ШЛЯХ ДОВГИЙ ТА ТЕРНИСТИЙ

Кожна сторінка книги життя Ольги Кавун з Гнідинців переповнена то радісними, то сумними і болючими подіями, випробуваннями. А їх за 95 років життя доля піднесла немало, однак виявилася милосердною – дала сили і мужності вистояти, вижити, радіти життю і в свої 95.

Ольга Олександрівна – людина з непростою долею. Спогади про молодість – це голодомор, коли в селі люди помирали від голоду, жахіття війни, коли рідне село було окуповане фашистами, німецьку неволю…

Народилася вона 17 листопада 1923 р. в Озерянах в сім’ї колгоспників Олександра Теофановича та Марфи Іванівни Кавунів і була старшою дитиною. Крім неї в родині пізніше з’явилися брат Віталій, на жаль, нині вже покійний, і сестричка Ліда. Через деякий час сім’я переїхала в хутір Тонка, де тато збудував будинок. Змалку батьки привчали дітей до праці, а трудитися було біля чого, адже мали землю, корову, іншу живність. А потім на село посунув голод.

Про те, як виживала родина Каву-нів в роки голодомору, дізналися з розповіді доньки Ольги Олександрівни Надії: «Дідусь на той час працював лісником і родина тримала корівку. Із надоєного бабуся для своєї сім’ї залишала лише літр молока, решту роздавали сусідам. Отак вони і виживали.»

В Тонці Ольга Олександрівна закінчила початкову школу, а в Озерянах – десятирічку. А тут нове лихо – війна, яка розтоптала всі мрії про майбутнє.

Із окупованих територій фашисти силоміць відправляли молодь на примусові роботи у Німеччину. Не оминула ця доля і юну Олю Кавун. І опинилася вона на чужині. Дуже сумувала за домівкою, рідними, тому пробувала тікати, але її ловили. Працювала в господарів-німців під містечком Штетін: вручну доїла 14 корів, порала свиней, тяжко трудилася на полях. Нестримне бажання щастя, ота чужина і щоденний страх за життя сколихнули почуття до такого ж, як і вона, невільника, поляка Адама. В 1944 році у них народився синочок Станіслав. А коли в 1945 році їх звільнили наші війська, всі разом поїхали до Польщі. Там захворіла на черевний тиф – 40 днів була без свідомості, а коли отямилася, їй сповістили страшну звістку – помер її маленький синочок і навіть показали на цвинтарі його могилку.

Убита горем дівчина поїхала додому на Україну, Адам обіцяв незабаром приїхати і одружитися. Але цього так і не сталося. Він її зрадив, його родина не прийняла дівчину. А через десятки років Ольга Кавун дізналася, що ще й жорстоко обдурили, розлучивши із сином, осиротивши обох на все життя. Лише через тридцять років вони змогли зустрітися.

Про ці хвилюючі події, про складну долю української дівчини Ольги Кавун чернігівський письменник Віталій Леус пізніше написав повість „З мертвих воскрес”.

Але життя продовжувалось. І, як-то кажуть, якою б темною не була ніч, вона завжди минає і настає сонячний світанок.

Після важких років війни Ольга Олександрівна працювала в рідному колгоспі телятницею, полола буряки, в’язала снопи. Як одну з найкращих працівниць, колгосп направив жінку до Ніжинського училища культури навчатися на бібліотекаря.

Закінчивши його, за направленням працювала завідуючою Брагинцівської сільської бібліотеки. Там познайомилася з дільничим інспектором Іваном Михайленком. Молоді люди покохали один одного і незабаром на світ з’явилися син Володя, а через рік донька Надя. Та доля принесла новий біль і сум жінці – раптово помер Іван. Так Ольга Олександрівна лишилася сама з двома дітьми на руках. Переїхала у Гнідинці до Іванових батьків: обоє інваліди – свекруха незряча, а свекор повернувся з війни без руки. Ольга Кавун змолоду і до старості була завзятою господинею – і вдома лад всьому давала. У трудових буднях минали її роки, збудувала нову хату, підростали діти. Їх Ольга Олександрівна зуміла виховати порядними людьми, дала освіту. Вони завжди були вдячні своїй мамі, яка в нелегкі часи, без чоловіка, зуміла виростити їх і вивести на самостійну дорогу.

Усе своє життя Ольга Кавун працювала у місцевій сільській бібліотеці, заробивши маленьку пенсію та велику повагу від односельців. Поруч із нею живуть молодша донька Надія, зять Володимир, онук Ярослав зі своєю родиною, які завжди підтримають й допоможуть старенькій. Донька Надія Іванівна Целеп пішла маминими стопами – працює бібліотекарем. Син Станіслав разом з родиною мешкає в Польщі в м. Мінськ-Мазовецький, син Володимир – в Криму в м.Бахчисарай.

Тож, як бачимо, життєвий шлях цієї жінки, як і багатьох її ровесниць, склався нелегко. Але винагородою за всі випробування стала велика родина. Троє дітей, п’ятеро онуків і шестеро правнуків – це її радість, її щастя, її крила, які допомагають долати життєві проблеми. Бо в такому віці ніщо так не тішить душу, як любов і турбота дітей, близьких, людська повага і шана, яких вона заслужила.


У день свого поважного 95-річного ювілею Ольга Кавун зустрічала в своїй домівці численних гостей, які прийшли привітати довгожительку. До неї поспішали з найкращим настроєм, світлими думками і щирими побажаннями голова РДА Любов Доля, сільський голова Наталія Міщенко, голови районної та сільської ветеранських організацій Марія Качаєва та Любов Рубан і ін. Мовили теплі слова, що зігріли загартовану життєвими перипетіями душу, вручили ювілярці подарунки та квіти.

Нехай же доля відміряє ще багато-багато літ О.О. Кавун на радість дітям і внукам.

Текст і фото Н.ПАЛЯНИЦІ