“До всього в житті я ставлюся по-філософськи”

Із перших вуст

У ці покручені часи, коли в руїні Україна,
Найвищий еталон краси — це творча й мисляча людина.

Так закінчувала кожну свою промову під час виборчої кампанії 2010 року голова Варвинської селищної ради Валентина Саверська-Лихошва. Люди її підтримали, більше того — з того часу на кожних виборах знову і знову віддають їй кредит своєї довіри. 19 травня Валентині Василівні виповнилося 64 роки, проте вона й досі не збавила темпу та не втратила своєї активної позиції. Напередодні власного свята очільниця Варвинської ОТГ поділилася з нами здобутками та розчаруваннями, які супроводжували її на посту голови, втіленими в життя ідеями та планами на майбутнє.

– Почнімо з того, що кожен варвинець знає Валентину Саверську-Лихошву в першу чергу як заслуженого вчителя.

– Так, освіті я віддала майже 32 роки, — посміхається Валентина Василівна. — 22 із них працювала завучем й одночасно, звісно ж, викладала свою улюблену історію. Людина я дуже вимоглива, і перш за все, до себе. Уроки, відкриті заходи, участь у педконференціях, написання статей — усе намагалася робити якісно, але з часом почала відчувати, що мені це вже не цікаво. Знаєте, коли довгий час людина продуктивно працює в одній галузі, вона вигорає. Отак сталося і в мене. Можливо, якби мене призначили директором школи, я знайшла б ту нішу в освіті, де ще не спробувала себе, а так… Вперше поборотися за місце голови селищної ради я вирішила ще у 2006-му, навіть програму написала, але… не ризикнула. Подумала, що мене мало хто знає, не заслужила ще такого авторитету, зарано. Тепер жалкую. Вважаю, що це була одна з найбільших помилок у моєму житті. Зате через чотири роки вже не вагалася, розуміла: або зараз, або ніколи. І люди мені повірили. Тоді здавалося: прийду на це місце і все одразу ж зміню на краще, перетворю Варву на острівець краси і комфорту. То в інших не виходило, бо не було такого великого бажання, як у мене, а я все зможу. Це вже з часом зрозуміла, що одного бажання замало, потрібні ще й можливості.

– Децентралізація ці можливості дала? Чи навпаки — розчарувала марними сподіваннями?

– Із самого початку, коли в Україні тільки заговорили про децентралізацію, я була «за». Річ у тому, що для мене децентралізація не була абстрактним поняттям, за своє життя я бачила її в дії не раз. Щоправда, за кордоном. Їздити туди я почала ще за часів Радянського Союзу. Була секретарем парторганізації у школі, тож ці двері були для мене відкриті. Коли вперше від наших політиків почула засади децентралізації, одразу ж згадала Естонію, Німеччину і, звісно ж, США. Але чудово усвідомлювала: наші люди досить інертні і першими на таке не підуть. Так і сталося. Коли вперше тодішній голова обласної ради Микола Звєрєв запропонував зібрати варвинців, щоб пояснити їм принципи децентралізації, в райцентрі зчинилася справжня вакханалія. Мої недоброзичливці почали всюди розвішувати папірці із текстом «Саверська буде ліквідовувати район» і закликати людей зібратися на протест. Коли в зазначений день у Варву приїхав Микола Вікторович, він дуже подивувався, що на зустріч прийшло так багато людей. Я завжди, коли виходжу до громади, відчуваю її настрій і підлаштовуюсь під нього. Того дня я зрозуміла: буде пекло.

Так і сталося – люди кричали, лаялись, пів години я не могла навіть пробратися на трибуну, щоб сказати бодай щось. Подумки вирішила: «Якщо зараз не зможу схилити ситуацію на свій бік, складу повноваження голови». Рішуче вийшла на трибуну і почала говорити. Люди… зааплодували. Але й після цього ми ще довго не могли створити громади – яким би селам не надсилали запрошення, всі відмовлялися.

Перші вибори у Вар­винській ОТГ, до складу якої, окрім Вар­ви, увійшли Воск­ресенське, Ка­линовиця, Леляки та їх хутори, провели у грудні 2017-го. Го­ло­­вою знову обрали Валентину Василівну.

– Покращення до нас однозначно прийшли. У 2020 році бюджет громади склав 88 мільйонів гривень, 66 із яких – власні кошти. Раніше ж це було 13-15 мільйонів. Так, до нас додалися села, але ж і матеріальне забезпечення зросло в рази.

Зараз можемо собі дозволити навіть благоустрій. Раніше ж не вистачало на елементарне. Не раз я ходила у дитячі садки і вибачалася перед дівчатами, просила почекати, доки гроші на зарплати з’являться. Нехай ми – громада досить молода, але вже маємо чим похвалитися – закупили нову техніку, потроху ремонтуємо дороги, нарешті збудували очисні споруди (тут спасибі Кабміну, облдержадміністрації і Департаменту екології, що допомогли!), намагаємось розв’язати проблему зі сміттєзвалищем, займаємось реалізацією 23 проектів з освітлення (спеціально їх розділили, щоб робити частинами). Так, проблем багато, але й можливості розширились. Тож і надалі, вважаю, треба триматися такого ж курсу. Бо зробили ми ще мало. У душі я — естет, тому мрію, щоб усі жили в красі і комфорті. Хочу, щоб мешканці кожного села, яке входить у Варвинську ОТГ, відчували, що про них піклуються, і пишалися своєю громадою!

– Ну й наостанок запитання зі сфери «жовтої преси». Звісно, це жарт, але направду цікавить воно багатьох. Усі варвинці і багато хто за межами райцентру знають, що ім’я вашого чоловіка — Микола Бавикін. Відкрийте секрет свого оригінального прізвища.

– Нічого секретного тут немає. Лихошва — прізвище мого дідуся по мамі. Він був із родини польських переселенців, і з самого початку їхнє прізвище звучало як Лихошвацькі, тобто ті, що гарно шиють (у моїй родині усі дійсно гарно шили). Із часом закінчення загубилося, залишилося Лихошва. Батьки мої, хоч у часи СРСР це було і неприйнятно, жили в цивільному шлюбі, тож записана я була на прізвище мами. Проте залишити його вирішила саме через дідуся. Його я дуже любила, для мене він був еталоном справжнього чоловіка. До речі, свого часу він очолював тоді ще Варвинську сільську раду. Тож виходить, я пішла по його стопах. Частинка ж Саверська додалася після шлюбу – це прізвище мого першого чоловіка Михайла, з яким прожила 13 років. У другому шлюбі прізвища вирішила вже не міняти. Всі мене знають під цим, і з ним співзвучна моя душа. Ось і все. Часто, коли мене хочуть образити, називають не на ім’я, а просто Лихошва, але я спокійно на це реагую, адже це прізвище – часточка мене. Та й взагалі до всього в житті намагаюсь ставитись по-філософськи. З іншим світосприйняттям на посаду голови краще не йти.

Катерина ДРОЗДОВА, газета “Гарт”
Фото “Слова Варвинщини”