МАЙСТРИНЯ, ЯКА ДАРУЄ ЛЮДЯМ РУКОТВОРНУ КРАСУ

У світі цікавих захоплень

Кожна людина талановита по-своєму: комусь подобається музика, спів, танці, а в когось лежить душа до малювання. А от Світлану АСТАПЕНКО з Варви доля обдарувала багатьма талантами, один із яких – оздоблення пляшок, причому вона настільки любить своє заняття, що воно стало сенсом її життя. Її роботи по праву можна назвати шедеврами.

Любов до мистецтва, краси та малювання з’явилася у Світлани Астапенко ще в дитинстві. Воно й не дивно, адже її мама, Надія Іванівна, також наділена неабияким хистом до рукоділля – гарно малює, шиє, вишиває, вміє практично з нічого зробити щось гарне та оригінальне, тож, напевно, генетично й дівчинці передався цей хист.

У школі Світлана обожнювала уроки малювання, трудового навчання. Завжди з теплотою згадує рідну школу і свою першу вчительку, творчу особистість Галину Іванівну Нагорну, котра учила як тримати голку, як вишивати, як зробити м’яку іграшку, для дівчинки це було дуже цікаво.

– Мені завжди подобалося робити щось власноруч, – розповідає Світлана Михайлівна. – Змалечку приглядалася, як мама вправно виводить голкою на полотні узори, шиє на машинці. Уже згодом і я взялася спочатку до в’язання, навіть на гурток у школі ходила. На перервах, коли однолітки гуляли, я плела шкарпетки, рукавички, серветки тощо. Пізніше перейняла від мами й любов до шиття. А коли закінчила школу, вирішила професійно закріпити свої знання в училищі. Я швея п’ятого розряду з пошиву верхнього одягу. Тоді я була впевнена, що це стане основною справою мого життя.

Але не так сталося, як гадалося. Після розпаду Радянського Союзу, на жаль, жити було важко, все змінювалося. Порожні полиці в магазинах, малі зарплати, у Світлани на руках маленький син. Довелося пристосовуватися до нових реалій – в декретній відпустці жінка на прожиття заробляла шитвом. А потім влаштувалася працювати на завод, де трудиться і нині позмінно оператором ІV розряду технологічних установок.

До речі, Світлана продовжила нафтовицьку династію своїх батьків – Михайла і Надії Дяків, котрі майже все своє трудове життя віддали нафтовидобувному підприємству. Чоловік Ігор також трудиться бурильником в одному зі структурних підрозділів НГВУ. Тож її родину можна з впевненістю назвати нафтовицькою.

Нині Світлана шиє лише для себе як верхній одяг, так і елегантні сукні чи інші вироби. До речі, моделі створює разом з мамою, вона для Світлани найкращий друг – і порадить, і допоможе.

Коли діти повиростали, то Світлана Астапенко вирішила зайнятися саморозвитком, пізнати щось нове, розкрити свій талант і творчий потенціал. Так в інтернеті побачила майстер-клас з оздоблення пляшок. Захотілося й самій виготовляти таку красу. Перші успішні спроби надихнули жінку до подальших пошуків. З кожним разом її роботи виходили більш елегантними і об’ємними. Тож старший син Міша, за освітою програміст, допоміг мамі створити сторінку в інтернеті Sveta DIY і порадив проводити вже свої майстер-класи. Так пішло-поїхало. Її майстер-класи збирають багато “лайків”, люди запитують про техніку виконання, про фарби, обмінюються думками, враженнями, дякують за ідеї. На сьогоднішній день Світлана вже має 28500 підписників з різних країн.

Коли я побачила вперше роботи Світлани, мені здалося, що їх створили руки чарівника-художника. Тому й не вірилося, що їх зробила людина, яка не має спеціальної освіти. Бо ці неймовірні витвори дуже професійно виконані і якось особливо, по-жіночому витончені.

На своїй сторінці в інтернеті Світлана Астапенко проводить майстер-класи з декорування пляшок, розповідає про свої роботи, демонструючи їх. А роботи у неї, дійсно, прекрасні. Звичайні пляшки різної форми (але найбільше любить працювати з пляшкою з-під «Мороші», бо у неї одна сторона рівна і малюнок гарно лягає) вона обклеює тканиною, шкірою, шпагатом, нитками, монетами, мушлями тощо і розмальовує дуже оригінальними малюнками. Пляшка отримує іншу душу, нове життя і стає витонченим витвором мистецтва.

На невеликих скляних тілах пляшок вміщується весь наш величезний світ. В її колекції є набір пляшок, де зображені пори року – весна, літо, осінь, зима. Усім рідним виготовила майстриня іменні пляшки з фотографією власника. Фарби на її декоративних виробах не змиваються, ними можна не тільки милуватися – їх приємно взяти до рук. Оригінально також виглядає пляшка, оздоблена монетами у вигляді золотої рибки.

– Одного разу, – розповідає Світлана, – до мене звернулася за допомогою студентка з Німеччини – їй потрібно було виготовити дипломну роботу на морську тематику, щось зв’язане з рибами, з екологією. Дівчина трішки розмовляла російською мовою, тому змогли знайти спільну мову. Тиждень обговорювали, який вигляд має бути у її роботи, потім я всі її побажання і задуми втілила в життя, переслала готовий виріб поштою. Вона успішно захистилася і цю роботу було визнано найкращою. Ми й досі переписуємося і підтримуємо з нею зв’язок, – говорить жінка.

Легких шляхів у роботі Світлана не шукає, навпаки, чим складніша робота, тим цікавіше, говорить вона. Майстриня зізнається, що найбільше любить декорувати речі, які люди можуть практично використовувати у житті. Так на новорічні свята для знайомих задекорувала пляшку з-під шампанського під Діда Мороза, де можна буде зберігати дитячі листи з найзаповітнішими мріями, які під Новий рік малеча пише старенькому. Дома для себе декорувала усі баночки з-під кремів, бальзамів, підставочки під гребінці, ручки, шкатулочки для прикрас тощо.

Світлана дуже любить море, тому найчастіше створює свої шедеври саме на морську тематику. В хід ідуть різні корали, мушлі, камінчики, які привозить з моря.

– Люди їдуть засмагати на море, а я – збирати різноманітні морські скарби, – сміється Світлана. – В минулому році відпочивала в Єгипті, пірнала з аквалангом в морі. В мене серце наповнилося радістю, дух перехопило від неймовірної, казкової краси під водою, від коралів, різнокольорових рибок. Настільки мені це все рідне і близьке. На жаль, через кордон не можна перевозити сувеніри з моря, тому цього разу я тільки насолоджувалася відпочинком.

Друзі, знайомі, знаючи чим займається Світлана, теж привозять їй з моря в подарунок мушлі, приносять монетки по 10 коп. А руки майстрині з усього цього творять справжні шедеври, які зачаровують погляд. Кожна Світланина річ – ексклюзивна, унікальна і створює неповторний затишок в домі. Багато робіт перебралося в домівки її друзів і рідних – майстриня їх подарувала. До того ж, частенько знайомі замовляють у неї роботи для того, щоб привітати своїх товаришів, колег, рідних з днем народження чи іншим святом. Однак, говорить Світлана, не усі у нас розуміють, що ручна праця — це не китайський “ширпотреб”, який хоч і вдвічі дешевший, але без душі. За кордоном ручна праця ціниться високо, адже містить у собі частинку душевного тепла майстра.

– Рукоділля – це моя віддушина, – розповідає Світлана Астапенко. – Бува, часом, прийдеш з нічної зміни – нема ні настрою, ні сил, а почнеш щось виготовляти – наче рукою все знімає. Головне, щоб було натхнення. Кожна з моїх робіт по-своєму незвична, тому виділити щось одне не можу. На виготовлення одної пляшки витрачаю мінімум 3 дні, адже хочеться, щоб робота була цікавою і неординарною.

Натхнення жінка черпає у тому, що її оточує. Ідеї для нових виробів з’являються під час прогулянок, поїздок, а інколи навіть уві сні. Надихнути може все, що викликає усмішку й що хочеться втілити у виріб, аби на довше зберегти приємні відчуття.

Світлана Астапенко зізнається, що не уявляє свого життя без творчості. Вона не зупиняється на чомусь одному, постійно в пошуку нового. Нещодавно спробувала виготовляти троянди з холодного фарфору. Для мами на золоте весілля, яке нещодавно святкували в українському стилі, зробила віночок з фоамірану.

Є у неї ідеї щодо інтер’єру в своїй квартирі. Але це вимагає трохи часу, тому до цієї справи руки ще не дійшли. Поки що оздобила ванну кімнату (теж в морській тематиці), все інше – в планах. А от на дачі оздобила хату-мазанку в українському стилі – на стінах ззовні і всередині розквітли червоні мальви, на галявині пасуться пластикові свинки, на городі оригінальне опудало. Вона до всього підходить з фантазією.

В душі Світлана романтик. Вона просто не може жити без краси. Вона має бути присутня в усьому. Саме тому в під’їзді на своєму поверсі, аби розвіяти сіру буденність і додати яскравих фарб, вона розмалювала стіни. Піднімаєшся, а там – море, захід сонця, плавають рибки, водорості, підводний світ…

Окрім цього вона ще й гарний перукар. Своїх домашніх стриже сама. На випускні робить дівчатам зачіски, майкапи.

У шкільні та студентські роки вона серйозно займалася спортом і мріяла стати спортсменкою. Практично жила легкою атлетикою, аеробікою, танцями, туризмом. Брала участь в різних змаганнях, конкурсах, відвідувала циркову студію. З часом дитячі захоплення відійшли на другий план. Але активний спосіб життя Світлана продовжує і нині – їздить на спортивному велосипеді в одне із сусідніх сіл на дачу або займається вдома на тренажері. А ще вона любить швидкість. В цьому році сіла за кермо автомобіля, відвідувала курси водіїв, жалкує, що із-за карантину поки що не може здати на водійські права.

Світлана ніколи не сидить без діла і завжди знає, чим їй зайнятися. Навіть під час карантину жінка не сиділа склавши руки. Закупила тканину і на замовлення шила дефіцитний товар – захисні маски, які розліталися, як гарячі пиріжки.

Майже кожній жінці природою закладена потреба піклуватися про когось, оточувати своєю турботою. Щаслива вона тоді, коли є корисною і потрібною іншим. Світлана Астапенко щодня намагається догодити смачними стравами, увагою, допомогою своїй родині. Взамін має постійну підтримку від чоловіка Ігоря, з яким у парі прожили майже чверть віку і наступного року дай, Боже, відзначать срібне весілля, синів Міши і Валентина. Від цього почувається безмежно щасливою, дякуючи долі за все те, що має у житті.

Н. ПАЛЯНИЦЯ, фото з архіву С. Астапенко

This slideshow requires JavaScript.