ПРОФЕСІЯ ЗА ПОКЛИКОМ СЕРЦЯ

 21 червня – День медичного працівника

Мабуть, кожен у юному віці шукає ту професію, котрій у подальшому міг би присвятити усе життя, чи, інакше кажучи, трудову діяльність. Спочатку є певна невизначеність, підсвідомі сумніви і, навіть, як твердять, обставини долі. Все це справді існує і цілком реально. Мрії багатьох іноді не здійснюються через рівень знань, стан здоров’я, інші причини. Але є щасливці долі, у яких задуми збуваються.

Валентина ІВАНЕНКО, завідуюча Ос­тапівським ФП, яку бачите на фото, ще зі шкільної парти мріяла про те, щоб стати медиком. Твердо знала – медицина – це те, чого хоче, і розуміла, що для цього треба мати добрі знання і гарні оцінки в атестаті. Старалася. Успішно закінчила спочатку Горобіївську, а потім Савинську школи, що на Срібнянщині. Як мовиться, з першого заходу вступила у Прилуцьке медичне училище. В 2005 році отримала диплом за фахом фельдшера.

Трудову біографію розпочала медсестрою в Київській міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги, у відділенні політравми і в токсилогічній реанімації, де надавали допомогу хворим з вогнепальними, різаними ранами, після падіння з висоти тощо. Саме там пройшла таку школу професії, яка загартувала, навчила того, чого не навчать у жодному навчальному закладі.

Паралельно за сумісництвом працювала в центрі нефрології та гемодіалізу.  Перші практичні кроки молодого, новоспеченого спеціаліста завжди трудні. До тебе придивляються у колективі, тебе вивчають і як спеціаліста, і як людину. Треба ще багато чого навчитися. Бо теорія – це одне, а практика – це зовсім інше. Тут мусиш показати, на що ти здатен, що можна тобі довірити. Йдеться не про якусь зіпсовану заготовку на заводі, а про життя людей. А це найцінніше, що може бути. Валентина Володимирівна зрозуміла це з перших місяців своєї праці. Перейнялася усіма проблемами відділення і своєю відповідальністю. Було безмежне хвилювання, недоспані ночі. Старалася, як могла.

Згодом познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, вийшла заміж і в 2013 році переїхала на малу батьківщину чоловіка – Остапівку. Тут жінці запропонували роботу акушера в місцевому ФАПі, а згодом – завідуючої фельдшерським пунктом.

За ці роки роботи через турботливі руки Валентини Іваненко пройшли сотні хворих сільчан. Вона встигає скрізь: професійна, небайдужа, енергійна і метка, у неї багато клопотів, адже географія її роботи не обмежується лише кабінетом фельдшерського пункту. Чи рано-вранці, чи геть пізно вночі пані Валентина на роботі. Працює задля того, щоб в малечі не болів животик, аби стареньку не мучило серце, а школярі без вірусів ходили до школи. Працює задля того, щоб остапівчани були здорові.

Не секрет, що робота сільського фельдшера поєднує багато лікарських спеціальностей. Список проблем, з якими односельці звертаються до свого медика, дуже великий. Це серцево-судинні захворювання, ГРЗ і ГРВІ, захворювання опорно-рухового апарату і багато інших. Доводиться бути знавцем терапії, педіатрії, гінекології. Дуже часто пацієнти, особливо літні люди, починають розмову не зі скарг на здоров’я, а про те, як їм живеться. Тут мимоволі стаєш психологом, готовим дати раду в різних життєвих ситуаціях. У кожної людини свої захворювання, проблеми, якими так хочеться поділитися з чуйним, завжди готовим вислухати, медиком. Здається, вміння фельдшера безмежні, щоб виконувати все вищесказане, треба не просто добре працювати, а жити цією роботою – без вихідних, свят і відпусток, підпорядкувати їй весь свій час. І Валентина Володимирівна саме така. Вона тримає всю роботу у правильному руслі. До праці приходить завжди із посмішкою на устах, в хорошому настрої, яким щиро ділиться як з колегою Світланою Кононенко, так і з пацієнтами. Така собі людина-позитивчик.

В.В. Іваненко вміє знайти підхід до кожного пацієнта і встановити діалог, допомогти у важкій ситуації, надати кваліфіковану допомогу фельдшера. У будь-яку погоду, вдень або вночі, відклавши всі особисті справи і проблеми, їде на власній автівці (добре, що вміє кермувати) до хворого, адже село велике й, іноді, аби дістатися на виклик, треба здолати кілька кілометрів. А бувають ситуації, коли лік часу іде на хвилини.

Декілька років тому від лікарні отримала велосипед, але ж на автівці швидше, говорить жінка, та й взимку на велосипеді не поїздиш.

Під час спалаху коронавірусу у нас в районі довелося Валентині Володимирівні стояти з десяток разів на блок-посту біля Гнідинців. І страшно було, і важко, зізнається жінка. А ще добре, що тоді було не жарко, адже в отій екіпіровці під палючим сонцем було б важче, говорить вона.

Де б не була, вдома чи на роботі, Валентина Володимирівна звикла всюди створювати довкола себе затишок і комфорт. В цьому їй допомагає молодша медична сестра Світлана Кононенко. Нещодавно жінки власними силами зробили косметичний ремонт фельдшерського пункту. Кошти на це виділила сільська рада.

Вдячна господиня ФП директору місцевого сільгосптовариства «Прогрес» Миколі Бойку і голові села Миколі Хижняку, завдяки їх турботі покращуються умови у фельдшерському пункті. Коли працюєш у нормальних, сучасних умовах, то і саме лікування стає дієвішим. Також Микола Іванович постійно допомагає придбавати ліки для першої невідкладної допомоги.

Хоча робота і посідає чільне місце у житті Валентини Іваненко, проте є в неї й цікаві захоплення. Любить квіти, займається ниткописом. А ще не варто забувати, що, як і кожну жінку, на неї чекають й домашні клопоти, поза роботою є особисте життя, сім’я, котрій також потрібно приділити час: почитати книгу з чотирирічною донечкою Настею, перевірити уроки у восьмирічного сина Вадима, обробити 33 «сотки» городу. Вдома чекає велике господарство – без нього в селі нікуди.

Отак у буднях, клопотах проходить життя фельдшера Валентини Іваненко. Не зчулася вона, як 17 червня на її життєвому порозі розквітла ювілейна дата – 35-річчя. Тож щирі вітання Вам, пані Валентино. Нехай збуваються Ваші мрії та бажання, не втрачаються сподівання та віра в добро.

А ще напередодні професійного свята бажаємо остапівським медикам Валентині Володимирівні, Світлані Кононенко та усім медикам району чистого розуму, правильних рішень та, звісно, міцного здоров’я, адже будуть здорові медики, будемо здорові й ми.

Текст і фото Наталії ПАЛЯНИЦІ