ДІТЕЙ ТРЕБА ЛЮБИТИ

27 вересня – День працівників дошкілля

Педагогом стають за покликанням душі. Так сталося і з Валентиною ЛІНИВОЮ, вихователькою Варвинського садочка «Джерельце». Іншого призначення вона й не могла обрати. У дитинстві обожнювала свою виховательку, любила гратись з лялечками, щось шила, в’язала. Її зачаровувала атмосфера затишку, тепла і творчості, яка панувала в садочку в її рідній Антонівці, звідки родом, і вона завжди мріяла працювати вихователем. Валентина Василівна була впевнена: ця професія – незвичайна, цікава і найпотрібніша. Тож вибір факультету «Дошкільне виховання» Прилуцького педагогічного училища був зовсім не випадковий.

Перші кроки трудового шляху вона зробила вихователем у дошкільному навчальному закладі «Ромашка», а після його реорганізації продовжила трудитися в садочку «Джерельце». А нині за її плечима 38 років праці на освітянській ниві. Саме стільки років вона дарує тепло і любов своїм маленьким вихованцям. Вважає, що вихователем можна працювати лише за покликом серця. А ще переконана Валентина Василівна, що, в першу чергу, треба любити дітей такими, які вони є.

– До дітей я ставлюся з любов’ю. Їх потрібно любити і поважати. Це не просто маленька дитина. Це вже – особистість. Робота вихователя цікава і відповідальна. Коли ти її любиш, то ти заряджаєшся тією дитячою енергетикою. Це – моє і все. Особливо, коли ти бачиш, що діти приходять з посмішкою, то розумієш, що недарма працюєш. Ти віддаєш дітям усю свою любов, яку ти маєш. І вони тобі її повертають. – Зізнається Валентина Лінива.

З вихователями у садочку діти проводять більше часу, ніж з батьками, тож на їх плечі лягає велика відповідальність. Доводиться багато читати, займатися самоосвітою, щоб краще організувати свою роботу, щоб дітям було цікаво і хотілося відвідувати садочок. Щодня Валентина Василівна творчо готується до занять, продумує найрізноманітніші ігрові, виховні, інтелектуальні вправи, через які вносить у життя малечі незабутні та яскраві моменти. А діти все оцінять – і вірші, і розповіді, і малюнки, і пісні, а головне творчу фантазію, тому що вони найбільші у світі фантазери. Валентина Лінива свою роботу знає і любить. Для вихованців вона – друг, який пожаліє, розсмішить, заплете косички, вмить стане будь-яким казковим героєм і сама створить казку. Це дуже важливо, адже дитинство більше ніколи не повториться у жодного малюка.

Щодня В.В. Лінива зі своїми вихованцями й грається, й співає, і танцює, і всякі-всілякі вироби виготовляють, й конструктори складають, старшеньких вчить писати, читати, рахувати. А коли свято якесь в садочку – такі сценарії пишуть разом зі своєю колегою Наталією Ляшенко та музичним керівником Ольгою Ігнатенко: по дві години тішить дітвора своїми талантами батьків. Ну, справжні тобі артисти.

Професія вихователя насправді поєднує у собі кілька професій: треба бути й психологом, й педагогом, й сценаристом, й співаком, і неодмінно – другою мамою. Важко, втім Валентина Василівна із задоволенням щоднини поспішає на роботу, адже тут її чекає стільки допитливих оченят. А малюки, побачивши свою Василівну, відразу оточують її, намагаючись доторкнутися, обійняти й обов’язково розповісти щось дуже важливе. А вона відкрито і щиро радіє їхнім успіхам та здобуткам, кожному новому слову малечі, виведеній букві, вивченому віршику.

Валентина Василівна має звання вихователя-методиста. За роки праці розробила і видала три методичні посібники «Світ природи серцем відчуваю», «Виховання позитивно-емоційного ставлення до природи засобами природотерапії», «Природи перлини в долоні дитини».

Брала участь в конкурсі «Калейдоскоп педагогічних ідей» і зайняла ІІІ місце в області. Проводила методичні об’єднання, має безліч подяк та грамот районного та обласного рівнів і відділу освіти. Проте найвищою нагородою для неї є непідкупна дитяча любов та усвідомлення того, що вона потрібна – насамперед дітям.

Сім’я для Валентини Лінивої – основа всіх досягнень і джерело натхнення. У будинку нашої героїні тепла вистачає на всіх. З чоловіком у мирі і злагоді прожили 38 років, виховали двох доньок. Люда працює вчителем англійської мови у ліцеї №1 і подарувала своїм батькам двох онуків – семикласницю Аню та першокласника Антона, а Люба трудиться економістом в столиці. Маму дівчата вважають зразком для наслідування і в усьому намагаються їй допомогти. Сама Валентина Василівна – дивовижна людина, яка знаходить час ще й для улюблених занять.

27 вересня в Україні відзначиться День дошкілля. Тож напередодні професійного свята ми вітаємо Вас, Валентино Василівно, та усіх вихователів Варвинщини й дякуємо вам за невтомну працю, життєву мудрість і невичерпне терпіння. Ви кожний день запалюєте полум’ям творчості серця своїх вихованців, закладаєте у дитячі душі промінчики доброти, світла і тепла, вчите малюків бути справжніми людьми, даруєте казку маленьким непосидам. Нехай вогники їх усмішок спалахують у ваших очах. Хай кожен ваш день повниться новою радістю та перемогою. Міцного здоров’я усім вам та успішного втілення творчих ініціатив, а найголовніше – відчуття вдячності за свою роботу від дітей, батьків та держави.

Наталія ПАЛЯНИЦЯ,
фото автора

 

Господь наділив Валентину Ліниву особливим даром – звичайні слова складати у рими, які можуть вражати її малюків, знаходити шлях до їх душі, залишаючи у ній слід. Вона творець «магічних рядків» і бачить світ через «дивовижне плетиво слів». В її доробку багато віршів для дітей про пори року, природу, рослини, тварин, бо їй так подобається спостерігати за природою, слухати спів соловейка, щебетання синички. А ще Валентина Лінива написала пісню «Варвинська земля», яку покладено на музику і її виконує відомий у нашому краї автор-виконавець Григорій Сидоренко. Тож до вашої уваги кілька поетичних творів героїні розповіді.

* * *

Я жінка, я природи частина,
Я Богом створена людина,
Яка прийшла для добрих справ у світ:
Творить, любить, оберігать,
Свою частинку серця дітям віддавать
І вогником ясним для них горіти,
Бо що найкраще є в нас на землі –
Звичайно ж, – це маленькі діти.
Теплом своїм серця малечу зігріваю,
За них радію, їм допомагаю,
І світ чарівний, неповторний
Маляткам відкриваю.
Для них малюю і співаю,
Вірші складаю і розповідаю.
Потрібне що в житті- я їх навчаю,
До творчості і розвитку
Стежину прокладаю.

Наша природа

Природа – вірний друг,
Повинен кожен знати,
Її любити й берегти
Треба, як любить дітей мати.
Радіти квіточці й комашці у траві
І пісні, що співають солов’ї,
І листу, що шумить з вітрами,
Радіти ми повинні з вами.
Тож не баріться, швидше вирушайте,
В чарівний світ природи поспішайте,
Бо лиш в природі, де навколо
все живе,
Пізнає кожен сам себе.

Варвинська земля

1. Як добре нам всім жити у рідній стороні,
Як квіти розцвітають діточки малі.
Верба є і калина, і пісня солов’я,
Найкраща, наймиліша варвинська земля.

Приспів
Варвинська земля – красива і багата.
Варвинська земля – мої тут мама й тато.
Варвинська земля – така одна єдина.
Варвинська земля – тут вся моя родина.

2.Про рідну землю дбають славні трударі,
Багаті урожаї на варвинській землі.
Куди не глянеш оком, у зелені буя
Рідна і співуча варвинська земля.

Приспів

3.І долі у всіх різні, і мрії теж свої,
Та вернемось вклонитись варвинській землі,
Бо рідна тут стежина і луки, і поля,
Іду і посміхаюсь – це варвинська земля.

Осінні листочки

Берізка із вітром шепоче тихенько,
Гойдає їй вітер листочки жовтенькі.
Осінні листочки летять і летять:
Погляньте, погляньте, яка благодать!
Листочки з берізки летять і кружляють,
І килимом землю листочки встеляють.
Осінні листочки летять і летять:
Погляньте, погляньте, яка благодать.
А вітер листочки все трусить з берізки,
Розчісує їй позолочені кіски.
Погляньте, погляньте, яка благодать:
Осінні листочки летять і летять.

У нашім гаю

Знову осінь настала і затих рідний гай,
В небі птахів ключі вже летять в теплий край,
Лише вітер в гаю з листям ще розмовляє,
І листочки з дерев він безжально зриває.
І кружляють листочки в осіннім  таночку,
Землю рідну вкривають у нашім гайочку.
Коли прийдемо ми на гостину
Шелестітиме листя лише під ногами.
І зберемо в букет ми листочки в гаю,
Щоб завжди пам’ятать про чарівність твою.

В.Лінива, смт Варва