ЗНАЙШЛА СЕБЕ В ЖИТТІ

7 грудня – День місцевого самоврядування в Україні

Сільська околиця. Стежини в травах. Польові дороги. Гуркіт тракторів. Село, обрамлене зеленню гаїв, дивиться у світ блакитним поглядом двох озерець, що, ймовірно, лишилися від прадавньої річки, на березі котрої декілька століть тому знайшло собі притулок оточене дрімучим лісом поселення. На нього, судячи з переказів, і натрапив під час полювання тамтешній поміщик. Він зраділо вигукнув, мовляв, те сільце йому Богом дане. Відтак і пішла назва села – Богдани.

Ось сюди й пролягла дорога Люд­мили Куць після закінчення медучилища, майбутньої завідувачки ФАП. Цікаву історію має село, як і місцевий фельдшерсько-акушерський пункт. Має він поважний вік (в ц.р. йому виповнилося 80). Десь 40 літ тут свого часу пропрацювали завідуючим Микола Гнатович Кляма і понад 30 – акушеркою його дружина Ганна Михайлівна. Місцевий медзаклад завжди був на хорошому рахунку в районі. І молода його очільниця продовжила добру традицію, заживши з-поміж трьох сотень богданівців слави гарного фахівця, чуйної людини, безвідмовної працівниці, яка за першої ж необхідності вдень і вночі, в хугу й мороз прийде на поміч сільчанам. Прийшлася до душі Людмилі друга мала батьківщина, чимось схожа на її рідну Канівщину, що на Прилуччині, люди – добрі й роботящі. Отож тут і залишилася. До того ж, тут дівчину чекала і її доля – Юрій Каркуша, вчорашній афганець, кавалер ордена Червоної Зірки, медалі «За відвагу».

Згодом у молодого подружжя з’явився син Іван, який став інженером-комп’ютерником, живе й працює у Прилуках. Порадували дідуся й бабусю внучком Богданчиком.

Ось так тридцять літ мешкає Людмила Каркуша в Богданах. 14 років життя віддала роботі медика. А потім сільчани довірили їй очолювати територіальну громаду. І на цій посаді Людмила Іванівна немало-небагато 16 років.

Звичайно, хоча й невеликим є населений пункт, однак клопотів вистачає. Потрібно й про школу-сад подбати, впорядкувати культурний центр – місцевий будинок культури, поклопотатися про осередок охорони здоров’я, проявити піклування й про людей, про соціальний стан земляків, встановити тісні та плідні зв’язки зі спонсорами, бо власний бюджет не такий уже й багатий.

І ось це неспокійне господарство Л.І. Каркуша перебрала від свого попередника Івана Клями. Він очолював громаду з 1989 року впродовж дванадцяти літ. За цей час спільно з керівником тодішньої сільгоспартілі Миколою Носенком провели роботи з асфальтування доріг (більше 5 км), будівництва водогону (11 км), газифікації села тощо. Наступного року сільрада відзначить своєрідний ювілей – 30-річчя поновлення місцевої ради, створеної ще 1922 року. А з 50-их років до 1989 р. село підпорядковувалося Світличненській сільраді.

Хоча й немала практика головування в Людмили Іванівни, проте вона намагається не тільки постійно працювати з людьми, а й у них вчитися, роботу виконувати бездоганно, бути не лише очільницею громади, а й діловою жінкою, прислухатися до порад і побажань, які вдумливо аналізувати, а потім без поспіху робити висновки. В роботі невтомна і з часом не рахується, чув відгуки богданівців про свою головиху.

– Звичайно, здібними організаторами не народжуються, – говорить заступник голови райради Віталій Ха­жанець. – Процес їх росту і становлення складний, бо є, перш за все, результатом цілеспрямованої і копіткої роботи. Людмила Іванівна – справжній лідер, бо не грає «на публіку», а щиро радіє, коли щось вдається зробити добре для громади. В її особі богданівці мають надійного помічника, бо Людмилі Іванівні не чужі клопоти односельців, а особливо людей похилого віку. Як на мене, керівник повинен уміти працювати з людьми, прагнути сіять з-поміж людей зерна добра і людяності. Бо тільки добро здатне породити добро.

Справді, поважає і підтримує Люд­милу Каркушу більшість богданівців не тому, що вона обіймає посаду голови села, а за вміння робити справу, за те, що думає про добробут сільчан, за енергійність, наполегливість. Як і низка інших громад, Богдани переживають не кращі часи. Отож багато сільчан залишаються на самоті зі своїми проблемами. Тому завдання очільника громади якраз і полягає в тому, аби перейнятися їхніми проблемами, допомогти вирішити наболіле, переконана Людмила Іванівна.

Вона зробила свій вибір ще в 2002 році, зробила свідомо, хоча знала, наскільки клопітлива посада очільника громади. З чого починається робота голови села? З вулиць, благоустрою, порядку, доброї роботи клубу, ФАПу, школи? Звичайно, і з цього. Але не тільки. Головне – люди: їх добробут, культура, відпочинок… А щоб це робити, важко покладатися лишень на власний бюджет, потрібна ще й спонсорська поміч. Знайти ж надійного партнера у доброчинній роботі непросто. Зрештою, і село невелике, малоперспективне, тому, як мовиться, й антураж не той. Хоча світ не без добрих людей, і навколишні умови, обстановка менше турбують добродіїв, їм до снаги звичайне людське бажання допомогти у скруті, котра нині володіє селом. Зуміла головиха знайти спільну мову з керівниками сільгосппідприємств, котрі працюють на місцевих землях. Одні допомагають транспортом у грейдеруванні доріг, інші, приміром, замінити насос на водяній свердловині чи забезпечувати продукцією їдальню сільської школи. А от сільрада віднайшла кошти на ремонт дитсадка, клубу, школи, пам’ятника загиблим у війні односельцям. Цьогоріч розпочали ремонт сільських доріг – доладовано три вулиці з твердим покриттям, розповідає Людмила Іванівна, у перспективі – продовження цієї роботи в наступнім році. На першому плані й питання забезпечення села питною водою.
У своїх клопотах голова села покладається на депутатський актив, на небайдужих сільчан, на колектив сільради – секретаря Ольгу Москальченко, бухгалтера Ніну Квач, з якими в одній зв’язці з перших днів каденції. А ті у сільраді відтоді, як поновлено її тридцять років тому.

Звичайно, рутинна повсякденна робота лежить в основі діяльності очільника місцевої громади. В тому, що зроблено, можливо, дехто і не помітить чогось вагомого, щоб, як мовиться, аж дух перехопило. Проте Людмила Іванівна впевнена: саме отакі кроки, аби підсобити селу, і тримають його на плаву, не дають прірві сучасних ринкових відносин поглинути ще одне сільце.

Відчувається з усього, що Люд­мила Іванівна любить робити людям добро і працювати так, аби рідне село ставало заможнішим. А сільчани у свою чергу поважають свого лідера, тягнуться до неї як до мудрого й справедливого керівника. Можна сказати, богданівцям пощастило, що в їх селі зросла, змужніла як керівник яскрава й здібна організаторка, неординарна особистість.

Залишається побажати Людмилі Іванівні так тримати. Зі святом Вас – Днем місцевого самоврядування. Здоров’я, добра, радості, успіхів, благополуччя, визнання людьми Вашої нелегкої праці.

В. НАГОРНИЙ