замість латунного Леніна – мармуровий Шевченко

З перших вуст

У п’ятницю, 27 липня, у Варві урочисто відкрили пам’ятник Та­расу Шевченку. Він зайняв постамент, на якому до декомунізації стояв Ленін.

– У нас Леніна зняли чи не найпершого в області. Ще у лютому 2014 року, – говорить 62-річна Валентина Саверська-Лихошва, голова Вар­винської об’єднаної територіальної громади. – У жовтні буде три роки, як його придбали новий. Тоді коштував 47 тисяч гривень (зараз – 95 тисяч). Купували за благодійні кошти ТОВ «Дружба-Нова». Зберігався у комунальному підприємстві.

Але увесь цей час не було погодження депутатів на його встановлення. Питання двічі виносилось на сесію. Не знаю, якими переконаннями ті керувались. Але коли у грудні минулого року пройшли вибори в ОТГ, депутатський склад оновився. І таки прийняли рішення щодо встановлення.

– Чому саме Шевченко?

– Це була моя ідея. Виносила питання на виконком. Дали добро. Тому що українська земля, на мою думку, більш харизматичної особистості не народила. Хоча жодного разу не був у Варві. І наші краєзнавці сушать голову, чого Шевченко відвідував невеликі села навколо, а до нас не приїздив. Але це не зменшує його значення.

– Де виготовляли пам’ятник? З чого?

– Виготовляли у Харкові. У документах пишуть: трьохметровий. Не переміряла. Але візуально здається меншим. Якщо Ленін був латунним, то Шевченко — з мармурової крихти. Це не настільки міцний матеріал, але будемо сподіватись, що вистоїть.

Пам’ятник зображує вже немолодого Шевченка. Він після повернення із заслання.

Шевченко стоїть не прямо. А трохи повернувшись до Києва. І відвернутий від Москви. Говорю: це щоб не вийшло, як з Хмельницьким у Чернігові, щоб не довелося повертати.

До речі, між Леніним і Шевченком на постаменті стояв електронний годинник. Ми його замовили у Донецьку. А тут війна починається. Як не дивно, замовлення нам все ж таки доставили. Хоча на той час Донецьк вже був непідконтрольний Україні. Коли через деякий час треба було полагодити, то додзвонитися на підприємство вже не змогли. Зараз стоїть на газоні.

– Скільки часу знадобилось для встановлення?

– Проводилась попередня підготовка. Адже усередині він порожній. Якщо б встановити так, то його можна було б розбити, кинувши цеглиною. Отже, спочатку «нутрощі» заливали бетоном. Він складається з трьох частин. Ноги, тулуб, голову — заливали окремо і потім з’єднували. Це все робилося на базі підприємця Юрія Бабенка.

Встановлювали у вівторок, 24 липня. Працював кран, евакуатор. Кран попросила у “Чернігівнафтогазу”, то дали на благодійних засадах. Евакуатор працював дві години. Заплатили 800 гривень. На встановлення також виділяла кошти «Дружба-Нова».

Напередодні встановлення сталася неприємна подія. Попередньо ми ремонтували сходи. І все навколо постаменту. Там є мармурові плити, їх почистили. Наче красиво, мармур. А треба було просто демонтувати. Ця негода, вода — вигляд зовні нічого, але може впасти. Там у нас улюблене місце для мам з дітками. І нещодавно одна з таких плит впала на руку дитині місцевої жительки Тетяни Пшеничної. Зламав пальчик. Дуже неприємно. Я якраз йшла у відпустку. То зняла відпускні і віддала сім’ї. Плюс виконком виділив матеріальну допомогу. Ми просили вибачення у родини. Сподіваюсь, вони нам простили. Тепер вирішуємо, що робити з цими плитами.

Марина Забіян,
тижневик «Вісник Ч», 2 серпня 2018 року