Наш другий фронт
Організація складного виробництва сублімованої їжі для захисників України фактично “з нуля”, у непристосованому приміщенні – “голі стіни”, кілька місяців напруженої роботи, тонни перероблених овочів і тисячі пакетів сухих страв, вже підготовлених до споживання – це варвинська Благодійна організація “Сильні волею”. А й справді, вперто лупати сю скалу можуть хіба люди, сильні волею до Перемоги.
Буває, чують волонтери на свою адресу, особливо у час тривалих і непередбачуваних відключень енергопостачання чи фінансових труднощів: “А може б, ви той, перепочили?..” На що незмінно відповідають: “Ми не можемо зупинятися, хлопці ж на передовій не зупиняються…”
Як починалася ця гарна і дуже продуктивна громадська ініціатива, які турботи волонтери мають нині, розповідає голова БО “Сильні волею” Ольга АЛЕКСАНДРІВ (на першій світлині на передньому плані).
До речі, ця молода ініціативна варвинчанка має доволі непросту основну роботу, пов’язану з частими роз’їздами – трудиться у молочному кластері агрокомпанії “Кернел” на Полтавщині, проте, як і її друзі – однодумці по волонтерству, присвячує своєму новому дітищу кожну вільну хвилинку.
Особливо гамірно у цеху на вихідних, коли збирається попрацювати вся команда небайдужих, приєднуються школярі. Не зупиняється процес сублімації і у будні – чергують біля сушарок, триває копітка робота зі збору і підготовки сировини.
– Пані Олю, пригадайте, як все починалося. Взагалі як виникла ідея сушити борщові набори?..
– У перші місяці повномасштабної війни наше волонтерство було переважно у тому, аби залучити і доставити воїнам якомога більше допомоги – від людей, від благодійних організацій. У складі “Волонтерського Щита” ми возили чимало гуманітарної допомоги, зокрема, із Західної України пакуночки сухих наборів – сублімованих страв. Чули схвальні відгуки воїнів, адже для кожного чоловіка ситна перша страва – основа здорового раціону.
Ще тоді у Максима Рибальченка – за фахом рятувальник, а одне із хобі – приготування страв, виникла ідея: ми й самі можемо їх виготовляти, це було б навіть дешевше, аніж возити здалеку. Проте за інтенсивними поїздками на той час до її реалізації справа не доходила.
Невдовзі, все ж таки, започаткували виробництво. Радіємо з того, що вдалося віднайти підходяще приміщення на околиці Варви (на території колишньої “сільгосптехніки”), аби цех нікому не заважав, власними силами і з допомогою небайдужих земляків пристосували під переробку овочів. Нині ми його викупили, адже потребує постійного вкладення сил і коштів.
Спершу обходилися своїми силами. Починали з того, що кожен здому на спільну справу привіз овочі, які мав, але ми швидко зрозуміли, що цього буде замало, аби конвеєр не зупинявся, і без допомоги людей не обійтися. На наші звернення відгукнулися чимало небайдужих: підприємці допомагали у підготовці приміщення і обладнання, мешканці громади, кожного її села, зібрали овочі на переробку.
– Ваше починання – яскравий приклад згуртування громади на добру справу. Назвіть волонтерський кістяк “Сильних волею” і хто вам допоміг на етапі становлення?
– Ви знаєте, волонтерство – то вже родинна справа. Мені, особливо в технічних питаннях, допомагає чоловік Олександр. Люди, які постійно долучаються до процесу виробництва: родини Максима та Андрія Рибальченків, Вікторії Дейнеки та їх батьки, сім`ї Юлії Комлик, Тетяни Жулай, Лозовські – Наталія і Кіра, Алла та Олександр Пащенки, а також Інна Шкуліпа, Вікторія Дзень, Інна Демченко, Алла Клименко, Наталія Булава, Леся Самойленко, Інна та Микола Цопи (крім особистої праці, допомагають у виготовленні тушонки у їх комплексі “Водограй”).
Олексій Стеценко, Олександр Журба, Анатолій Яценко, Сергій Даниленко, Василь Усик, Олег Ткачов – це наша чоловіча підтримка у ремонтних та силових роботах. Саша Кисіль та Максим Юрченко зробили дров’яний котел.
Нам дуже підсобляють селищні ліцеї: Т.І. Прищенко – надання постійної допомоги на території школи і залучення дітей, випічка; другий ліцей В.І. Небрата – жінки й дівчата готують пиріжки, хліб, а також шиють нижню білизну, “розгрузки” та інше. Майстриня О.М. Вовчук постійно вдома випікає хліб та пиріжки.
Неоціненна допомога молоді зі шкіл, Дігтярівського агроліцею, котрі по черзі приходили до нас і допомагали чистити і шаткувати овочі, фасувати страви. До речі, козацька юшка успішно пройшла їх дегустацію.
Наші постійні благодійники: Микола Бойко, зокрема придбав дороговартісну сушарку, Неля Лудана – вакууматор для пакування продукції, СТОВ “Цукровик” і “Дружба-Нова”, Молочний Кластер ТОВ “Кернел-Трейд”, ТОВ “Журавка” і “Батуринський Гетьман”, Микола Борсук, Валерій Сушина, Олександр Полонець, Гнідинцівський ГПЗ в особі Богдана Макуха, Микола Телюк, Олександр Трофіменко, Олександр Гмиря, Василь Рептюх, Тетяна Обидіна, Андрій Костін, Володимир Даценко, Костянтин Шитюк (придбав потужну овочерізку), Ігор Теницький, Володимир Приліпко, Сергій Смаглюк, Світлана Якименко, Любов Доля (ліки), КП “Господар”.
Ми надзвичайно захоплені згуртованістю наших людей, їх потенціалом на все хороше, адже нам на поміч відгукнулася мало не вся громада. Отож, не втомлюємося дякувати не тільки тим, хто долучається безпосередньо своєю працею, а й всім, хто ділиться овочами, допомагає коштами, вдома готує передачі воїнам, підтримує важливі збори на техніку, амуніцію тощо. Наш цех діє і підтримує воїнів завдяки всій громаді.
– Які труднощі на даний момент? Певно, оплата електроенергії, часті відключення…
– Так, дійсно, ось лише за січень маємо сплатити 18 тис. грн за електроенергію. Для благодійної громадської організації, та ще й щомісяця, це доволі відчутні рахунки, тому, як і зазвичай, просимо небайдужих земляків про допомогу.
Доводиться підлаштовуватися і під відключення. Адже процес висушування овочів тривалий – 8-9 годин, і якщо він переривається надовго, страждатиме якість продукції. Тому встановили дров’яний котел (лісівники допомагають дровами) і задіяли його у виробництві.
Завжди є потреба у коштах, робочих руках, сировині. Коли раніше багато хто з нас на свої городи говорили: ну все, пахаю востаннє, то тепер навпаки намагатимемося обробити кожен вільний клаптик, адже бачимо, як це важливо. Плануємо навіть біля цеху задіяти вільну площу під посадку зелені, котра робить страви по-домашньому запашними і завжди у дефіциті, як і дороговартісні прянощі.
– А які ж страви виготовляєте, де почерпнули технології? Як доставляєте продукцію воїнам?
– Перш за все, опанували наш український борщ – фасування на 5 літрів готової страви, козацькі супи круп’яні, з макаронами на 1, 3, 5 літрів, а також сушені ковбаски, копчене сало. Новинки в асортименті – ліниві голубці на 2 л і польова каша на 0,5 л. Наш головний технолог і шеф-кухар – Максим Рибальченко. Все домашнє, смачне, без “хімії”. Пакунки на передову – особлива рецептура, щоб лишень швидко і просто залити кип’ячем. Всього ж за 5 місяців роботи більше 10 т овочів ми перетворили на майже 40 тис. порцій гарячих страв для бійців.
Щодо технології радилися ми з місцевою волонтеркою Я. Грициною, котра виготовляє сублімати в домашніх умовах, навчалися інтернетом у коломийських господинь, котрі раніше освоїли такі процеси. А багато чого з технології визначаємо, як-то кажуть, дослідним шляхом – час і температуру сушки, особливості підготовки кожного овоча. Приміром, бурячок на борщ треба побризкати лимонним соком, аби не втрачав кольору.
На жаль, робити часті виїзди до наших захисників особисто змоги не маємо – багато часу забирає виробничий процес, тож передаємо місцевими, прилуцькими, пирятинськими, київськими волонтерами, надсилаємо “Новою поштою”. Крім субліматів, ведемо збір на потрібні їм речі – генератори, теплий одяг тощо.
– Пані Ольго, судячи з розповіді, процес нині добре налагоджено, тож …просто мусять народжуватися нові плани!
– У планах – добротніший ремонт, адже спершу ми облаштувалися нашвидкуруч, аби скоріше розпочати. Нам вкрай потрібна витяжка – вентиляція у цеху, ну і робочих площ вже бракує. Треба розширятися, – всміхається співрозмовниця.
– Ну і насамкінець спілкування, який настрій Вашої команди, чи не накопичується втома, адже кожен з волонтерів старається на роботі, вдома, в цеху?..
– Настрій бойовий, оптимістичний. У кого його немає, запрошуємо після роботи, у вихідні до нас. Тут підзаряджаємося оптимізмом, вірою в Перемогу один від одного, від дітвори, яка охоче допомагає, від воїнів, з якими тримаємо зв’язок. Ну, а відпочивати будемо всі вже після Перемоги.
Записала Є. Зима, фото із волонтерського архіву
Волонтерські скриньки для допомоги:
Картка Raiffeisen bank Aval
Александрів Ольга Володимирівна
4149500010970534
Карта Приватбанку 5457082293946450
Реквізити БО “Сильні волею”:
установа банку – ПриватБанк, МФО – 305299, отримувач – БО «СИЛЬНІ ВОЛЕЮ»,
IBAN – UA353052990000026004006305117
Рахунок 26004006305117 Валюта картки – UAH
РНОКПП отримувача – 3184101723.
Маєте змогу допомогти волонтерам?
Контактні телефони:
Ольга Александрів – 067-54-64-756,
Максим Рибальченко – 066- 164-90-62.
Цей матеріал створено в рамках проєкту «Сила місцевих медіа – для посилення згуртованості українців», що реалізується Громадською спілкою «Українська Асоціація Медіа Бізнесу» у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу».