Привітали з Великоднем воїнів-варвинців і їх побратимів, а ще – «Грузинський легіон» і бійця Юлю, до котрої зазвичай жодні волонтери не доїжджають

Хвилювання і турботи зі зборами у дорогу напередодні великоднього волонтерського заїзду у зону АТО і вже буквально наступного дня – позитив від зустрічей з воїнами та щире спілкування з ними – ось перші враження представниці варвинської волонтерської групи Яни Борщ від чергової поїздки на Донбас. А ще, завжди наголошує Яна, неймовірно тепле відчуття згуртованості земляків у мирному тилу, їх дружнього плеча, готовності поділитися тим, що мають. Адже за лічені дні до передсвяткового рейсу спорожнілий волонтерський гаманець швидко наповнили внески небайдужих на пальне, а місцеві господині наготували домашніх смаколиків.

Цього разу з великодніми передачами і святковим настроєм на Донеччину й Луганщину вирушили Віктор Борсук (власним „бусом”), Олексій Балаба і Андрій Назарський. І звісно ж, з ними Яна – незмінний координатор збору допомоги у Варві і турботлива помічниця кожному, хто боронить східний рубіж. Побували у Олексія Комлика (район Святогірська), Василя Вертюченка (селище Золоте), познайомилися з воїнами „Грузинського легіону” – старший серед гурту Зураб, і бійцями Юлею та Альбертом (Світлодарська дуга). Збирали ж великодні кошики і чимало смачного та поживного небайдужі сільчани Леляків, Калиновиці, Кухарки та вже сталий волонтерський „батальйон” із Варви.

This slideshow requires JavaScript.

У воїнів-варвинців наші волонтери – часті гості, тримають зв`язок, підсобляють, чим можуть, а от до нових знайомих – славнозвісного грузинського легіону (добровольці від початку конфлікту на Донбасі, бо 2008-го пережили подібну гібридну війну і у себе на батьківщині) їхали вперше й у невідомості, як зустрінуть їх з їхніми пасочками й передачами – може, бійцям і не до таких відвідин?

Налагодити контакт допомогли наш учасник АТО, голова фракції „Батьківщини” у селищній раді В. Чаленко і прилуцькі волонтери, котрі вже не перший рік підтримують цих воїнів. Проте точних координат наші подорожні не мали, навіть перебуваючи вже майже на під`їзді. Але, попри сумніви і хвилювання варвинців, грузини на зв`язок вийшли і зустріли неочікуваних гостей із властивою цьому народові гостинністю і щирістю. Наші ж теж можуть пишатися гарною національною рисою – у гості з добром і не з порожніми руками.

Ось так, за приязним спілкуванням, до речі, у гурті воїнів є і жінка, мабуть, медик, на ім`я Нана, відбулася та „міжнародна” зустріч, а на пам`ять про неї грузини охоче підписали прапор.

Посмішки, обійми, тепло і щирість спілкування, можливість сказати хлопцям просте людське спасибі – це те, про що зазвичай волонтери розповідають у першу чергу… Але ж війна однак там повсюдно дихає в обличчя, навіть коли стоїть оманлива тиша. Сьомого квітня у грузинському легіоні гостювали варвинські волонтери, а 11-го, розповідає Яна Борщ, цей відомий підрозділ знімали телевізійники. Під час переїзду їх транспорту у супроводі грузинів стався мінометний обстріл, на щастя, неушкодженими лишилися й журналісти, й воїни.

А от деяким побратимам Василя Вертюченка тими квітневими днями пощастило менше. Вже невдовзі після відвідин волонтерів і тут було гаряче, серед інших поранених – Євген з лагідним позивним „Одуванчик” (на фото з подарованим бронежилетом це саме він). Нині Женя в госпіталі з численними осколками у пораненій нозі.

До речі, має свою цікаву історію й згаданий бронежилет – бійцям нинішнім через волонтерів передав його варвинець Олександр Шолом, який ніс службу у попередні хвилі мобілізації, а його батьки-зарічанське подружжя пенсіонерів – активні учасники всіх благодійних акцій. Як зауважує Яна, непоодинокі випадки, коли зайве спорядження спритники серед військовиків просто продають, а тут люди подбали, аби „броник” не пилився вдома про запас, а оберігав далі чиєсь життя у важких військових буднях.

Прикладів людяності, взаємовиручки, згуртованості, котрі, природньо, активізуються поміж нас у скрутний час, чимало і серед військових, і у волонтерському середовищі. На одному з блокпостів неподалік місця розташування грузинського легіону хтось із бійців звернувся до варвинських волонтерів з проханням відвідати підрозділ бійця Юлі (молода жінка віком ледве за двадцять несе службу з 2016 року, але, схоже, вже має під командуванням інших воїнів). Жінка нещодавно втратила на війні чоловіка, розповідали побратими, а ще зауважили: до її розташування волонтери зазвичай не доїжджають…

Наші здивували – доїхали, поспілкувалися з Юлею (на фото поряд з нею теж новий знайомий варвинців Альберт, до речі, у мирному житті – водій одного зі всеукраїнських телеканалів), пригостили, чим мали, обмінялися телефонами, якщо знадобиться допомога, і позначили нову „точку” на своїй карті майбутніх поїздок. Вже з Варви «Новою поштою» спорядили Юлі продуктову передачу.

…Чи потрібна хлопцям наша допомога? – раз-по-раз запитують себе і самі волонтери, доводиться чути й скептичні коментарі тих, для кого війни, затяжної, незрозумілої, ніби й не існує – мовляв, українська армія вже оговталася від перших поразок і нікчемних забезпечення та керівництва.

Так, допомога і підтримка, проста людська вдячність за щоденну звитягу у стримуванні агресії, просто за життя в екстримальних умовах воїнам однак потрібні, впевнені Яна і її друзі по волонтерству. Зайвий раз бійці допомоги не попросять, але переконатися, що домашніх харчів тут дуже бракує, допоможе… хоча б армійська тушонка. Варто лишень скуштувати ту дивну субстанцію. Тому знову і знову руки варвинчанок дбайливо загортають голубці, замішують здобу, шаткують салати. Готують добросерді жінки з думкою: „Нашим хлопчикам…” А наші, нагадує Яна, – це усіхні сини, брати, батьки, знайомі й незнайомі захисники України.

Ще один епізод з оповіді на доказ того, що волонтерів на сході ждуть. Льоша Комлик в очікуванні гостей з Варви все просив зателефонувати, коли вони проїдуть Харків. Виявляється, бійці вирішили пригостити їх дичиною. Щоб затушкувати її, треба було, мабуть, і ніч не поспати, і годинами мучити електроплитку, але те солдатське пригощання, кажуть волонтери, вдалося на славу.

…Чимало цікавого, щемливого із буднів воїнів розповідає щоразу Яна Борщ. Але за жартами, побутовими цікавинками та навіть за щирим захопленням патріотизмом і згуртованістю простих людей, словами підтримки воїнам не сховаєш смутку і тривоги в очах. Минають дні, місяці, роки війни, гинуть і калічаться воїни, які просто тримають межу між миром і війною. Найбільше їх гнітить невідомість: що робимо далі, чому не повертаємо свою землю?..

А от що робити волонтерам далі – тут якраз ясніше. За них визначили самі люди, котрі їм довіряють, підтримують, стягуються з допомогою, доки війна. Ось невтомний зарічанський батальйон, який цього разу вертів голубці, вже, кажуть, на травневі свята запланував іншу смачну гуртову страву у передачу. І минулого заїзду, взимку, ці жінки без додаткових прохань і домовленостей налаштували смаколиків, знеслися на вулиці та й телефонують волонтерам, щоб забирали, мовляв, де ви там є, ми вже тут померзли… Хоч-не-хоч, а їхати мусиш – всміхається Яна, хоча й усвідомлює, що так скоро це може і не статися, особливо, коли волонтерський транспорт, а їздять виключно своїм, виходить з ладу.

Та з людською і Божою поміччю немає нічого нездоланного, отож кожну нову розповідь завершують волонтери звично – щонайщирішою вдячністю всім небайдужим за поміч і довіру та почесним списком помічників армії.

Великодній рейс збирали:

кошти і пальне –

В.Д. Бойко, О.В. Бурлака, І.І. Зеленський, А.А. Сінчевський, Олек­сандр Хажанець, родини Чурут, Че­пур­ків, Матузових, Іван та Наталія Тер­­ни, Василь і Наталія Замули, Га­ли­на Воробйова, Л.О. Козлова, О.І. Пет­рен­ко, Олексій Лях, В.І. Бурляй, А.О. Пуць та інші, члени ветеранських ор­га­нізацій М.І. Зеленський, А.М. Ост­рен­ська, Л.В. Юрченко, М.М. Ка­чаєва, ТОВ „Прогрес”. А найбільшою сумою підтримав виїзд господар однієї з місцевих аптек О.М. Полонець. Чимало ліків (за потребами воїнів) зібрав з колегами син В.І. Борсука Сергій, який мешкає і працює в Києві.

Допомога місцевих підприємців –

Стас Чепурко – чотири  мішки сала, Сергій Смаглюк – фрукти, Володимир Небрат – продукти на святкову  випічку, Андрій Костін – копченості і сир.

Продукти, випічка, домашні смаколики –

Жителі сіл Леляки, Калиновиця, Кухарка, селищні кондитери Ва­лен­тина і Наталія Гапон (випекли аж півтисячі (!) пиріжків, смачних домашніх начинок для яких наготува­ли варвинчанки Т.М. Радченко, К.М. Басанко, О.М. Капко з пров. Ко­цюбинського), вар­винці Н.І. Лу­ценко, Т.П. Па­льоха, сім`я Ох­рі­менків, невтом­ний „батальйон” з вул. Бр. Дро­білків: М. Й. Ча­ленко, Г.В. Ку­зьменко, Н.А. Те­левна, М.А. Ко­в­аленко, К. П. Хви­ль, О.М. За­бо­­ровець, при­хо­жани Вар­вин­ської і Жу­рав­ської церков на чолі з отцями Георгієм і Володимиром, колективи райбібліотеки і ДНЗ „Джерельце”, ветеранської організації, партійний осередок ВО „Батьківщина” (І.Чаленко), учнівські й педагогічні колективи Вар­винської ЗОШ і райгімназії (солодощі, власна випічка, малюнки й обереги).

Як завжди, О.М. Лукавенко разом з родиною і кумами випікали паски, шаткували салати, подбали й про волонтерів у дорозі. Продуктові передачі і кошти зібрали Світлана і Віталій Лущики, Галина Воробйова, Володимир і Світлана Срібні, Василь і Наталія Замули, Н. Г. Сидоренко та сім`я Матузових.

Тим варвинцям, хто лишав свої контакти у святкових кошиках, воїни передзвонювали зі словами вдячності. От тільки ніяковіли від почутого у відповідь, бо у слухавку у співчутливій Варві у таких випадках зазвичай плачуть…

Записала Є.Зима,
фото з волонтерського архіву.

Варвинська волонтерська гру­­па

збирає допомогу воїнам і планує нові благодійні рейси. Просимо озватися тих, хто має змогу допомогти, та рідних воїнів, які несуть службу в зоні АТО, і повідомити координати хлопців. Контактні телефони – 095-47-84-790 (Яна Борщ), 066-37-93-804 (Віктор Бор­сук), 095-86-52-297 (Олексій Балаба).
Наша допомога потрібна завжди, доки йде війна!