В ДУШІ ЗНАЙШЛА ПІСНЯ ПРИТУЛОК

Особистості


Зі шпальт районки читачам знайоме ім’я Інни Рубан-Оленіч: ішлося про її участь у художній самодіяльності. Виступи не лише на районній, а й на більш престижних сценах, розповідали про неї, як про самодіяльну композиторку, поетку. Одначе більш детальної розповіді про Інну Іванівну газета не подавала. Отож сподіваємося, що друзям «Слова…» буде цікаво ближче познайомитися з цією неординарною особистістю, талановитою жінкою. Тим більше, що в подальшому, сподіваємося, це ім’я з’являтиметься не в одній кореспонденції райгазети.

У Гнідинцях Інну знають добре, бо тут вона народилася, тут минуло її дитинство, тут вона самореалізувалася як творча особистість, тут знайшла своїх друзів, однодумців, шанувальників. У Гнідинцях мешкають і її тато й мама, з якою доньку пов’язує дуже багато чого творчого. Адже Валентина Іванівна Рубан себе присвятила самодіяльній сцені змалечку. Віддала десятки років роботі в царині культури. Можна з певністю сказати, що мати й донька у своїй аматорській роботі можуть з професійною досконалістю представляти співоче мистецтво.

Звичайно, для Валентини Іванівни авторитет доньки – то неабияка радість. Якось у бесіді вона зронила думку:

– Інна гріє мене не тільки, як рідна кровинка, а й як колега, однодумиця, приносить заспокоєння, відраду, полегшення в скрутні хвилини.

Захоплення Інни Іванівни піснею ведеться з раннього дитинства. Мабуть, до неї прилучалася тоді, як чула мамину колискову, котру та вела, схилившись над ліжечком малесенької донечки. І перед очима засинаючої Інночки пропливали образи казкових персонажів. До них хотілося доторкнутися. Ніби вже ручку простягнула, однак не встигла, бо зненацька поринула в солодке марево сну.

А як підросла, частенько бувала на концертах, де виступала мама, запам’ятала чимало мелодій, схожих на сонячні блискітки. Адже що не кажіть, а в цім світі без чогось сонячного, святого й доброго дуже незатишно. І ось таким світлим для Інни стало захоплення мистецтвом музики й співу.

Після школи дівчина вирішила поглибити своє природне дарування набуттям теорії і практики, навчаючись в обласному педагогічному ліцеї при Ніжинському педуніверситеті на музично-педагогічному факультеті. До цього вона вже мала навички, здобуті в місцевій музшколі, освоївши гру на баяні, фортепіано. Провчившись у ліцеї два роки, без екзаменів була прийнята в цей же університет, де здобула вищу освіту, ставши учителькою музики, хореографії, етики й естетики.

Свою трудову стезю Інна Іванівна започаткувала 2007 року у Світличненській школі. Тут працює ось уже тринадцятий рік. До речі, заочно закінчила Чернігівський факультет столичної академії керівних кадрів культури і мистецтва, а потім і магістратуру за спеціальністю викладача вокалу вишів і керівника народних вокальних колективів.

Ось так її доля і музика зав’язалися в тугий вузол. Музика і пісня Інну Іванівну супроводжують усе життя, бо вони є справою для душі й серця. Подружившись з піснею ще з малечку, вона відчула, що та для неї стала, немов птах, котрого випустили на волю, у світ безмежний, де пісня живе, спілкується, радує інших. Зі сценою ця талановита жінка знайома ще з трирічного віку, коли почала виступати перед земляками з гуморесками. Павла Глазового читала натхненно, з насолодою, викликаючи шквал емоцій зали.

– А вже як було Інні п’ять рочків, – пригадує її мама Валентина Рубан, – ми співали дуетом. До речі, її сопрано і май альт чудово поєднувалися. Визнанням такого вдалого поєднання стало перше місце на Всеукраїнському конкурсі, що проходив у Прилуках. У десятилітнім віці Інна взнала, що таке обласна сцена, де ми дуетом виконали пісню «Ішли воли та все із діброви».

Те, що пісня – це стимул для життя, Інна Іванівна зрозуміла, коли в неї народилося бажання створити власну пісню. Успадкувавши мамин талант, донька просто дивувала всіх красою, витонченістю форм, мелодійністю своїх пісень. Коли, приміром, виконувала авторську пісню «Плаче земля», присвячену світличненцю Віктору Мельнику, який загинув в АТО, зі сцени одного з престижних фестивалів, де виборола перше місце, зал зі сльозами на очах устав і щиро аплодував Інні Рубан-Оленіч.

 

Не менш яскравими є й інші твори нашої землячки, яких загалом, є близько трьох десятків. До речі, особисто співає понад 20 власних пісень, а ансамбль «Мрія», яким нині керує – щонайменше десяток. Для своїх пісень пише слова сама. Щоправда, є в неї одна пісня на слова самодіяльної поетки з Калиновиці Валентини Литки «Там, де липи цвітуть».

Талановита людина талановита у всьому, каже народне прислів’я. Але природний дар, Божа іскра – це одне, але самодисципліна, посидючість відіграють ключову роль у розквіті таланту. Заняття піснею – то своєрідне хоббі, віддушина і значна частина її життя.

Окрім композиторських здібностей, має Інна Іванівна, як уже говорилося, хист поетеси. Вірші мають більш ліричне забарвлення, хоча патріотична тема теж проявляється у її творчості.

Неординарні здібності проявляє Інна Рубан-Оленіч і як рукодільниця. Ази вишивання хрестиком отримала від мами й своєї бабусі Марії Яценко. Спочатку мережила нитками: вишивала рушники, наволочки, серветки. Далі захопилася гаптуванням картин пейзажами, натюрмортами, квітковими букетами. Потім серйозно зайнялася вишиванням ікон. Таких робіт у неї щонайменше зо три десятки, зображення святої Трійці торік подарувала Гнідинцівському Свято-Троїцькому храму.

Нині ж облюбувала техніку вишивки бісером. Оригінальні роботи виконані з любов’ю, професійно. Усе, що зображено на картині, причаровує глядача, захоплює. Адже воно рветься із рамок картин у світ, до людей, несучи їм світло, радість, красу. Бере участь у виставках. Зокрема, на недавній виставці в СБК презентувала майже 20 своїх робіт. Експозиція була розмаїтою і насиченою, привертала увагу відвідувачів.

І це, незважаючи на велику зайнятість – репетиції, уроки, виступи, робота з талановитою молоддю. Інна Іванівна викладає хореографію в райцентрівській музшколі, де веде чотири групи дівчаток. Багато хто гарно танцює. Талановитою є група старшокласниць. Вона користується авторитетом, виз­на­нням.

Адже окрім свого творчого таланту, Інна Іванівна за складом характеру людина доброзичлива, щира, толерантна, справедлива, співчутлива, любить діток, а ті – її. З-поміж вихованців є досить здібні. Таїсія Дрюк уже навчається у виші, але при нагоді приїздить із Харкова в село, щоб виступити перед земляками, а ті раді почути її чудовий голос.

З 2004 року Інна Рубан-Оленіч перебрала від свого наставника Сергія Журавльова керівництво місцевим народним аматорським жіночим гуртом «Мрія». Щоб і далі підтримувати високу виконавську майстерність, ансамблю доводиться немало працювати. Однак Інна Іванівна любить свою справу, і їй не заважає те, що треба в Гнідинці їздити з Ладана, де вона мешкає з чоловіком Анатолієм ось уже майже 5 років.

А приїде додому, віддасться іншій улюбленій справі: любить готувати, до того ж, за власними рецептами. І, кажуть люди, в неї виходить все смачно.

Як бачимо Інна Іванівна багатогранна особистість, має немало заслуг, нагород – дипломи, почесні грамоти, призи. Наприклад, за участь в міжнародних фестивалях, де виборювала якщо не перші, то другі місця. А от у 2015 році удостоєна спеціальної премії – «Золотий диск», беручи участь у міжнародному конкурсі «Мистецькі барви». Вона завжди в пошуку.

Хоча й має багато заслуг, але про себе ніколи не думає якось зверхньо. Просто завжди любить працювати, живе по совісті, бо так її виховали мама Валентина Іванівна і тато Іван Павлович Рубани. Приїздить у село, де теж учителює, відвідає батьків, допоможе, підсобить у гарячу пору робіт на присадибній ділянці.

Творча сім’я, постійна робота над собою в царині музики й співу, внутрішня готовність до успіху, вихованні з дитинства працелюбність і настирливість – всі ці козирі в руках Інни Іванівни допомогли їй стати такою, якою вона є. Одноманітне життя без перемін і сплеску, позитивних емоцій її категорично не влаштовує. Дуже творча дружба з мамою формувалася в доньки ще з раннього віку. Одна одній приходять на поміч як у нелегкі хвилини, так і в радості.

Тож будьте, Інно Іванівно, й далі такою ж харизматичною, ефектною, душевною і щирою на добро, підкорюйте своїм талантом багатосотенні зали, беріть із життя те, що Вам воно дає, й далі впевнено заявляйте про себе на престижних фестивалях, конкурсах, а Ваші твори нехай вирізняються неординарністю. Здоров’я, добра, успіхів!

Віталій НАГОРНИЙ,
фото з архіву героїні розповіді