Резонанс

Кінець року минулого і початок нового для нашої редакції, як і всіх подібних, важкий. До передплатних коштів, які надходять із певною затримкою, ще треба дожити. Бувають моменти, що на друк газети – першочергова стаття кожної редакції, хоч із кредитки знімай…

А ще із року в рік це якраз той період, коли при ухваленні бюджету активізуються наші «доброзичливці» і прокачують на інтернет-просторах спекуляції на фінансуванні газети місцевою владою. Боже, як почитаєш, аби не ми – «паразити» на тілі громади, то у Варві і медицина була б європейською, і освіта розквітла б, і водогони «під пластик», ба, навіть у війні з агресором Україна вже б і перемогла!

У кожного з крикунів свої причини  для того – хтось себе бачить у кріслах службовців, а не потрапив, хтось – у редакції, а не потрапив, хтось наївно думає, що нищення іншого порятує саме його, хтось взагалі живе під гаслом: ви працюйте, а я буду критикувать… З усієї сили стараюся не перегукуватися з такими інфотролями – марна то справа, все вони знають, от тільки на публіку їх робота – накручувати  людей, спекулювати на проблемах і скеровувати той гнів на опонентів.

Але. Якщо посеред маніпуляцій і вигадок не звучатиме достовірна інформація, інша позиція, той, хто не посвячений у газетярську кухню, подумає: а й справді ж…

Міф перший. «Чиновники платять за рекламу».

Насправді. За програмою інформаційного забезпечення населення громади  Варвинська селищна рада (а раніше це був район), якраз-таки, забезпечує інформування людей про стан справ на Варвинщині, свої рішення, проблеми і шляхи їх подолання. Така практика і в інших виданнях, в тому числі і нашого укрупненого району та області.

Якщо інформування не задовольняє геть усі запити людей, це не означає, що цього взагалі  не слід робити. Немає межі досконалості.

Послуги від газети платні. Так, а як собі думали крикуни! Безкоштовно нас теж не надрукують, не розвезуть до читачів, та і без заробітку «голодний поет» довго не протягне, навіть аби й хотів.

Щономера протягом року в газеті  йде інформаційна підбірка, оплачувана за договором з радою. На ширшу аудиторію в інтернет (для тих, хто говорить: навіщо нам та газета, у нас в інтернеті все є) теж мовимо, і,  все ж таки, професійніше за доморощених блогерів.

Маніпуляція друга. «З людських податків жирують…»

Насправді. Улюблене пересмикування саме тих, хто особисто у спільний бюджет і гроша ламаного не кладе. Натомість наше підприємство, хоч і невеличке, продовжує діяльність і за скрутних часів, даючи заробіток одиницям редакційних працівників та сплачуючи податки і відрахування. Одиниць, на жаль, стільки, скільки можемо утримувати.

Ще одним підприємством поменшає на Варвинщині – кому від того щастя? А, так-так – крикунам! Ми ж не просто господарюючий суб’єкт, газета – це джерело виваженої і достовірної інформації.

А ось іще свіженька маніпуляція – “краще на армію”. Так, згодна, краще, але за таким принципом слід позакривати геть усі заклади гуманітарної сфери і не тільки. Проте  відновлення закритого вже, скоріше за все, і за кращих часів не станеться.

До речі. Читаю новини і журналістські групи. Ось визволялася Харківщина, зокрема понівечений Ізюм. Розбита у ньому була і редакція газети, журналісти евакуювалися.  І одне з перших розпоряджень президента Зеленського  – відновити місцеву  газету. Бо там, де немає свого слова, домінуватиме  вороже. Розпорядження виконане.

Або приклад інший. До одного з київських журналів силовики з дивним проханням: нам треба  преси української, хоч і не зовсім свіжої, роздавати на деокупованих територіях…

Мала преса, до якої належимо і ми, це теж складова інформаційної політики держави. Принаймні, мала би бути…

Міф четвертий, взагалі примітивний. «Ой, людоньки, отакі гроші платять прямиком на приватну карточку Зимисі…»

Насправді. Кожна нормальна людина, не примітивна, розуміє, що рух бюджетних коштів у такому напрямку просто не можливий. Апріорі. Редакція отримує оплату за свої послуги на рахунок підприємства і використовує ці кошти, як і всі інші доходи від діяльності, на виробництво газети: друк, доставка, податки і оплата праці персоналу (у послідовності я не помилилася – зарплату людям ви не дасте, доки не сплатите податки), а також комунальні послуги, зв’язок, техніка і т.д.

Трапляються й такі придурки, які так рахують редакторську зарплату: беруть суму селищного фінансування і просто  ділять на кількість місяців… Як-то кажуть, ноу комент.

Для розуміння «астрономічності» сум. Наші умовні  450 тис. грн на рік за селищною програмою сильно муляють сучасним блогерам, котрі у своєму житті, окрім поповнення інтернету на якусь сотню гривень, ще нічого значимішого не оплачували. Так от, друк газети – це 350 тис. грн, її доставка читачам – ще 160 тис. І це вже більше «астрономічної».

Хто хоче «наваритися» у копіткому газетярському «бізнесі», а надто в умовах села, ласкаво просимо – дерзайте, створюйте гарні видання і живіть виключно з вашої гарності!

Наразі, мабуть,  досить міфів. Ще трохи реальності сільської преси.

Населення громади – на жаль, тільки зменшується. Хоч би ми й на вухах ходили у передплатні кампанії і поміж них, а значних тиражів вже не буде. Як і реклами, особливо поряд з безкоштовним інтернетом. Тому газета в умовах сільської глибинки існуватиме доти, доки її підтримуватиме, і фінансово в тому числі,  або держава, або громада, або меценати.

Чи потрібна вона людям? Не буду зайве сипати лірикою на цю тему. Маємо свіжий факт. У важкий час наші передплатники відповіли на це запитання …передплатою. На 2023 рік тираж «Слова Варвинщини» майже зберігся. Читачі, і особливо літні сільчани, чекають свою, місцеву,  газету. От тільки заплатити за неї вдвічі більше, за собівартістю, вони не змогли б.

Громада і редакція видання, умовно кажучи, взяли на себе цю різницю, щоб люди і надалі мали змогу  отримувати місцеву пресу. Щоб зберігався спільний інформаційний майданчик. І навіть я з подивом слухаю людські відгуки: у час війни місцева преса ніби ще потрібніша – розраджує…

Вже не вперше додам насамкінець свого коментаря до резонансної теми таке: ми газету, хорошу чи слабеньку, але свою, варвинську,   випускаємо за гроші. Всі вельми невдоволені цим хай зроблять без грошей. Або кожен на своєму робочому місці хай працює безкоштовно.

З повагою до всіх нормальних людей Євгенія ЗИМА,

редактор «Слова Варвинщини»