«ОБРАЛИ БЕЗ ЖОДНОЇ АГІТАЦІЇ…»

До 100-річчя Варвинської селищної ради

Зі спогадів очільників ради

Вячеслав Миколайович ГИЛЕНКО – селищний голова з 2006-го до кінця 2008-го р.р.

– Вячеславе Миколайовичу, яке ваше життєве кредо?

– Краще запалити свічку, ніж проклинати темряву.

– Чому балотувалися на посаду селищного голови, адже все своє свідоме життя Ви служили в міліції? Що вас спонукало?

– По своїй суті й за покликанням я був і залишаюся правоохоронцем. Це – моє, це покликання було, є і буде жити в мені завжди. Не випадково ж народ чітко визначив: «Колишніх правоохоронців не буває…»

До органів місцевого самоврядування я, можна сказати, потрапив чисто випадково. Це, швидше за все, була моя життєва помилка, ніж надбання.

2005-го я вийшов на заслужений відпочинок, але мав бажання десь прикласти свої зусилля. У той час на вершині своєї популярності була партія «Батьківщина». Першим очільником районної партійної організації «Батьківщина» був Микола Олексійович Чаленко, в минулому Варвинський селищний голова…

…Наближалися вибори. Микола Олексійович запропонував очолити виборчий штаб блоку Юлії Тимошенко. Я погодився. Потім однопартійці висунули кандидатом у депутати до районної ради і одночасно попросили погодитися балотуватися на посаду Варвинського селищного голови. З пропозицією бути висунутим на посаду селищного голови я не погоджувався, проте не міг відмовити Миколі Олексійовичу, бо я його дуже поважав і не лише як керівника осередку, а більше – як людину.

Однією з умов мого балотування на посаду селищного голови була відсутність будь-якої агітації на мою підтримку, що й було виконано.

Можливо, саме через відсутність агітації, а можливо, вплинули мої попередні життєві здобутки на правоохоронній діяльності, але із шести претендентів обрали саме мене.

Пізно ввечері мені телефонує М.О.Чаленко й говорить: «За попередніми підрахунками ти переміг! Ві­таю!». А на ранок, коли були повторно перераховані голоси, мене почали вітати мешканці селища. Я ніяково себе почував, бо не був готовий до такого. Микола Олексійович стверджував, що назад дороги немає, мешканці Варви вибрали, повірили. Так я став головою.

– З плином часу чи не шкодуєте про це?

– Стверджувати не можу, адже в роботі були й певні позитиви, проте здійснити щось життєво важливе чи вагоме для громади не встиг, так як перебував на посаді понад два роки. Проте навчився багато чому: зрозумів, як формується місцевий бюджет, навчився спілкуватися з пресою, бути публічним, вести дискусію, переборювати протистояння, отримав позитивний життєвий досвід (конфронтація з депутатами – це також досвід), познайомився з прекрасними людьми тощо.

– Вячеславе Миколайовичу, як трапилось, що Ваша робота в якості голови селища була практично заблокована?

– 2006-го в депутати селищної ради рушили багато підприємців. Коли я служив у міліції, то мав добросусідські стосунки з ними і вони рахувалися з моєю думкою. А коли став селищним головою, то вони, об’єднавшись, вирішили мене «підім’яти», перейшли в наступ, диктуючи свою волю, і змушували мене робити не те, що потрібно, а те, що вигідно їм. Практично всі рішення блокувалися. Руху вперед не було. Так тривало майже два роки і, врешті-решт, я написав заяву.

– Щоб стати визнаним очільником громади, що потрібно мати?

– Не достатньо лише одного бажання, потрібні певні знання, досвід управлінської роботи на державній службі чи в органах місцевого самоврядування, а головне – має бути команда однодумців. Без дієвої команди – голова, заступники, апарат селищної ради, керівництво комунального підприємства, члени виконавчого комітету та депутатський корпус – здійснити щось значуще неможливо.

У мене були ділові стосунки з усіма переліченими категоріями, у тому числі й з районним керівництвом, крім депутатського корпусу селищної ради. На все це накладала свій відбиток безкінечна «тарифіада». До прикладу, за два роки мого перебування на посаді я пройшов 78 судових засідань. Це при тому, що тодішня селищна рада не мала юриста. Дуже добре, що я маю юридичну освіту і можу за себе постояти.

Тож, іти на «повідку» в депутатського корпусу, який з перших днів перейшов в опозицію, я не міг і не хотів, адже без депутатської підтримки втілити в життя вагомі проекти неможливо, а тому вийшло так, як вийшло…

– Яким проектам рішень «опиралися» депутати?

– Наведу кілька прикладів. У кінці 2006-го одна із київських компаній виявила бажання збудувати у Варві супермаркет, на кшталт «Кишені» чи інших відомих брендів. Втілення цього проекту не підтримали депутати.

– Якими були Ваші перші кроки на посаді селищного голови?

– На посаду я заступив 26 квітня 2006-го року. В цей час на сміттєзвалищі утворився сміттєвий затор, тверді побутові відходи викидали вже за межами полігону. Ситуація була настільки серйозною, що день-два і дорогою на Леляки, Дігтярі проїхати було б неможливо. Причиною усього цього стало, так зване, безвладдя, яке виникло через передачу повноважень. Допомогло керівництво Гнідинцівського ГПЗ, направивши кілька одиниць потужної техніки, і за кілька днів ситуація нормалізувалася – в подальшому ГПЗ часто допомагав у діяльності.

Приємно, що й на сьогодні сміттєзвалище перебуває в охайному стані, але, на моє глибоке переконання, нині вже назрів час десь подалі від Варви облаштовувати новий полігон ТПВ.

– Що хотіли зробити на посаді голови?

– Сприяти будівництву супермаркету. Апарат селищної ради розпочав певні кроки для цього. Найперше – потрібно було відвести земельну ділянку. Проти цього рішення виступили депутати-підприємці, бо такий супермаркет їм був не вигідним, адже тоді не вдасться контролювати вартість товарів на потрібному ФОПам чи ПП рівні. Конкурс на право оренди земельної ділянки проходив у Києві. Прибули туди лише місцеві підприємці, які зробили все можливе, щоб конкурс не відбувся.

У Європі торгівля успішно розвивається, коли прибуток складає 9-10%, а в нас 100-150% … Тож, робіть висновки…

Крім цього, здійснювали поточний ремонт доріг і тротуарів. Було проведено продаж частини будівлі гуртожитку під Ощадбанк та готелю під податкову. За цей продаж також тривала багаторічна «одіссея». Мені дорікали тим, що продано було дешевше, ніж здавалось би тим персонам, які порушили дану судову справу, звинувачуючи мене у взятті хабара. Проте продаж проходив відкрито, на конкурсній основі, прозоро. Нині ви бачите красиві, впорядковані приміщення в центрі Варви.

Селищна рада добудовувала очи­сні споруди, вводила їх в експлуатацію та здійснювала перехід на інди­відуальне опалення. Це було дуже складно: одним мешканцям депутати надавали дозвіл, а іншим – ні. Люди обурювалися і все це «виливалося» на мене. Встановили індивідуальне опалення в дитячих садочках. Проклали теплотрасу від котельні до школи тощо.

– Чи вдалося виконати все те, що передбачали у своїй програмі?

– Через ряд суб’єктивних причин вирішити все не було можливості.

– Що найбільше запам’яталося із діяльності очільника селища чи яка подія була найбільш приємною?

– Раз важливі проекти рішень блокувалися депутатами, то я пішов іншим шляхом – через благоустрій. Ми організовували та проводили найрізноманітніші суботники, прибирали вулиці селища, скверики та урочище «Сосна», Першу дамбу, територію, що біля автостанції, залучаючи козаків, апарат селищної ради та учнів обох навчальних закладів.

– Що найбільше засмутило?

– Постійні судові процеси проти комунального підприємства. Зрозуміло, що КП створено селищною радою для того, щоб надавати послуги мешканцям селища згідно розроблених та встановлених виконкомом тарифів, які мають бути прибутковими. Підприємству необхідно не лише виживати, а й жити, заробляючи кошти. Депутатам же, певно, здавалось, якщо вони сприятимуть банкрутству підприємства, то більше доймуть мене, а ще, можливо, зможуть приватизувати КП. Це, гадаю, була основна причина «возні» довкола підприємства.

Інколи справа доходила до смішного…У вересні 2006-го року на прийом до мене завітала жінка, яка поскаржилася на те, що в її квартирі протікає каналізаційна труба. Суть скарги вона виклала письмово. Я зателефонував до директора ПК «Комунальник» із проханням відремонтувати, а скаргу передав для контролю заступнику. Трубу полагодили, але це ще не все. Через деякий час прокуратура звинуватила мене в тому, що я не надав письмову відповідь авторці скарги. А це вже, за їх тлумаченням, — корупція. Тож Варвинський суд на підставі «Пункту «г», ч. 1, ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» звинуватив мене в тому, чого не було – в корупції. Я подав апеляцію і Чернігівський апеляційний суд скасував рішення місцевого суду. Подібні випадки були непоодинокими…

– Хто найбільше допомагав у роботі?

– Керівництво Гнідинцівського ГПЗ, тодішній голова РДА О.М. Давиденко, керівництво комунального підприємства (директори А.П. Таран та В.І. Мельников), працівники апарату селищної ради, заступник селищного голови Г.С. Озимай, від якого я отримував найбільше дієвої підтримки. Згодом Григорію Степановичу виповнилось 60 і він вийшов на заслужений відпочинок, а я залишився один на один із незадоволеними депутатами, діяльність яких була переповнена чварами та судовою тяганиною.

У такій круговерті незручностей втілити щось позитивне стало практично неможливо, тому я подав заяву на звільнення.

– Що, на Вашу думку, дивлячись на діяльність нинішньої селищної ради, є позитивним і над чим нам потрібно працювати?

– Безперечно, позитивом є підтримання благоустрою. Це видно неозброєним оком. На підтримання благоустрою необхідно виділяти достатню кількість коштів. Прикладом може слугувати Чернігів, який по ошатності віднедавна випередив столицю. Тож і нам необхідно рухатися в цьому напрямку. Я часто виходжу і милуюся впорядкованою площею, облаштованою територією біля Дошки пошани, порядком у сквері «Казкове містечко», парку Слави, багатьма пам’ятними знаками, які прикрашають та розповідають про історичне минуле.

Працювати потрібно над тим, щоб спонукати підприємців до прибирання прибудинкових і закріплених територій.

– Тож побажання мешканцям Варвинської ОТГ від Вячеслава Гиленка: об’єднатися в єдину громаду; дотримуватися спільних дій мешканцям Варвинської ОТГ довкола її розбудови; депутатському корпусу – підтримувати голову; не шкодувати коштів на забезпечення благоустрою селища, бо всі ми хочемо жити тут і бачити Варву красивою,

– Вячеславе Миколайовичу, щиро дякую за цікаві спогади. Здоров’я, Божого благословення, злагоди з собою і світом, гарного настрою сьогодні і завжди!

В. САВЕРСЬКА-ЛИХОШВА, Варвинський селищний голова