Кращий механізатор Варви відзначив поважний ювілей

Василь Тимофійович з дітьми і онуками.

Знаний варвинський механіза­тор, комбайнер, жаткар Василь Тимо­фі­йович Іваненко – у теплому колі рідних і представників мерії та ветеранської організації, що прийшли його привітати, зустрів своє 80-річчя. Наприкінці спекотного серпня він багато літ зазвичай відзначав значиміше для кожного хлібороба свято – обжинки, нині ж настав час віншувати і його життєвий ужинок. Сором`язливий, стриманий, сивочолий чоловік. Він і нині стрункий та жилавий, активний, постійно в роботі, проте від того велетня зі святковим снопом чи за кермом трактора, яким запам`ятали його світлини, зроблені фотокором тодішньої районки, його віддаляють невблаганні літа і спогади.

Життєвий урожай Василя Тимо­фі­йовича – добросовісна праця і багаторічна слава кращого механізатора варвинського колгоспу, де працював майже все своє трудове життя, гарна, любляча і розуміюча родина поруч в ті роки і нині, а ще – …87 грамот і подяк, ордени і медалі, 2 незабутні поїздки за кордон – теж як для кращого трудівника, 6 наручних і 7 настінних годинників, 6 електробритв та чимало інших подарунків-заохочень. Ті радянські «дефіцити», до речі, і нині працюють, розповідає ювіляр, а понаднормова праця краще оплачувалася, тож дбав і про розвиток країни та місцевого господарства, і про добробут власної родини.

Родом ювіляр з мальовничого хутора Точений на Срібнянщині. У родині було троє дітей – він і дві сестрички, тож його сільська праця розпочалася рано, як і у всіх тодішніх повоєнних хлопчаків, – із господарства вдома, випасання худоби. Відслужив армію, з якої дожидала майбутня дружина Галина, механізатором попрацював на Срібнянщині, а з 1970 року сім`я оселилася у нашій Варві, котра за півстоліття теж стала рідною. Кожне її поле знає, як власний город. Хоч вже і в літах, а може запросто сісти за кермо автівки і самостійно гайнути на відвідини до рідного хутора чи мальовничими місцями Варвинщини.

Працю механізатора Василь Іваненко знав і любив. Не рахуючись із власними силами й часом, не тільки перевиконував всі можливі норми виробітку на оранці, комбайнером на жнивах, а й разом з колегами по тракторному парку удосконалювали тодішню нехитру механізацію. Так, варвинці й досі переповідають, як гарно, високо горнув його картоплепідгортач, який змайстрував із підручних засобів.

Спогади про дружний механізаторський колектив, про простих, щирих, гуморних і винахідливих виробничників, про керівників, які й при посадах залишалися гарними, розуміючими людьми – це те, що лишилося у пам`яті колишнього хлібороба з тих років.

А ще, звісно, цінує і пам`ятає, що всіх його професійних висот не було б без підтримки дружини, котра, на жаль, трішки не дожила до його поважного ювілею. З хвилюванням в голосі розповідає, у парі прожили 65 літ – від першого поцілунку і 61 – від «розпису», народили двох синів.

Дітей зазвичай бачив хіба сплячими, всю домашню роботу дружина, котра працювала в лікарні, взяла на себе. Було, їде велосипедом у хутір сапувати, і сини «верхи» – старший на багажнику, молодший – у сумці…

Коли чоловіка-передовика вперше запросили до Чехословаччини, хата саме стояла розкрита – міняли покрівлю, але дружина наполягла: їдь, коли ще така нагода трапиться. І дійсно, простий варвинський хлібороб побачив гори, замки, інші цікавинки. А у затишній веранді, де ювіляр показував пам`ятні альбоми гостям, стелю власноруч підбивала його «золота» Галина Володимирівна, допомагав їй син Юрій, який нині опікується татом – щодень поряд.

Разом дбають по господарству, пасічникують – син біля бджіл за головного, а батько вправно майструє вулики, а ще любить сад, вміє щепити дерева. Дідусь має двох дорослих онуків Олександра і Євгенія, які теж, як і син Юрій Васильович, пов’язали свої професії з технікою, і радіє правнучці Веронічці – першій народженій дівчинці у його роду.

Завжди болючий спомин для Василя Тимофійовича і рідних – трагічна загибель молодшого сина Олександра – хлопчика забрала вода, свіжа душевна рана й від втрати дружини… І в усі чорні часи рятувала Василя Тимофійовича робота, товариськість, оптимізм.

З поважними літами ветерана привітали того ювілейного дня Варвинський селищний голова Валентина Саверська-Лихошва і голова райради ветеранів Марія Качаєва, піднісши збентеженому ювілярові квіти і подарунок. Багатьох людей, про кого він розповідав, вони добре знають, тож разом згадували бувальці із життя земляків, тодішню Варву. До речі, поважний мешканець селищної вулиці 40-річчя Перемоги пам`ятає багато, розповідає цікаво, а пресу й досі читає без окулярів.

Прожити ще багато-багато літ при здоров`ї, у теплому родинному колі, з інтересом до життя зичили гості цьому скромному сільському трудівнику, а молодшим – повчитися у таких витривалості і життєлюбства, високої відповідальності за обрану справу і родину.

Є. Зима, фото автора.

This slideshow requires JavaScript.