Сільчан  поінформували про намір ліквідувати школу. Вони, закономірно, не згодилися…

У старостинських округах

Минулого четверга, 8 липня, у Леляках відбулися громадські слухання щодо подальшої долі місцевої початкової школи – заключний захід у низці подібних у тих селах, де у малокомплектних школах залишається по кілька учнів (Брагинці, Кухарка, Богдани і Леляки). Офіційно таке зібрання держава визначила як громадське слухання, прописавши у процедурі ліквідації навчальних закладів. Відтак сторони – представники місцевої влади і сільчани, послухали одна одну, безперечно, голосно висловилися і кожен, теж безперечно,  лишився при своїй думці і при своїх аргументах. Як і в усіх селах, іншого прохання  від людей, як не закривати заклад, хоч і до останнього учня у ньому, прозвучати й не могло. Це як попросити будь-яку людину відтяти собі руку – жоден не скаже «так». Школа для сільчан – не тільки місце навчання дітей, скільки б їх не лишалося, а й символ існування адмінодиниці на мапі громади і держави…

Вибаченням за погану звістку відкривала зібрання, на яке зійшлися декілька десятків леляківців, голова громади Валентина Саверська-Лихошва. В силу різних причин, головні з яких – невтішна демографія і недостатність  фінансування на всі бюджетні галузі громади, говорила вона, селищна рада змушена порушувати питання про закриття або призупинення роботи сільської школи.

Подібна ситуація з фінансуванням нині складається у багатьох громадах області і держави, де теж мусять відмовлятися від утримання гуманітарних закладів, на які не вистачає ні держсубвенцій, ні місцевих надходжень,  зазначила очільниця СТГ. Той болісний процес іменується приведенням у відповідність мережі закладів і їх штатів до наявного бюджету. У освіті, і варвинській зокрема,  є свої нюанси: вчителів працевлаштовано більше, аніж визначає розрахунок освітньої субвенції. Нею не передбачено видатків на обслуговуючий персонал, енергоносії, харчування, підвезення учнів і педагогів та низку інших потрібних витрат. Хто б не був у цей момент на владних посадах, зазначила Валентина Василівна, такі важкі рішення неминучі. Коштів до місцевого бюджету надходить все менше – і промислові платники відходять з колишнього району, і державні структури укрупнюються, а от потреба у видатках зростає, адже держава все більше перекладає на плечі громад утримання сільської інфраструктури.

Вперше офіційно прозвучала й така  інформація: навіть найбільший сільгоспвиробник громади – «Кернел», може перевести свій центральний офіс до Полтави, а це – теж робочі місця, податки.

Чому доводиться вдатися до такого непопулярного кроку, як закриття окремих закладів, детальніше інформував начальник відділу освіти Володимир Кутовий. За два десятиліття керівництва галуззю й за кращих часів довелося закрити чотири заклади. Реальність нині ще й така, що більше немає змоги звернутися до вищих владних органів області чи держави і сказати: нам не вистачає, додайте… Надходить освітня субвенція, інші витрати бере на себе громада і всі видатки слід регулювати відповідно до наявного ресурсу. На думку виступаючого, такими економічними важелями нині зумисне прискорюється урбанізація села.

Утримання малокомплектних шкіл, і Леляківської зокрема, у цифрах: якщо у Варві на одного учня видатки становлять близько 24 тис. грн, то у сільських з кількістю 5-9 учнів – від 86 до 140 тис. грн. У Леляківській школі кількість учнів – 8, педагогів і обслуги –  майже 6 ставок, витрати на рік близько 900 тис. грн (майже 112 тис. на учня), тоді як держсубвенція покриває лише частину цієї суми.

По галузі (школи, садки, інші освітні заклади Варвинської громади) на зарплату до кінця року не вистачає 14 млн грн і їх наразі, окрім заходів економії, взяти ніде – навів і таку інформацію доповідач. А також нагадав, що у найближчі роки вступить у дію реформа, за якою у громаді лишаться орієнтовно профільний ліцей для старшокласників  і гімназія (середня школа) у Варві, кілька гімназій у крупніших селах, доля початкових шкіл ще не конкретизована законодавчо. Є небезпідставні побоювання, що рано чи пізно все утримання освіти держава передасть громадам. Але вже й нині, щоб утискатися у субвенцію, «привести у відповідність» слід би було до 80 посад, і така ситуація й в інших громадах.

Тому низка заходів економії застосована не тільки щодо малих шкіл. Зменшено необов`язкові доплати педагогам, поділ класів на групи, скорочено кількість груп продовженого дня, гуртків  тощо.

У своєму виступі заступник голови Олександр Філоненко доповнив інформацію тим, що у розрахунок освітньої субвенції закладені два ключові критерії – територія і кількість учнів. Чим менше їх на значній території (Чернігівщина вирізняється низькою густотою населення) – школа стає нерентабельною. Якщо ретельно рахувати, наразі показникам субвенції відповідають лише два заклади – другий селищний ліцей і Журавська школа.

У обговоренні леляківці цікавилися, чи не чекатиме сумна доля школи і місцевий садок, чи зможе громада організувати комфортний підвіз учнів і їх перебування у групах продовженого дня, враховуючи стан транспортного парку освіти і обслуговування доріг тощо. Наводили свої аргументи, що, врахувавши витрати на підвіз, охорону і опалення будівлі колишньої школи як бази оздоровчого табору  «Сонечко», економія вагомою не стане.

Позицію односельців, в основному, виклав сільський староста Віталій Неліпа. Зокрема, наполягав на тому, що громаді не доведено чітких розрахунків економії коштів, не продумана стратегія подальшого розвитку мережі та ініціював як варіант не ліквідацію закладу, а призупинення його діяльності – шанс зберегти майно до кращих часів у плані фінансів, народжуваності. Такий шлях теж можливий, згоджувалися представники селищної ради, виносячи і в порядок денний слухань. Проте їх учасники, зрештою, і таку пропозицію не схвалили. Одностайно висловилися і проти ліквідації, і проти  призупинення роботи школи.

У зібранні брали участь троє депутатів з ЄС – здебільшого на загал мовчали і знімали відео дискусій.

У півторагодинному напруженому спілкуванні із сільчанами представники влади згоджувалися: будучи на їх місці, і вони б точно так обстоювали подальше існування школи.  Проте реальність нині, на жаль, така: крім фінансової скрути у децентралізованих громадах, «пореформоване» за три десятиліття село більше не має роботи для  молоді. Відтак, якщо якимось дивом не вдихнути у нього нові робочі місця,  поволі стихатиме й  дитячий гомін у сільських школах…

Є. Зима, фото автора

This slideshow requires JavaScript.