ПЕРШІ КІБОРГИ

 

29 січня на загальнодержавному рівні відзначається річниця бою під Крутами, який для українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність.

Перша незалежність

Ключовими подіями першого року Української революції 1917–1921 років стало утворення Української Центральної Ради та створення нею Української Народної Республіки.

Прихід до влади в Росії більшовиків у жовтні 1917 року складав загрозу для України. Вони прагнули встановити власний контроль над Україною і розглядали Центральну Раду як серйозного конкурента у боротьбі. 17 грудня Рада народних комісарів висунула ультиматум: дозволити переміщення більшовицьких військ із фронту на Дон і відмовитися від утворення Українського фронту. Українці відхилили вимоги і звинуватили росіян у розпалюванні ворожнечі. Раднарком, у свою чергу, оголосив Центральну Раду «в стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії і на Україні».

7 січня 1918 року більшовики розпочали загальний наступ на Україну. У середині січня 1918-го вони встановили контроль майже на всьому Лівобережжі та просувалися на Київ. За таких умов 22 січня 1918 року Українська Центральна Рада ІV Універсалом проголосила незалежність Української Народної Респуб-ліки.

Напередодні бою

Після захоплення Полтави вздовж залізниці на захід наступала так звана Перша Революційна армія, а з Гомеля на Бахмач – Друга. Саме там, де сходилися дві залізничні колії, вони планували об’єднатися.

Тривалий час найбоєздатнішою українською частиною на Чернігівщині був бойовий відділ 1-ї Української військової юнацької школи сотника Аверкія Гончаренка. Спільно з іншими військовими підрозділами та добровольцями 25-27 січня вони героїчно обороняли вузлову залізничну станцію Бахмач. Однак, під загрозою оточення оборонці змушені були відступити до станції Крути, де почали укріплюватися.

28 січня у Бахмачі обидві радянські ар­мії з’єдналися. Ко­ман­дував ними Ми­хай­ло Муравйов. Бі­ль­шо­вики почали рухати­ся в бік Києва. На підступах до столиці Муравйов закликав: «Наше бойове завдання – взяти Київ… Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю до них! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо».

Проте, вже наступного дня на станції Крути їхній наступ зупинили українські частини, до яких підійшло підкріплення – учні Київської юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького та Помічного сту­дент­­ського куреня Січових стрільців (18-20-річні юнаки з Університету свя­того Володимира, Українського народ­ного університету, Київської гімназії Кирила та Мефодія). Здебільшого вони були неготовими до військових дій і мали погане озброєння. До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналися близько 80 добровольців із підрозділів Вільного козацтва з Ніжина.

29 січня 1918 року на залiзничнiй платформi в Крутах перебувало до 520 українських воякiв, юнакiв і студентiв, озброєних 16 кулеметами та однією гарматою. Росіяни вдесятеро переважали, мали бронепотяг та артилерію.

Військами УНР під Крутами командував Аверкій Гончаренко. Завдяки вигідній позиції і героїзму українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви.

Потім, під тиском ворога, українські бійці організовано відступили до ешелонів і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але одна студентська чота – 27 хлопців, заблукавши у темряві, повернулися до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. Вони потрапили в полон. Хлопців катували, а потім стратили. Згодом майже всіх героїв поховали на Аскольдовій могилі в Києві.

Українців під Крутами загинуло, за різними оцінками, 70-100 осіб. На сьогоднi вiдомi прiзвища 20 із них. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чи­жов, Сiрик, Омельченко (сотник); сту­ден­ти Київського унiверситету святого Володимира Олександр По­пович, Володимир Шульгин, Ми­кола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмит­ренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кири­ло-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Со­коловський, Євген Тернавський, Во­ло­димир Гнаткевич, Григiр Пiпський, Іван Со­рокевич, Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич.

Втрати бiльшовицьких вiйськ сягали 300 воякiв.

Брестський мирний договір

Затримавши ворога на чотири дні, українські війська дали змогу укласти мир між урядом Української Народної Республіки і державами Четверного союзу. Перемовини закінчилися 9 лютого 1918 року підписанням Брестського мирного договору. Він визначав:

– визнання Четверним союзом самостійної Української Народної Рес­публіки суб’єктом міжнародних від­носин;
– спільні кордони УНР та Австро-Угор­щини на довоєнних межах (Холм­щина та Підляшшя відходили Україні), Східна Галичина та Буковина виділені в окремий коронний край;
– кордон із Польщею, що мав бути визначений комісією «на основі етнографічних відносин і бажань людности»;
– відмову сторін від взаємних претензій на відшкодування збитків, спричинених війною;
– обмін військовополоненими та встановлення дипломатичних відносин;
– постачання УНР іншій стороні до 31 липня 1918 року 60 мільйонів пудів хліба, 2750 тисяч пудів м’яса, іншої сільгосппродукції та промислової сировини;
– додаткову умову – грошова позика в 1 мільярд карбованців і збройна допомога Українській Народній Республіці в боротьбі з більшовиками.

Тим часом 4 лютого 1918 року більшовицькі війська Михайла Муравйова підійшли до Києва. Під гуркіт гармат Центральна Рада приймала важливі закони – про ліквідацію права власності на землю та демобілізацію.

Через два дні почався масований артилерійський обстріл, ще через 3 дні муравйовці увірвалися в місто. 11 лютого 1918 року більшовики проголоcили в Києві Українську Робітничо-Селянську Республіку та її Народний секретаріат.

У квітні 1918 року завдяки підтримці німецьких та австро-угорських військ (відповідно до Брестського договору) українці звільнили від більшовиків майже всю Україну. Отже, бій під Крутами став боєм за майбутнє України.

Завдяки звитязі та сміливості українських вояків ворожий наступ більшовиків на Київ було зупинено на кілька днів, коли тривали переговори між Українською Народною Республікою і країнами Четверного союзу. Важливо було, аби на той момент українська столиця перебувала під контролем Центральної Ради. 9 лютого 1918 року Брестський мирний договір було підписано. Він означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин.

Важливі акценти:

– бій під Крутами став успішною оборонною операцією, оскільки зупинив ворога на кілька днів. Це дало змогу представникам Української Народної Республіки підписати Брестський мирний договір із країнами Четверного союзу;
– Брестський мир означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин;
– незалежність Української Народної Республіки довелося захищати від російської військової агресії, ворогові протистояли молоді добровольці;
– згодом українські війська за підтримки німецьких та австро-угорських (відповідно до Брестського договору) – звільнили від більшовиків практично всю Україну;
– події Української революції засвідчили: державність без армії неможлива;
– сміливість та жертовність учасників бою зробила їх прикладом для майбутніх поколінь захисників України. З ними порівнюють захисників Донецького аеропорту в теперішній російсько-українській війні. Тому Героїв Крут називають першими кіборгами.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті

 

 

Гончаренко Аверкій Матвійович

Народився 22 жовтня 1890 року у селі Даще­нки Лохвицького повіту Полтавської губернії, нині Прилуцький район Чернігівської області. Українсь­кий військовик, командир українських частин у бою під Крутами, старшина Дивізії СС «Галичина».

Спершу здобував освіту в Прилуцькій гімназії. 1912 року з відзнакою закінчив Чугуївське військове училище. Служив в 76-му Кубанському полку Російської імператорської армії. У званні поручика брав участь у Першій світовій війні у складі 260-го Брацлавського полку. Спершу командував однією з рот, згодом — 4-м батальйоном. У 1915-му році був поранений та отримав підвищення до рангу капітана. Георгіївський кавалер — за бойові заслуги нагороджений хрестом святого Георгія.

З 1916 року викладав тактику в Київській школі прапорщиків. У січні 1918 року — командир куреня Першої української військової школи імені Богдана Хмельницького, учасник оборони Бахмача та командувач операції під станцією Крути. 1918 року був військовим комендантом Подільської губернії, 1919 року — начальником канцелярії Головного отамана Симона Петлюри.

Після війни проживав у Галичині, де працював в українській кооперації. У 1943—1945 роках Гончаренко — старшина Першої української дивізії Української національної армії (дивізія СС «Галичина»). Уряд УНР на еміграції удостоїв Гончаренка звання полковника. Після Другої світової війни перебував на еміграції в США, де й помер 12 квітня 1980 року на дев’яностому році життя. Автор спогадів про бій під Крутами (опубліковано 1938 року у військовому журналі«За державність», який видавало Українське воєнно-історичне товариство у Варшаві).