Така вона, Тетяна Джеренова

Жінка у нежіночій професії

Професія військового з-поміж жінок, зазвичай, не вельми типова. Хоча, можливо, у зв’язку з подіями на Сході України, ситуація дещо змінилася. Що ж спонукало Тетяну Джеренову влитися в лави Збройних сил України? Адже це рішення вона прийняла порівняно недавно – торік.

– Звичайно, не спонтанна моя задумка, – згоджується Тетяна Іванівна. – Мій тато, Царство йому Небесне, свого часу був військовим. Отож вирішила у пам’ять про нього стати й сама військовою. Нині обіймаю в майбутньому офіцерську посаду у військкоматі. До речі, тут я не єдина жінка: окрім мене є ще чотири, хоча вони й службовці.

Отож нерідко варвинці бачать струнку жінку, яка крокує вулицями у військовій формі. Вона їй пасує, підкреслює не тільки якусь суворість, а й тендітність цієї гарної жінки.

…Народилася Таня на Далекому Сході, де тато Іван Володимирович Ященко проходив службу в танкових військах. А у Варву з батьками приїхала чотирирічною дівчинкою. Тут закінчила школу й вирішила обрати теж не суто жіночий фах – службу в правоохоронних органах. Закінчила Чернігівську школу міліції і певний час працювала в колонії посиленого режиму. Та частинка її серця завжди живе у Варві, де минули її дитинство, юність. Отож 2001 року приїхала додому й працювала в районному суді. А через три роки перейшла спеціалістом райуправління юстиції, котре потім очолювала 13 років. Але десь глибоко в душі її тягнуло до чогось неординарного, незвичайного для жінки. Тому військова справа – то був свідомий вибір.

Робота у військкоматі досить специфічна і вимагає особливого ставлення до своїх обов’язків. Тетяна Іванівна працює оператором відділення військового обліку та бронювання військово-зобов’язаних, тобто постійно контактує з людьми різної вдачі, характерів, настроїв. А, як відомо, найголовніша формула успіху – уміння спілкуватися з людьми.

Всього бувало у житті Тетяни Іванівни. Адже воно в нас таке мінливе й примхливе. У нім і справді, якщо не колосся, то стерня. Звичайно, є люди, котрі, як мовиться, народилися зі срібною ложкою в роті. Їх сім’ї не знали скруту, незгод. У Тані все було з точністю до навпаки: відомо, які статки й постійність військовослужбовця – часта зміна місця перебування тощо. Батьки вибивалися із сил, аби в родині були хоч якісь статки, аби діти, а їх виховали трійко, жили не гірше інших. Змалку Таня була знайома з фізичною працею, навчилася заощаджувати.

І все ж діти зуміли вийти з посередності, стати такими, аби мати достаток. І нині Тетяна Іванівна залишається душевною, цілеспрямованою, перспективною. Вона турботлива мама, виховує сина-шестикласника, любить волейбол, до снаги їй займатися випічкою.

This slideshow requires JavaScript.

Надворі весна, яка лащиться до шибки пухнастими котиками, її золоті ключики десь уже несуть на крилах ластівки. Попереду в Тетяни Іванівни ще багато таких весен. Тож нехай вони радують промінцями усмішок і не засмучує морок сльози. Хай Вам щастить. З наступаючим святом 8 Березня. Нехай збуваються ваші бажання і мрії, думки і сподівання. Здоров’я, радості, успіхів.

Віталій НАГОРНИЙ,

фото з особистого архіву героїні розповіді.