Сьогодні – День медика

Олександра Андрущенко. 25 – від роду і рік – у місцевій лікарні, але вже встигла набути доброго авторитету серед пацієнтів і колег.

У Варвинській лікарні працює молода талановита лікарка. Не було б нам такого щастя, коли б не …війна. У цьому, з прямотою і чес­ніс­тю лікаря, призналася моя спів­розмовниця – 25-річна лікар­ка-ото­ла­ринголог (звич­ні­ше кож­ному – лор) Олександра Андрущенко, котра вже рік працює у Варвинській лікарні.

На малу батьківщину дів­чина прибула після навчання, якраз з початком війни. Не сек­рет, що для медика великі міські заклади дають і кращу практику, і достойніші заробітки. Тож, аби не повномасштабне вторгнення, ракетні обстріли, небез­пека – напевно, пошукала б професійного щастя там.

Як зустріли у селищному колективі? – запитую симпатичну, тендітну і невисоку на зріст Олександру Олександрівну, котру так і хочеться назвати Сашунею. Зустріли добре, одразу завантажили роботою – всміхається лікарка. Оскільки лікарів у нас недостатньо, окрім основної роботи, для кожного частими є чергування в стаціонарі.

А юний вік і дівоча тендітність виявилися таки оманливими. Но­вий лор зарекомендувала се­бе знаючим, вдумливим, від­повіда­льним спеціалістом. Крім лікування, не лінується вчити відвідувачів ефективних засобів профілактики хвороб, особистої гігієни. Отож і потяглися до неї на прийом черги пацієнтів – протягом дня буває й більше двох десятків. Переважають скарги на риносинусити, отити тощо.

Очікуючи під дверима кабінету зустрічі з лікаркою, переконалася особисто: кожного пацієнта ретельно оглядає і докладно консультує, не раху­ючись із часом.

До речі, у виборі професії гени зіграли не останню роль – бабуся Олександри по татовій лінії Лариса Іллівна Андрущенко трудилася педіатром, є у родині й хірурги, проте на такий, більш чоловічий фах при виборі спеціалізації дівчина не зважилася. Розглядала для себе неврологію, анестезію, проте обрала той напрямок, де нижча смертіність серед пацієнтів.

Закінчила Полтав­ський медичний універ­ситет, ін­тер­натуру, тож лікарська освіта – це вісім довгих і тяжких років.

Медичну справу вважає не­легкою, проте по-своєму цікавою – уважно спостерігає за перебігом хвороби, радіє, коли вдається вдало підібрати методи і засоби лікування. А ще тішиться, коли пацієнт, вже одужавши, навідується знову. Не “спасибі” чекає лікарка, а зворотнього зв’язку – свідчення того, як спрацювало призначене нею лікування – саме так набуваються досвід і впевненість.

Складнощі у роботі – обме­жені можливості сільської меди­цини. Адже коли медикаментозне лікування в тому чи іншому випадку недостатнє, пацієнтові доводиться їхати у районні чи обласні заклади, а не кожен на це охоче зголошується. Міс­цевий хірургічний стаціонар, котрого у Варві вже немає, працював би у зв’язці з іншими вузькопрофільними спеціалістами, вважає Олександра.

Специфічного обладнання теж, звичайно, бракує, необхідні інструменти доводиться купувати самостійно, із скромної зарплатні. Проте Олександра Олександрівна відзначає позитивні зрушення – за сприяння селищної ради придбано спеціальне крісло для пацієнтів, а також електрокоагулятор. Цей пристрій дуже помічний, приміром, при носових кровотечах, або коли пацієнт страждає від хронічної “закладеності” носа (таким може бути наслідок безконтрольного застосування судинозвужуючих засобів).

Олександра Андрущенко охоче демон­струє нове сучасне крісло для пацієнтів.

Чим відволікається після роботи? Запитую юну лікарку наприкінці спілкування. Любить хороші книги і малювати картини за номерами – ніби медитує, а взагалі, після роботи часто …знову робота – на чергуванні, або вивчає фахову літературу.

А як у часи реформування зарадитити сільській медицині?.. – запитання на завершення розмови. Щоб зберегти базові медпослуги на місцях, модернізувати їх, потрібна допомога місцевої громади і меценатів – так говорять і досвідчені медики, і юна лікарка зі свіжим поглядом на стан справ. Бабусі й дідусі, каже вона, навіть у райцентр Прилуки не в змозі дістатися, не говорячи про заклади вищого рівня. А лікарям, зазначає, слід постійно розвиватися, вивчати вітчизняні і світові новації.

Є. Зима, фото автора