За себе і за кожного диванного патріота

Допомога у зону АТО

Цю поїздку варвинська во­лонтерська група у складі В. Борсука, О. Балаби, А. На­зарського і Я. Борщ здійснила на початку вересня, невдовзі після серпневих державних свят. Вже так звикли самі волонтери, що намагаються воїнам на Донбасі скрасити домашніми харчами і теплими привітаннями найбільші державні й всенародні свята, аби відчули хлопці увагу, тепло, відволіклися від важких військових буднів. Привчили волонтери гуртуватися небайдужих варвинців, поселили й серед земляків-військових впевненість, що завжди на зв`язку і готові долати сотні кілометрів убитих доріг, аби підтримати їх. У цьому гурті живуть неписані правила: краще маленька конкретна допомога, аніж великий показний патріотизм; „Були б ми – поїдемо знову”.

Як завжди, тривожними й клопітними були передрейсові збори – транспорт, пальне, передачі, звичні волонтерські помічники із кутків селища і сіл району воювали на „другому фронті” – на городах… А надто, наші воїни повідомляли, що побачитися змоги може і не бути – далеко не всюди спокійно, волонтерські візити у гарячі точки командуванням не вітаються.

Проте все те минулося, як і важка курна дорога, і варвин­ці-волонтери змогли зробити аж чотири зупинки у підрозділах, де служать варвинці: побачилися з Дмитром Юрченком у се­лищі Білогурівка під Ли­сичанськом, з Юрієм Кисі­лем – у Лисичанську, з Олександром Гузієм (нині вже вдома), Ві­та­лієм Шавром, Кос­тян­ти­ном Кропивою, Анд­рієм Кіреченком – у м. По­пас­на, з побратимами Олек­­сандра Беребенця (сам Олександр, перебуваючи у відпустці у Варві, цього разу теж збирав волонтерів у дорогу) із вже „підшефної” 72-ої бригади – у с. Зайцеве.

 

This slideshow requires JavaScript.

Всі ці хвилюючі зустрічі відбулися на буремній Луганщині.

Враження опісля поїздки розповідала Яна Борщ. Найбільша приємність, що цього разу змогли побачити кожного воїна по запланованому маршруту слідування, а так щастить не завжди. Розповідає: хлопці, втомлені після чергувань та, мабуть, і польовими умовами, віддаллю від дому, але живі, здорові. Приймали гостей з Варви радо, а їх побратими навіть із ближчих до Донбасу регіонів щиро заздрили, що чернігівці їдуть до своїх мало не через усю Україну.

Ми думаємо, зауважує між іншим Яна, що це ми їх підтримуємо, а насправді вони заряджають нас, мирних жителів, своїм оптимізмом, витривалістю, позитивом. Коли починаєш дивитися на світ очима людини, котра чула свист куль над головою, терпіла біль, втрачала друзів, бачила довкола руїни війни замість квітучих сіл і міст, та, зрештою, просто живе без звичних благ цивілізації, у напіврозвалених покинутих хатках, то наші буденні побутові проблеми вже перестають бути нездоланними. На все дивишся простіше, сприймаєш легше, цінуєш справжнє – ось цим діляться з нами чоловіки, яким судилося стати захисниками України. І воїни, і поодинокі волонтери серед нас трудяться нині і за себе, за своїх дітей і країну, і за кожного диванного патріота.

Побувати біля воїнів особисто – це не лише матеріальна підтримка, а живе спілкування, зв`язок з домом для них, наголошує Яна. Для волонтерів – побачити на власні очі умови служби, вчасно підсобити тим чи іншим. Приміром, щойно повернувшись у Варву, підібрали підходящий укривний матеріал, аби хлопці підлатали до міжсезоння потріскані хатки.

А якщо буде чергова передислокація, то для облаштування нового тимчасового житла знадобиться чимало того, чим держава ніколи сповна не забезпечувала. Ще один ворог виживання у польових умовах – …пилюка. Вона там особливо їдка, глиниста, а ось восени стане непролазним багном у окопах і бліндажах…

Тим, хто нема-нема, та й питає: навіщо туди їхати, мовляв, спорядіть посилки, та й годі, Яна Борщ розповідає, як їх зазвичай зустрічають: Олександр Гузій обійшов усе можливе керівництво, а таки домігся, аби до волонтерів дозволили виїхати усьому гурту варвинців, зустріч та була напрочуд радісна. А у дружній Беребенцевій 72-ій теж гуртом радо зустрічали гостей і почтували смачнющою ухою, ресторанними салатами.

Радіють волонтери і тому, що, минаючи дорогою населені пункти Луганщини й Донеччини, помічають позитивні зміни. Люди відбудовують ще донедавна зяючі пусткою і дірами від снарядів будинки, а держава – зруйновані мости, дороги. Життя швидко б повернулося сюди, аби не війна…

Записала Є. Зима

Збираймо поміч, бо війна триває

Виїздами у зону АТО волонтерська копітка праця не завершується. Збір допомоги триває повсякчас. У продуктовому магазині (будівля „Нашого дому”) знаходиться скринька для пожертв, небайдужі варвинці зносять допомогу і безпосередньо волонтерам, аби ті могли купувати необхідні воїнам речі, ліки тощо, організовувати рейси. Час від часу із автівками „Нової пошти” мчать на Схід нові і нові варвинські передачі.

Телефони координаторів збору допомоги теж відомі і незмінні: 095-47-84-790 (Яна Борщ), 066-37-93-804 (Віктор Борсук), 095-86-52-297 (Олексій Балаба).
Гуртуймося, бо війна триває!

Вони „підносили снаряди”

Цього разу волонтерський рейс збирали:

Продуктові набори

Невтомний „батальйон” вул. Дробілків – М.Й. Чаленко, К.А. Хвиль, Н.А. Дяченко, М.А. Ко­валенко, Н.А. Телевна, І.В. Де­ни­сенко, О.М. Заборовець (ще й вареники!), Т.В. Кузьменко. А та­кож варвинці І.І. Чаленко, В.Д. Глу­щенко, Т.В. Беребенець, сім`я Матузових.

Підприємці С. Чепурко і С. Смаглюк традиційно забезпечили салом і фруктами, ліцеїсти-вихованці О. Вовчук і Н. Кудринецької завантажили свіжою духмяною випічкою.

Сільську громаду Леляків на збір допомоги організувала староста Н.М. Бачиш.

Кошти на пальне зібрали

О. Жулай, Н. Терно, В.Д. Глущенко, В.І. Бурляй, родина Матузових, активісти районної і селищної ветеранськоих організацій В.О. Яковлев, А.М. Остренська, М.І. Зеленський, підприємці А. Костін і М. Цопа.

Господиня аптеки Н. Квас, як і у кожну передачу, допомогла необхідними ліками.

Воїни і їх помічники-волонтери дякують усім небайдужим людям за добро, щирість, допомогу!

 

This slideshow requires JavaScript.