Поганяти легше, аніж перти плуга, Або «Всі «розумні» спостерігати збоку»

З перших вуст

Інтерв`ю із селищним головою Валентиною САВЕРСЬКОЮ-ЛИХОШВОЮ, обраною очільницею Варвинської громади на новий термін, газета ініціювала ще у перші січневі дні, коли опісля виборів й початку діяльності новоствореної ОТГ у складі селища-райцентру і двох найближчих сіл для широкого загалу майже не було ясності у тому, які ж бюджетні установи перейдуть у підпорядкування громади, як відбуватиметься співфінансування тих, хто працює на потреби всього району, який вигляд матиме управлінська структура і бюджет самої ОТГ. Натомість наростало напруження у стосунках „ОТГ-район”, і той „чиряк” прорвало, як мовиться, в акурат на видному місці – на шпальтах місцевої газети.

Підпис до фото: Минулого року В.Саверську-Лихошву відзначено Почесною грамотою Верховної Ради. Газета так «піарила» варвинського мера у передвиборчий період, що це пам`ятне фото …навіть не надрукувала.

Відтоді минали перші організаційні місяці, певно, найскладніші, і хоч публічні зібрання у стінах мерії – засідання комісій, зустрічі з представниками району і бюджетних установ, сесійні і виконкомівські засідання, як пазл до пазла, поступово складали майбутню картинку подальшої діяльності ОТГ, однак така розмова з головою громади відбулася – аби узагальнити складнощі першого настановчого періоду ради ОТГ, виокремити проблеми, над якими чи під тягарем яких мусить працювати новообрана мерія. Зрештою, діалог місцевої влади з мешканцями громади, і через газету зокрема, й має бути постійним, двостороннім, аби і робота була спільною – з людьми, за їх участю і на їх користь.

Незаперечною є і така теза: де обмаль офіційної інформації, там народжуються кривотолки. Отож, до розмови із головою Варвинської ОТГ:

– Валентино Василівно, невдовзі мине три місяці діяльності об`єднаної громади. Які складнощі початкового періоду постали перед радою громади?

– Безперечно, вони є, і немалі. Коли ми в 2015-ому вперше їздили у Парафіївку на Ічнянщині, де діє ОТГ, нам розповідали, що налагодити роботу спершу дуже непросто. Коли побували вдруге, влітку 2017-ого,  вже ця громада могла говорити про певні  досягнення. Ну а тепер і ми в такому становищі.

Певна складність є  у створенні апарату, бо це все – вперше,  не маєш якогось прикладу перед собою, ніде цей процес покроково  не розписаний. Є методички хіба зі створення ОТГ, а далі вже дієш сам, телефонуєш до колег…

Друга складність – підготовка та прийняття бюджету. Оскільки наші вибори відбувалися наприкінці грудня (У Талалаївці, приміром, восени), то і часу на формування бюджету було обмаль, тим паче без сформованого штату. Відтак січень був особливо напруженим щодо виплати заробітної плати в бюджетних установах. Мали труднощі у визначенні обсягів співфінансування районних установ, адже кожна зі сторін прагне заощадити свій бюджет, а керівникам таких закладів теж треба залучити якомога більше фінансування, за ними ж  – люди.

– Схоже, головна складність у тому,  що громада утворилася у межах тільки селища і двох сіл? ОТГ на базі всього району не потребувала б формування паралельної управлінської структури…

– Дійсно, перипетій з дофінансуванням не було б теж. Всіх би фінансували з одного джерела.  Можна зрозуміти, і в яку ситуацію втрапили керівники установ. Так, для прикладу, коли  бюджетна комісія вивчала потреби на фінансування, всіх завертали на перерахунок,   представників котрогось із закладів – взагалі разів чотири…

– Чи цікавилися, як врегульовують такі питання інші ОТГ, утворені не в межах всього району?

– Та, схоже, так, як і ми… Та ж Пара­фіївка розсварилася з місцевою держ­адміністрацією, і, мабуть, не знайдеш таких, де ці процеси відбуваються безконфліктно. Коли ми спілкувалися з представниками одного з департаментів ОДА, розповідаємо: отак і отак у нас відбувається, маємо таку проблему, а вони сміються… Кажуть, це не у вас, це у всіх така проблема…

Але нічого, як би не було, справа рухається. Хоч лише два села – Леляки і Калиновицю, але вже ми приєднали з тими установами, які там діють, прийняли заклади культури Варви – БК, музичну школу, музей, кінотеатр. Співфінансуємо районні центр соціальних служб для сім`ї, дітей і молоді, територіальний центр соцобслуговування та інші установи, медичні, соціальні програми тощо.

Освітні заклади будемо приймати в кінці навчального року. Тоді, сподіваюся, ясності у питаннях їх  фінансування буде більше.

Наразі ж діємо більше шляхом проб і помилок. У будь-якій справі  всі «розумні»  спостерігати збоку і повчати, що і як треба б робити. А коли спробуєш сам, то не все так виходить, як очікувалося.

– Ви вже дещо торкнулися труд­но­щів формування апарату ради. Як добиралися кадри на ключові посади, які відділи створено?

– У відділи набираємо працівників виключно за конкурсами. До кожної посади формувалися певні вимоги. Безперечно, краще брати тих людей, котрі мають досвід у тій чи іншій галузі. Бо вчитися на ходу особливого часу не буде, треба одразу включатися у роботу. Навіть набравши висококваліфікованих фахівців, але нових у сфері держслужби і самоврядування, ця „машина” одразу не запрацює, потребуватиме злагодження.

 Так, один з ключових відділів – фінансовий, ми поповнили фахівцями районного фінуправління, тож керівник обласного департаменту прокоментував це так: за формування вашого бюджету можу бути спокійним.

Зараз, як відомо, триває скорочення штату у райдержадміністрації, тож голова звернулася до нас, аби ми забрали у своє підпорядкування центр надання адмінпослуг. Хоч з додатковими витратами завжди сутужно, але треба, щоб і послуги надавалися безперервно, і люди не лишилися без роботи.

– Із приєднаних сіл чи всі працівники працевлаштовані в новій громаді?

– Це було умовою приєднання і ми її виконали. Можливо, не кожен отримав саме те місце, яке хотів би, але й на вулицю ніхто не пішов. Бухгалтерів працевлаштовано у раді, землеупорядники залишилися у селах, як і технічні працівники. Приміром, останні поповнили загін благоустрою. Колективи сільських установ працюють на тих же умовах, що й раніше.

Відмінностей у наданні послуг сільчанам зі створенням ОТГ не сталося, все, що виконувалося й раніше у селі, залишається у старостинських округах. Також ми обіцяли у цих селах ремонт доріг, що маємо першочергово виконати.  Розпочинаємо проектні роботи, аби відновити вуличне освітлення центрів сіл, в тому числі й Воскресенського, котре нашим було  і до ОТГ.

– Можливо, цим напрацьовано певну кальку для приєднання інших сіл?..

– Так, досвід вже маємо. Побою­вання сільчан даремні. Так, для прикладу, якщо взяти Журавку, то це село із тритисячним населенням у раді ОТГ було б представлене аж  вісьмома депутатами (у випадку приєднання голова виконує обов`язки старости, а депутати дообираються до існуючої ради), а це – вагома сила, аби подбати про інтереси села. Апарат, а, схоже, саме у його працівників найбільше побоювань, був би працевлаштований.

– Валентино Василівно, повернімося до формування штату ОТГ.

– Так, як я вже зауважила, створено фінансовий відділ; відділи освіти, дітей, молоді та спорту;  культури, котрі будуть окремими юридичними особами, а також відділи земельних відносин; економічного розвитку; фінансово-господарського забезпечення; загальний; організаційно-кадрової роботи та з юридичних питань.

До речі,  для ефективної роботи ОТГ вважається, що витрати на апарат не повинні перевищувати 15% власних надходжень. У нас – 12,5. Ми вивчали штати  ОТГ області і України – кількість штатних одиниць – від 45 і до сотні. У нас наразі 42.

– Чи включилися в поточну роботу депутатські комісії, виконком, депутати ради?

– Так, включилися активно, чим я дуже задоволена. Для мене важливо, щоб люди були мислячі, щоб висували дієві пропозиції, які можна втілити. Сесії проходять конструктивно, а не аби лишень поговорити. Не з усім пропонованим депутати згоджуються, висловлюють свої думки. Найбільше навантаження зараз на бюджетну комісію, адже найскладніші  нині – питання їх відання.

– Чимало обговорень було довкола кандидатур заступників голови. Хоч і голосувалися вони сесією, але, все ж таки, з ініціативи голови. Як Ви можете охарактеризувати кожного з них, які напрямки роботи  за ким закріплено, хто в чому сильніший?..  

– Перший заступник Олександр Кальний відповідатиме за економічний розвиток, ЖКГ –  донедавна юрис­консульт комунального підприємства. Це кваліфікований юрист, обізнаний в економічних питаннях.  У ньому мені імпонує вміння тримати удар, не боїться брати на себе відповідальність.

Гуманітарна сфера досі була винятково за мною – щось із цього я встигала, решта так і залишалася у планах. Нині це поле діяльності заступника Тамари Дейнеки, знаної за роботою на посаді секретаря. Переконана, головне нам разом – попрацювати повний річний цикл, а далі буде вже легше.

Заступником з питань  благоустрою призначено Іри­ну Чаленко, котра у депкорпусі попередньої каденції виступала з ініціативами саме у цій сфері. Це призначення  було для мене компромісним рішенням, але, мабуть, так і треба. Ми – політики не великі, але вчимося шукати порозуміння. Для неї це нова справа, вона взялася до цього з натхненням, вже маємо певні плани, як поліпшити вигляд селища, тож щойно сніг із землі – можна буде приступати до їх втілення.

– Поділіться  задум­ка­­ми, цікаво ж. Та й  хоч би знати, чого чекати…

– Е-е-е, тут така справа, скажеш наперед, а тут, бах, і не вийде. Анонсую хіба єдине.   Перед виборами я собі так вирішила: якщо мене не виберуть, то залишу подарунок Варві і варвинцям – за власний кошт я замовила символічну алею зірок з іменами видатних земляків. Безперечно, до голлівудської нам далеко, бо та, здається, з мармуру, але реалізація ідеї подібна. Свого часу під час перебування в США з групою українських освітян я й сама ніяковіла наступати на зірки, вкарбовані у тротуар. Але зрештою, може, так і слід…

– Наступив… і згадав відому постать!

– Так, щоправда, з нашим загальним рівнем культури однак доведеться  передбачити якусь перешкоду, аби комусь із „доброзичливців” не прийшло на думку ноги витирати об ті зірки. Ось, для прикладу, все мені дорікали, мовляв, навіщо ставите бляшані коробки замість смітничок, треба придбати сучасні, бетонні. І що, придбали на 10 тис. гривень, то з них невдовзі лишилися хіба одиниці на площі.

– Валентино Василівно, для визначення місцевих «зірок» чия думка домінуватиме – громади чи Ваша?

– Оскільки виготовляла за власні кошти, то, вважаю, маю право, і як вчитель історії,  визначитися й з прізвищами. Коли будемо продовжувати алею, то будемо спільно вирішувати…

– А що, кластимемо скільки пло­­щі вистачить і далі в «узвіз»?.. Валентино Василівно, людям, котрі іронізують із таких Ваших поривань що Ви зазвичай відповідаєте?

– Відомим, ще біблейським висловом: не хлібом єдиним живе людина. Так, треба дбати про дороги, водогони, освітлення, інші практичні речі, які потребують значних матеріальних вкладень, але паралельно приділяти увагу й розвитку культури, обличчя нашого містечка, збереженню його кращих духовних надбань. Не себе прагну увічнити, а наших кращих земляків.

Ось, для прикладу, окремі варвинці критикували облаштування Алеї слави у парку з портретами знаних місцевих жителів, а натомість рідні тих, кого туди не занесено, дорікають неувагою чи зайвою ощадливістю. Скільки людей – стільки й думок.

Ремонти, будівництво – це, безперечно, добре. Але, щоб робити щось значиме і робити його якісно, нам завжди бракує коштів. Ті ж дороги хіба так мають ремонтуватися? Слід класти гарну щебеневу подушку, асфальт сантиметрів 12, а у нас коли 5 – то це вже ого-го!

– До речі, Ви, як людина креативна, не пробували залучити сюди, здається, турецьких шляховиків? Десь на Західній Україні кладуть якісні шляхи, з гарантією…

– Ніякі турки нам не допоможуть, бо маємо обмаль коштів. Початково у цьогорічному бюджеті передбачали до 5 млн. на ремонт доріг. Для таких потреб – це невеликі гроші, але наразі і вони тануть під перерозподілом на дофінансування бюджетних установ.

– Так, від імпровізованого ліричного відступу повернімося до реалій ОТГ. Який бюджет має громада, чи залишає він можливості для розвитку?

– На перший погляд, бюджет ОТГ значно поповнився. На кінець 2017-го мали 19 мільйонів, а цьогорічний очікується 73, щоправда, з яких 9 – повернення реверсом у державний бюджет.

Здавалось би, скільки всього можна було б зробити. Але, коли підрахували все, що маємо утримувати, фінансувати тощо, вималювалася „дірка” у 12 мільйонів, котрих бракує. Дефіцитними місцеві бюджети прийматися не можуть. Тож напередодні ухвалення бюджету ми зібралися і познімали видатки, де тільки змогли.

– А як же гасло децентралізації: „Кошти – на місця”?..

– Додаткові кошти держава дає на кількість сільського населення. Так, у Коропі така сума, здається, мільйонів 9. Там об`єдналася уся громада, 11 тис. сільського населення, а у нас у трьох сільцях (з Воскресенським) – саме сільського півтисячі чоловік.

Можна ще очікувати підтримку із Державного фонду регіонального розвитку. Ми щороку подавали туди свої проекти, проте здебільшого відбиралися пропозиції міст обласного значення, держадміністрацій і ОТГ. Сподіваюся, створивши громаду, матимемо і ми більше шансів.

До речі, для залучення грантових коштів (чимало міні-грантів пропонують посольства інших держав) усіляких інвестицій треба мати у штаті фахівця, який би займався написанням проектів – постійно, планомірно, а не від випадку до випадку, тоді можливості для залучення коштів зростатимуть.

– Валентино Василівно, серед простих людей побутує думка, що медицина, освіта утримуються виключно з державного бюджету. Здавалось би, власні надходження, а в ОТГ це тепер чималий шмат ПДФО всього району, можна спрямувати на розвиток громади…

– Далеко не все навіть із названого держава бере на себе. Ось, приміром, у освіті державна субвенція надходить лише на оплату праці вчителів, а решта персоналу, чимало інших необхідних видатків слід дофінансовувати самотужки. Раніше це робив район, а тепер на нашій території доведеться і нам.

Схоже, дофінансування й „поїсть” наш бюджет розвитку. Є певні сподівання, що у ході медичної реформи з липня ц.р. держава візьме на себе утримання медицини…

– А знаєте, чим такі речі зазвичай закінчуються – оптимізацією мережі чи штатів… У якийсь момент виявиться, що медицина залишиться у т.з. окрузі. Ото нашій громаді „полегшає”…

– Все можливо. Але на даний момент робимо все, що від нас залежить, аби зберегти існуючу бюджетну інфра­­­структуру, дофінансовуємо її утримання. Так, у січні передали районові співфінансування близько 1,9 млн грн, у лютому – майже 2,4, березень – близько 2,7… Оце вам і розвиток.

– І все ж таки, які пріоритети у роботі на ближчу перспективу, які проекти попередніх літ очікують реалізації?

– Початково до 5 млн. ми цьогоріч закладали на ремонт доріг – це поточний ямковий, де, як мовиться, край треба. А надто, потребують уваги ті вулиці, де взагалі немає твердого покриття (Підгірна, Київська, Заводська, Одеська у Варві та інші), у поганому стані тротуари селища. Є готові ПКД на капремонт об`їзного шляху – вул. Коцюбинського, Героїв Крут, Пилипенка; утеплення і заміна даху ДНЗ „Казка”; заміна електропроводки обох садків; ІІ черга водогонів – вул. Зарічна (третьою планується вул. Рудянська); реконструкція очисних споруд; на стадії завершення проект зовнішнього освітлення тощо. Тут нам сприяє нардеп О.Кодола. До речі, він теж переймається благоустроєм населених пунктів, планує подарувати селищу інсталяцію сонячного дерева. Конструкція металева, її прикрашатимуть лампи на сонячних батареях, передбачатиметься безкоштовний Wi-Fi.

– Ну, як-то кажуть, дарованому коню… А взагалі було б добре, аби такі люди лобіювали й дороги, й очисні…

– Безперечно. Але кожен депутат має своє бачення роботи в окрузі. Ось, наприклад, О. Дмитренко (При­луцький округ) депутатське „сприяння” розподілив між діагностичним цент­ром в Ічні і центром для „атовців” у Прилуках. Наш намагається приділити увагу кожному населеному пункту. Добрі обидва підходи.

– Валентино Василівно, хоч бесіда виявилася розлогою, однак не можу не запитати про стан справ у сфері ЖКГ, благоустрою. Цьогоріч зи­ма затяжна, чимало нарікань на стан доріг, тротуарів, на роботу КП…

– Нарікання були і будуть. При­мі­ром, при зустрічах з людьми, кожен запитує, а що ви зробили для нашої вулиці? А їх же лише у селищі – більше 90…

Щодо комунального підприємства. Воно має жити за рахунок послуг, котрі надає, треба мати необхідну техніку, кадри. У нас же так склалося, що в останні роки тарифи усіляко урізалися, техніки, і через безгрошів`я, і через небажання підтримувати КП, майже не купували.

Якби і я була пересічною мешканкою селища, а не головою ради, то, мабуть, теж би кричала: не підвищувати тарифи… Але коли на шальках терезів – залишитися без необхідних послуг чи платити за них, то, хоч-не-хоч, доведеться тарифи корегувати. Все відносно: для бабусі з пенсією у дві тисячі вони й будуть завжди зависокими, а якщо взяти середню зарплату у 7 тис. – то, начебто, й не дуже. Але істина незаперечна – щоб підприємство працювало, його послуги треба оплачувати. Якщо не через тариф, то шляхом відшкодування з бюджету селища.

Щодо обслуговування зимових вулиць. Брак техніки відчутний і у цьому. От приміром, коли техніка і працівники задіяні на вивезенні сміття, є затримка у посипанні піском тротуарів. Економлячи, протрушуємо тільки одну сторону вулиці, де більший потік пішоходів. Проблемні ділянки на дорогах протиожеледною сумішшю про- трушує автодор.

Техніка, аби придбати, нині дуже дорога, особливо спецтехніка. У нас гостра потреба у придбанні бульдозера для обслуговування сміттєзвалища, потрібен новий сміттєвоз, трактори тощо.

– До речі, щодо проблеми сміттє­звалища. У одній з ухвалених цьогоріч селищних програм згадується і облаштування нового. Колись, через людське обурення посяганням на урочище „Мостище”, вирішення цього питання Ви відклали до створення ОТГ, ніби сподіваючись, що буде це не скоро… І ось які наміри нині?

– Безперечно, без належного обслуговування на старому полігоні нині жах. Якщо вдасться його підгорнути, резерв тут можливий. Аби ще діяло й сортування.

Ділянка під новий визначена єдина – „Мостище”, за зручністю облаштування і обслуговування вона найвдаліша, але проти волі людей ніхто не йтиме. Будемо ще вивчати, дивитися. Не все, що пропонують і підказують варвинці, можливо втілити – сільгоспземлі десь на віддалі від Варви ніхто переводити у промислове призначення не буде, десь у природніх ярах не влаштуєш з екологічних міркувань – близько підземні води. Але варіанти шукати будемо.

– Теж з категорії резонансних питання стану багатоквартирного житла, зняття його з балансу КП.

– Для людей необхідність самотужки дбати про нього – це однозначно погано, але погано і те, що радянська влада, пострадянський період привчили їх жити у спільному домі, не переймаючись особливо тим, що за дверима квартири. Вони всі говорять: ми платимо, але та плата – неспівставна із тим, що треба робити. Комунальники спроможні хіба частково лагодити м`яку покрівлю, а коли дах шатровий потребує ремонту – потрібні будівельні роботи.

Відповідно до законодавства, з 2016-ого мешканці стали співвласниками будинків, проте приймати їх, самостійно доглядати, ремонтувати, звісно, ніхто не поспішає. Хоча із 49 будинків всі квартири, за виключенням кількох, приватизовані. У нас у особливо плачевному стані 16-й по Миру, 24-й (течуть дахи). А є і приклади будинків, де і стан житла кращий, і мешканці вчасно готують його до осінньо-зимового періоду. Як і в окремих садибах теж кожному важко – не важко, а мешканці ж не йдуть до мерії по кошти на дах… Скільки б не тривала ця ситуація, а вихід треба шукати спільно. Дуже важко сприймається необхідність створення ОСББ (створено лише 2), але ми пропонуємо тим, хто наважиться, матеріальну допомогу на ремонт. Як показує досвід інших міст, інших пострадянських країн, де цей болісний процес вже пройшов, ефективніше об`єднуватися кількома будинками.

– На завершення цієї півторагодинної розмови. Які ще проблеми громади Ви не озвучили?

– У всіх на слуху нині, і звісно, найболючіше питання подальшої роботи ГПЗ. Якщо негативні зміни стануться – це не тільки втрачені робочі місця, а й надходження до бюджетів. Тут арсенал засобів впливу невеликий – турбувати можновладців зверненнями, підтримувати суспільний резонанс, шукати інвесторів для залучення у місцеве виробництво. Так, контактуючи із іншими меріями і їх партнерами-інвесторами розглядаємо можливості започаткування хоча б невелих підприємств переробки сільгоспсировини, виробництва будматеріалів, пакування тощо. Треба задіяти потенціал наших чудових рекреаційних зон, як ось в Леляках, Калиновиці. Що можемо пропонувати тим, хто зацікавиться – приміщення, нічим не задіяні, наприклад у селах. Але говорити предметніше покищо зарано.

– Ну і насамкінець трішки особистого. Валентино Василівно, важкими були вибори, важким став старт нової громади. Як відчуваєте, до снаги Вам ця справа?..

– Думаю, що так. Я не беруся за те, що мені не по силі. На Президента ж не балотуюся, – всміхається співрозмовниця. – Ставлю собі ту планку, яку можу взяти відповідно віку, досвіду, освіти. Тим, що виходить не все і не відразу – дуже не переймаюся. Від помилок ніхто не застрахований, але йдеш далі і шукаєш вихід, бо люди ж розраховують на тебе, вони ж тебе обрали…

– Та й керівник громади не повинен все знати, все вміти і все зробити самотужки. Ваша місія – об`єднати громаду на вирішення певної проблеми.

– Так, ще влучне визначення – координація роботи.

– Що ж, ефективної координації Вам, здоров`я і витримки, коль Ви знову на цьому посту.

Записала Є.Зима