Схилімо голови у скорботі…
Пам’яті Віктора Любченка – Героя-патріота України
Ми завжди думали, що на війні найстрашніше – вибухи, постріли, бій. Виявилося, – ні. Найстрашніше на війні – це війна. У неї багато лез. Вони ріжуть швидко, не завжди помітно, але завжди дуже глибоко і боляче. У неї завжди багато гострих кігтів, якими рве свої жертви.
Війна, вона різна, але залишає шрами на душі, на серці, на долі , на містах і селах, на землі.
Війни дуже і дуже багато. Шалено багато. І страшніша від війни тільки війна. Вона увірвалася у життя всіх українців. Хтось пішов захищати рідну землю, інші волонтерять, працюють кожен на своєму місці. З багатьох сімей хтось на передовій, а хтось намагається вижити в зоні активних бойових дій… Та й усі ми потерпаємо, вчитуючись у новини, обговорюючи їх із рідними, знайомими, сусідами, колегами. На жаль, війна діє на кожного з нас, як страшний стресовий чинник…
Українські військові є уособленням героїчності і мужності, самопожертви заради цивілізованого і демократичного майбутнього. ЗСУ показують зразок незламності й патріотизму. Незважаючи ні на що, вони роблять нереальне, вперто й неминуче наближають нашу Перемогу, ціною свого життя тримають небо над Україною…
“…Ніколи раніше себе військовим не вважав, бо я – людина Миру. Проте залишатися байдужим, стояти осторонь не можу. Або ти захищаєш рідну землю від агресора, або стелиш займанцю під ноги червону доріжку… Немає нічого страшнішого, ніж сліпа до чужої біди душа, глухе до прохань про допомогу серце і німа байдужість”, – таким був життєвий принцип Віктора Миколайовича Любченка – Героя-захисника. Тож, саме про нього піде мова.

Із сесії селищної ради
Волонтери серед нас
Знай наших!

