Знай наших!

Його провідна зоря засяяла у висоті спортивного небозводу України яскраво і променисто зовсім не­давно. Золотаво-брон­зове сяйво – ореол успішних вис­тупів на боксерських змага­ннях. У лютому цьо­го року на Кубку Києва Михайло СВИНОБОЙ здобув бронзову медаль і високий розряд кан­дидата у майстри спорту України. У квітні став чемпіоном Києва серед студентської молоді, піднявшись на най­вищу золоту сходинку київської універсіади. У травні в Рівному у рамках все­українського турніру завоював ще одну бронзову нагороду.

Під час телефонного спілку­вання домови­лись про зустріч в аль­танці першого Варвин­ського ліцею. Після привіта­льного руко­стис­кання я відразу за­питав:

– Шлях до перемог довгий і тернистий?

– Боксом я почав займатися у 13 років. Зараз мені 19 з більшою половиною. Я народився 16 листопада 2003-го. От і рахуйте – більше 6 років.

– Якими ж були пер­ші боксерські кроки?

– Після закінчення восьми класів у Ле­ля­ків­сь­кій школі став на­вчатись у Вар­вин­ському ліцеї №1. Мої хлопці-однокласники по­­м­ча­ли в ДЮСШ – запи­суватися у футбольну секцію. Футболом же я не «горів». Мене приваблював бокс. Але тренер в спортшколі тимчасово був відсутній.

За стар­шого наставника вже з дос­татнім досвідом боксування був одинадцятикласник другого Вар­­­­вин­ського ліцею Андрій Хо­тін. Завдяки йому я освоїв ази боксерської справи: як захи­ща­тись, нападати, наносити удари. А потім, це коли вже пе­рейшов у десятий клас, готувався до пер­ших змагань під пильним оком тренера юних боксерів ДЮСШ Ігоря Прудяка. Він навчав технічним і тактичним діям ведення поєдинку. До речі, саме завдяки його великому ентузіазму та сприянню і фінансовій підтримці колишнього дирек­тора Гнідинцівського ГПЗ М. О. Галушки у Варві є хоч і невелике, але спеціальне приміщення з необхідним інвентарем для відпрацювання умінь і навичок контактного виду спорту.

Ігор Володимирович організовував поїздки в Прилуки, Чернігів, де ми мірялися силами зі своїми ровесниками. Але таких спарингів було дуже мало. А я дуже прагнув брати участь в різноманітних змаганнях. І… переметнувся до футболістів.

– І довго тривала твоя футбольна епопея?

– Ну, десь пів року. А потім, на одній з перерв до мене підійшов мій ліцейний товариш Олександр Кузьменко, який теж відвідував секцію боксу, і з подивом запитав: «Де ти пропав? Ми тренуємось, на змагання їздимо», і я повернувся в свою рідну стихію. Змагався на рингу і на трав’яному зеленому газоні. В моїй спортивній скарбничці більше десятка золотих і срібних нагород за виступи у футбольних турнірах в складі збірних закладу і ДЮСШ.

– І все ж таки, отримавши свідоцтво про здобуття повної загальної середньої освіти і вступивши на держбюджет до київського вишу, твій футбол канув в історію, а боксерський поступ продовжився.

– Сергій Григорович Шолом, тренер боксерів ДЮСШ у Варві, порадив мені відвідувати один з київських боксерських залів. Там мене помітив тренер збірної Києва Олег Олександрович Скрипник. Під його керівництвом готуюсь до поєдинків, а вдома – під супроводом Сергія Григоровича. Він і зараз постійно опікується мною. Приходить на змагальні спаринги, підтримує мене, дає слушні поради. Разом з Олександром Кузьменком допомагає боксерською амуніцією, бо без неї ніяк – не вийдеш на двобій.

– Коли почав займатися боксом, чого прагнув досягти?

– Ніякої омріяної мети не було. Просто хотілося спробувати свої сили в цьому виді спорту. А вже потім загорівся бажанням поїхати на змагання. Коли почав вигравати бої, планка бажань піднімалася все вище і вище. Ціль сьогодні – здобути звання майстра спорту, потрапити в склад збірної України.

This slideshow requires JavaScript.

– Що для цього потрібно?

– Вигравати на всеукраїнських турнірах перші місця. І тренуватися, тренуватися.

– На чому грунтується загальна спеціальна фізична підготовка?

– Це розвиток витривалості та силових якостей. Бігаю багато. Зазвичай – 5 км через день. За тиждень це 15-20 км. Качаю прес. В бігових проміжках підтягуюсь, виконую вправи на брусах, зі штангою. Спеціальні вправи – це вже з тренером. Сюди входять спаринги, відпрацювування у швидкому ритмі на боксерських мішках, грушах.

– Яке значення мають для боксера ноги?

– Ноги – це головне. Бо вони під час бою практично не відпочивають, як руки. Тому і в підготовчому, в змагальному циклі тренувань обов’язковими є стрибкові вправи зі скакалкою, різні вистрибування, присідання з вагою.

– А взагалі, що головне в боксі?

– В практичному спрямуванні це різний підхід до кожного суперника. Є такі, що практикують «брудний бокс». Намагаєшся наносити удари, а він однією рукою притримує тебе, атакує другою. Або і взагалі робить обхват двома руками, може головою бити. Взагалі подібна техніка заборонена в боксі. Такого візаві треба тримати на певній дистанції, не зближатися з ним.

З технічними суперниками у мене інша тактика. Боксувати починаю не поспішаючи, аналізую його дії. Коли помічаю, що він фізично видихається, стрімко і невпинно атакую, завдаючи дошкульних невідпорних ударів. Мій стиль – темповий бокс. А кредо на рингу: «Темп і тільки темп».

– В боксерській кар’єрі були ж поразки, невдачі. Мабуть, і в нокауті побував?

– Довелося… одного разу. Після нокдаунів піднімався, вставав знову в бойову стійку.

– А не прилітала тоді така думка, махнути на все рукавичкою і назавжди покинути той квадрат, обтягнутий канатами?

– Колись така думка була, це перед тим, як виконав розряд КМС. Та я відігнав її і знову виходив на ринг. Бо головне в боксі – не здаватися. Гідно витримувати поразки. Без них перемог не буває. Невдачі також загартовують.

– Психологічна підготовка важлива?

– Тренер налаштовує на впевненість у переможному результаті. Є боксери, які, так би мовити, забігають наперед, прокручуючи в уяві деталі майбутньої сутички, сильні сторони суперника. Цим самим нервують себе.

Я ж перед виступом так себе не накручую. Малювати в уяві, що і як складеться – не в моїх правилах. Виходжу на боксерський майданчик націлений на бій – на перемогу.

– В цьогорічному півріччі на твоїх боксерських рукавичках з’явилася золота і бронзова окраса.

– Це дійсно так. Бронзу двічі поєднав і золотом.

– Радіючи твоєму золотому тріумфу, прес-центр альма-матері з гордістю сповістив:

«З 6-го по 8-е квітня у спортивному комплексі Київського національного університету будівництва і архітектури відбувся турнір, присвячений пам’яті видатного українського боксера, Заслуженого тренера України Валерія Григоровича Богуславського в програмі XVIII Універсіади 2023 року серед закладів вищої освіти міста Києва.

У змаганнях взяли участь 11-ти університетів столиці.

Національний авіаційний універ­ситет представляв кандидат у майстри спорту з боксу, член фізкультурно-спортивного товариства «Спартак», студент третього курсу факультету еко­логічної безпеки, інженерії та технологій Свинобой Михайло.

Впевненість та майстерність дозво­лили Михайлу перемогти суперників і вибороти перше місце.

Вітаємо нашого спортсмена та бажаємо нових перемог!!!»

Принагідно до цього привітання, Михайле, приєднуюсь і я.

– Дякую!

– Яких суперників і як здолав, щоб стати на високу сходинку золотого п’єдесталу?

– Було три суперники. Першого переміг дуже легко. Другий був дуже сильний, технічний, з вивіреною тактикою. В стартовому раунді він впевнено домінував. Тому в другому єдиноборстві я посилив атакуючий темп. Наносив удари один за одним і, як говорять боксери, «перебив» його. Моєму дошкульному натиску він вже не міг протистояти. Рефері відрахував йому два нокдауни, а коли «послав» у третій, секундант противника випустив білий рушник. Це був знак відмови від подальшого продовження бою.

В третьому поєдинку супер­ник одержав від моїх ударів три нокдауни. Два йому було від­ра­ховано. Після них ми продовжили двобій. А в третьому суддя сам при­пинив бій.

Поряд з чемпіонським званням отримав і путівку на чемпіонат України серед студентської молоді, який проходив у червні в Броварах.

Там проти мене вийшов на ринг чемпіон України Ельвін Алієв. В рівному протистоянні я поступився лише за очковими показниками. Нещодавно повернувся з Кропив­ницького. Один бій виграв. В другому, проти майстра спорту міжнародного класу З. Петросяна, бокові судді, які оцінюють дії боксерів та приймають рішення про результати поєдинку, віддали перевагу Петросяну.

Щодо поразок мій тренер гово­рить, що я повинен пройти цей етап, набратися практичного досвіду, який є важливою складовою перемог. Адже зараз виступаю на високому рівні лише рік. Всі мої суперники розпочинали боксувати поступово, маючи в щорічному арсеналі по два десятки боїв. Я ж лише рік у вищій боксер­ській лізі.

– Твої захоплення. Звідки черпаєш енергію для боксерських дуелей? – Пауза в розмові. Думає… – Ну може риболовля, наприклад.

– Риболовля? Ні! Колись ще малими ми з братом вирішили порибалити. Діставшись водойми і підготувавши снасть, я, тримаючи крючок, почав наживляти черв’ячка. В ту мить Федя випадково зачепив вудилище. Воно рвонуло волосінь і крючок вмить глибоко застряг у пальці. Вдома тато, довго не роздумуючи, взяв у руки «хірургічний» інструмент – плоскогубці, та видер гостре жало залізячки. Я лише встиг зойкнути. Відтоді вудки в руки більше не брав.

Взагалі у вільний час люблю з хлопцями поганяти у футбол, позмагатися за тенісним столом. Читаю. Останнє з прочитаного – книги «Про саморозвиток», «Як досягти успіху».

– Батьки не проти твого боксерства?

– Тато, Олександр Іванович, ні. Мама, Олена Іванівна, трохи проти. Та вже змирилася.

– Що далі в графіку боксерських перегонів?

– Готуюся до Кубка України. Він відбудеться в кінці серпня. В ньому братимуть участь найкращі боксери, члени української збірної.

– Спортсмени – досить забобонний народ, який вірить в прикмети і ритуали. Наприклад, футболісти ступають на поле з правої ноги, торкаються газону і покладають на себе знак хреста. А у вас, у боксерів, є ритуальний старт?

Ми теж покладаємо хрест. А мій тренер наставляє догори відкриту долоню – я рукавичкою відбиваю її. Друзі навздогін «Ні пуху, ні пера!»

– Користуючись нагодою нашої зустрічі, бажаю тобі, Михайле, успіху в змагальних протиборствах. Хай удача осяває твій боксерський шлях! Коли будеш виходити на поєдинок пригадай і моє побажання.

– Дякую! Обов’язково пригадаю.

Василь СКОРОМЕЦЬ,
фото автора і з архіву героя розповіді.