ІЗ КОГОРТИ БУДІВНИЧИХ ВАРВИ

До 100-річчя Варвинської
селищної ради

22 липня ц.р. комісія з присвоєння звання «Почесний громадянин Варви» ухвалила рішення про висунення кандидатом  на його присвоєння  ОЗИМАЯ Григорія Степановича.

Народився 16 квітня 1949 року в селі Жилин Млинок Козелецького району на Чернігівщині. Після школи навчався в Остерському будівельному технікумі, по закінченню якого 1969-го року був направлений на роботу до Варвинського міжколгоспбуду. Обіймав посади головного інженера підприємства. Після аварії на ЧАЕС брав участь у будівництві населених пунктів для переселенців із Чорнобильської зони. З 1987-го до 2002-го років очолював МПМК та Варвинський райагробуд.

З 2003-го до 2007-го – заступник Варвинського селищного голови; 2010-го – обраний депутатом Варвинської селищної ради; 2010-2015 – секретар Варвинської селищної ради.

У 80-90-і роки, очолюючи місцеві будівельні організації, Григорій Степанович керував будівництвом житлових багатоповерхівок у мікрорайоні «Нафтовик», спорудженням церкви Різдва Пресвятої Богородиці, зведенням приміщення райгімназії та багатьох інших об’єктів.

Був активним і дієвим депутатом. Як заступник селищного голови та секретар ради розробляв та втілював у практику регуляторні та нормативно-правові акти ради, Правила благоустрою тощо. Григорій Степанович є багаторічним наставником молоді. Виховав не одне покоління будівельників Варвинщини та надає дієву допомогу посадовим особам місцевого самоврядування.

 

– Григорію Степановичу, понад сорок років Ви живете у Варві. Тут – Ваші діти, тут – Ваша родина… Тож, що для Вас Варва?

– Варва – друга батьківщина, а перша – в селі на Козелеччині. Варва стала рідною, тут – усе: родина, діти, внуки, будинок… Нічого іншого, крім Варви, у мене немає.

– За професією Ви – будівельник. Кілька десятиліть поспіль Ви будували та розбудовували Варву. Багато будинків та установ зведені будівельною організацією, Вами очолюваною. Що відчуває будівельник, коли йде вулицями Варви і бачить споруди, збудовані його командою?

– Коли йду по мікрорайону «Нафтовик», гордість переповнює серце й душу і я пишаюсь, що команда будівельників Варвинського міжколгоспбуду звела 3 п’ятиповерхівки та Варвинську районну гімназію, а в селах будували ферми, які, до речі, нині всі порозвалювали…

Проїжджаю районом – скрізь бачу результат праці будівельників міжколгоспбуду: від Брагинців до Антонівки, від Кухарки і до Журавки… Вважаю, що не даремно прожив життя, адже залишив корисний слід на своїй малій батьківщині — Варвинщині.

– Після виходу на заслужений відпочинок Ви двічі працювали в ОМС з трьома спільниками. Як Вам працювалось? Які спогади у Вас залишились за час роботи в селищній раді на посаді заступника та секретаря ради?

– Колектив селищної ради сподобався відразу, з першого дня роботи. Після ліквідації райагробуду я відгукнувся на запрошення Павла Миколайовича Скудного, який сказав мені: «Є можливість стати до роботи» На що я відповів: «Я подумаю». В свою чергу Павло Миколайович сказав: «Може бути пізно… Ти подумаєш, а роботи вже не буде…» Тоді я швидко написав заяву, обійнявши посаду заступника селищного голови.

З часом відбулись вибори, в результаті яких переміг В.М.Гиленко і я продовжив працювати на посаді заступника селищного голови. Коли Вячеслав Миколайович захворів, обов’язки голови «лягли» на мене…

Якось, зустрівши тодішнього директора Центру зайнятості, поскаржився йому на ситуацію, а той жартома проказав: «Якщо хочеш, – догодуємо тебе до пенсії…» Так я пішов на заслужений відпочинок…

Взагалі-то Вячеслав Миколайович був гарним головою, спирався на ентузіазм мешканців Варви, запрошував їх на суботники і вони відгукувалися, проте обставини склалися так, що більше працювати не було можливості і він написав заяву… Адже тодішні депутати йшли на сесію переважно не окрилені ідеєю прийняти рішення, важливі для громади, а йшли, щоб організувати шоу… Пригадую, один із них каже: «Давай Озимая видалимо із зали і подивимось, що буде?»… Тож, проголосували, щоб я залишив залу засідань… Я пішов у кабінет… А за кілька хвилин заходить секретар і запрошує зайти в сесійну залу, бо депутати змінили гнів на милість…

– Що спонукало Вас знову взятися до праці на поприщі місцевого самоврядування?

– У виборчому марафоні 2010-го року значну роль відіграв О.М. Щербатюк, який сам балотувався на посаду селищного голови і зібрав гідну команду тямущих людей: А.Г. Карпуся, М.Г. Мартиненка та багатьох інших. До них приєднався і я. Тож командою однодумців, у кількості восьми осіб, ми й поповнили депутатський корпус селищної ради в 2010-у році.

А коли Ви, Валентино Василівно, попросили мене стати секретарем селищної ради, після певних вагань я погодився. Правда, присоромили мене вбивчі слова дружини, Фаїни Михайлівни, яка з пересердя промовила: «Да що ж ви за чоловіки, що не можете допомогти жінці?…» В результаті я погодився… Тоді я не володів комп’ютером і, зазвичай, після роботи та щовихідних довгі години просиджував у селищній раді, опановуючи комп’ютерну грамотність.

Коли я вдруге повернувся в селищну раду, колишній секретар ради тріумфально заявила: «Нехай Озимай пограється два тижні і я знову повернусь…» Це зачепило мене за живе і я остаточно взявся за справу…

– Яка причина протистояння між очільником та депутатами, як Ви думаєте?

– По-перше, як на мене, протидія спрямована не конкретно проти Павла Миколайовича, Вячеслава Миколайовича чи Валентини Василівни. Не буде цих голів – будуть інші, але завжди знайдуться люди, які готові будуть виступити й проти них. Подивіться на мерів Києва – Черновецького, Попова чи Кличка…

По-друге, всього зробити ніколи й нікому не вдавалося і не вдасться. Це можливо або у США, або ж у державах: Бахрейні, Кувейті, Саудівській Аравії, Еміратах, проте і в них є свої проблеми. А раз є проблеми і вирішити їх через одвічний брак коштів не вдається, або робиться це дуже повільно, то обов’язково потрібно знайти винних… А винним має бути голова… Така моя відповідь.

По-третє, дозволю собі зауважити, що голову вибирає значно більша кількість виборців, ніж кожного з депутатів. Це також «підігріває» апетит…

Висновок: експеримент проведено. І до Вас, Валентино Василівно, майже всі очільники були чимось не такі, тож і після Вас буде подібне…

– Що найбільше запам’яталось із діяльності заступника селищного голови чи секретаря ради? Яка подія була найприємнішою і яка найбільше засмутила?

– Дуже приємно, що мене нагородили відзнакою селищної ради «За особливі заслуги перед Варвою». Як сьогодні пам’ятаю: я спускаюсь із подіуму і займаю своє місце в партері, а люди довкола шепочуть: «Заслужив-таки!..» Заради цього варто жити, варто творити, віддавати свої зусилля на благо Варви. Ця відзнака й досі висить у моїй кімнаті і я пишаюсь цим…

Пам’ятається також завершальні акорди роботи централізованої котельні і перехід на індивідуальне опалення. Це було на той час найбільшим досягненням і Варва стала всеукраїнським лідером у цьому плані.

Пригадую неприємно-курйозний випадок: стояла пізня осінь, а централізоване опалення у Варві не вдавалося ввімкнути через борги за газ.

Тож керівництво селищної ради зробило спробу відвідати ПАТ «Укранафта», щоб укласти договір реструктуризації. Наша делегація вже сідає в автомобіль, а чиновник з «білого» дому говорить: «Оце ж дивіться, без позитивного результату не повертайтесь, – і вказує пальцем на колегу, що сидів поряд, – йому буде догана, а тебе (показав на мене) вижену з роботи»… З таким настроєм ми й поїхали в столицю…

Результати поїздки виявилися позитивними: нашу котельню спільно з боргами взяли в оренду підприємці з Харкова, а наступного року центральну котельню було назавжди потушено.

– Чи траплялися такі мешканці селища, які допомагали в роботі та чи були такі, що перешкоджали?

– Допомагало керівництво Гнідинців­ського ГПЗ, мешканці виходили на суботники, РДА також активно «впрягалася»…

А заважали в роботі постійні суди. Тоді юриста в селищній раді не було і я був змушений постійно ходити на судові засідання з тарифіади. Напевне, зацікавленим особам, авторам постійних позовів, хтось систематично проплачував, аби працівникам селищної ради життя на здавалося медом. Як пам’ятаєте, колись КП такі писаки довели до закриття…

– Погляд збоку… Григорію Степа­но­вичу, на Вашу думку, чи є нині в діяльності селищної ради позитивні сторони і над чим необхідно працювати?

– Поза будь-яким сумнівом позитивом є підтримання благоустрою селища на належному рівні. Адже благоустрій – це візитівка, це, образно кажучи, обличчя населеного пункту, показник успішності та інтелектуального розвитку даного населеного пункту і надалі всім нам бажано прикладати максимум зусиль, щоб так тримати.

У підтвердження цих слів наведу приклад. Нещодавно до мене в гості приїхав однокурсник. І щоб :краще роздивитися Варву, ми з ним об’їхали її велосипедами, відвідавши всі найвизначніші місця. Протягом поїздки друг мовчав, слухаючи мої пояснення, а вже вдома, сівши за святковий стіл, він промовив: «Незрівнянно! Такої впорядкованості в маленькому містечку я не бачив…»

І це – найбільша винагорода. Тож, не мені оцінювати, люди скажуть… А працювати потрібно над забезпеченням мешканців селища якісною питною водою з належним тиском; необхідно ремонтувати дороги; відстояти необхідно невелику вторинну медицину і щорічно придбавати лікарям хоча б по одній квартирі.

– Одну квартиру селищна рада вже придбала лікарю-інфекціоністу, а другу купила райрада для лікаря-інтерна, приїзд якого очікується.

– Це – добре, це дуже добре.

– Григорію Степановичу, проклятий коронавірус, образно кажучи, поплутав нам усі карти. Працівники селищної ради, члени виконавчого комітету та депутатський корпус сподівалися, що буде перевиконання місцевого бюджету, а тому на заробітну плату заклали кошти лише на дев’ять місяців. Через КОВІД-19 надходження різко зменшились і ми, перестраховуючи себе, в березні поточного року зняли кошти, що планувалися на соціально-економічний розвиток ОТГ, і перенаправили їх на виплату заробітної плати працівникам освіти та культури. Адже заробітна плата – це святе. Лише на поточний ремонт доріг залишили тільки 1 млн грн. Крім того, упродовж трьох останніх років, коли утворилася ОТГ, ми взяли на себе добровільне співфінансування районних установ (медицини, терцентру, Центру соціальних служб), 50% ми оплачуємо комунальні послуги райустановам та існуючі програми (бл. 5 млн грн за рік).
Я пригадую той час, коли в бюджеті селищної ради не було коштів на заробітну плату, і тоді, в кінці року, допомагала нам РДА, а нині ми їм допомагаємо, адже все це – наші мешканці…
І, насамкінець, побажання мешканцям Варви від Григорія Озимая:
-побороти коронавірус;
-об’єднатися довкола місцевої влади, адже саме дружба – запорука успішного розвитку;
-здоров’я кожній родині та здійснення всіх найзаповітніших планів кожному мешканцю громади.
– Дякую, Григорію Степановичу, за цікаву бесіду і навзаєм бажаю доброго здоров’я на довгі роки.

Валентина САВЕРСЬКА-ЛИХОШВА,
Варвинський селищний голова