Є ТАКА ПРОФЕСІЯ – БУТИ МИЛОСЕРДНИМ

1 листопада – День працівників соціальної сфери

Це свято людей, які щодня поспішають на допомогу іншим, свято тих, хто виявляє милосердя, робить добро не тільки за службовим обов’язком, а й за велінням совісті та покликом душі.

Вони працюють зі знедоленими, яким іноді стають найріднішими. Ймовірно, день працівника соціальної сфери саме тому й не відзначають зеленою весною чи посеред веселого літа. Його відзначають у сіру, темну, сумну осінню пору, яка ніби символізує “осінь життя” їхніх підопічних. Всім, хто стикався з доглядом за особами похилого віку, відомо, як іноді це важко. Тому, певно, далеко не кожен зміг би працювати у соціальній сфері. Тут необхідні залізні нерви, але в той же час – добре серце.

У цього свята настрій завжди осінньо-зимовий. Та і в ньому є яскраві кольори, сонячні дні, теплі усмішки, щирі слова вдячності. А от будні в соціальних робітників непрості, вони часто наповнені сірими кольорами. Адже самотність, хвороба та старість не завжди мають привабливий вигляд і гарний настрій. Часто – це неміч і невдоволення, і соцробітнику необхідно в цих обставинах знайти слова підтримки і зробити все можливе для полегшення ситуації. Якщо це вдається, то тоді задоволені і підопічні, і соцробітник. І вже тоді не важливо, якою є погода на вулиці.

Цю важливу роботу вже десятий рік у Світличному виконує Тетяна Рижкіна, яку бачите на фото.

У цей мальовничий куточок Варвинщини занесла її доля з далекого Закарпаття, де вона народилася. В родині виховувалося семеро дітей і вона була найстарша. Мама з татом тяжко працювали в кар’єрному цеху, тож потрібно було допомагати батькам заробляти гроші і піднімати на ноги молодших сестер і братів. Закінчивши школу, влітку 18-річною юнкою приїхала вона до нас на заробітки, познайомилася з юнаком Ігорем, який на той час працював водієм в колгоспі, закохалися, а восени вже й одружилися. Чоловік родом з Світличного, тож забрав молоду дружину до себе в село. І вже минуло з того часу більше тридцяти років подружнього життя. За цей час вони народили та виховали двох доньок – Наташу та Лєну, обидві обрали професію медика і працюють фельдшерами, подарували батькам двох онучок Зоряну та Богдану.

Спочатку Тетяна Михайлівна працювала комірником у тракторному парку, потім різноробочою, деякий час була безробітною.Та для тих, хто хоче працювати, робота завжди знайдеться. Так знайшлася вона й для Тетяни Рижкіної.

Зараз вона закріплена за десятьма підопічними світличненцями, в основному, це пенсіонери, яким вже більше 80 років, до речі, одному із них, як дасть Бог, на початку наступного року виповниться 100 років. Пані Тетяна дуже лагідно розповідає про своїх підопічних, адже вони вже стали частинкою її життя. Вони її чекають завжди з нетерпінням.

«Я знаю, кому яка потрібна допомога. Комусь принести води та виміряти тиск. Для когось збігати в магазин по свіжий хліб. Комусь прибрати, іншому випрати білизну, заплатити комунальні, оформити субсидію, передати показники за світло і газ, принести овочі з погреба, а для когось і просто їсти зварити. А хтось чекає мене, щоб поговорити», — ділиться Тетяна Михайлівна.

За ці роки вона стала чи не найріднішою для самотніх стареньких, та й сама вже не уявляє свого життя без роботи в терцентрі. Цю жінку можна зустріти за будь-якої погоди. Хоч в пекельну літню спеку, хоч в тріскучий зимовий мороз Тетяна Рижкіна поспішає до своїх стареньких. Подекуди дорога ця дуже складна, особливо взимку, коли позамітає шляхи, адже доводиться долати по кілька кілометрів пішки, але вона не нарікає, бо всім серцем прикипіла до своїх дідусів і бабусь, їде до них кожного дня, бо знає як їм важко без допомоги та доброго слова. І окрім того, що вона забезпечує стареньких необхідними продуктами та ліками, допомагає з хатньою роботою, а осінь додала на подвір’ї стільки додаткової роботи, ще й налаштовує такий собі місток між бабусями та дідусями з зовнішнім світом, розповідає новини. Просте людське спілкування – це те, чого так не вистачає самотнім людям і часто це, мабуть, найдієвіші ліки від старечих хвороб. Тому, мабуть, й сприймають її старенькі, як друга. Сам факт того, що хтось відкрив двері у хату – це вже для них свято. Про них не забули, вони не одні, комусь вони треба. Комусь можна розповісти про своє, від когось почути останні новини, випити з кимось чаю. Це, здавалось би, елементарні людські потреби спілкування, які у поважному віці дуже загострюються…

Тетяна Рижкіна на хорошому, як кажуть, рахунку у керівництва центру – добре зарекомендувала себе, скарг та нарікань на її роботу немає, вчасно й справно виконує покладені на неї обов’язки. Тож за свою нелегку роботу Тетяна Михайлівна нагороджена Подякою районної ради, а до цьогорічного свята отримає Почесну грамоту райдержадміністрації.

Загалом в територіальному центрі, у відділенні соціальної допомоги, працює 36 соціальних робітників, на обслуговуванні яких знаходяться більше 500 одиноких літніх і немічних людей. У кожного соціального робітника по 10-12 підопічних, до яких навідуються двічі на тиждень, а до тяжкохворих – тричі, і допомагають у оселі та у господарстві. Така служба дуже потрібна, адже багато одиноких людей похилого віку потребують сторонньої допомоги. І їх кількість постійно збільшується.

Крім того, в терцентрі функціонує відділення адаптації (денного перебування). Тут людина, яка тимчасово втратила працездатність, може отримати безкоштовно в тимчасове користування милиці, приліжковий столик для харчування хворого, ходунки, інвалідний візок, ролатор тощо. Для активних пенсіонерів у цьому відділенні організовано гурткову роботу, де вони реалізовують себе в рукоділлі, зокрема, це гуртки «Бісерна фантазія», «Чарівний гачок», «Крій та шиття» та «Кольоровий стіжок». А щоб підтримувати себе у гарній фізичній формі та зміцнювати здоров’я, в спортзалі в центрі для пенсіонерів відкрито «Групу здоров’я», яку відвідує більше 15 чоловік. Вони займаються на тренажерах, роблять зарядку і т.д.

Коли ви заходите до приміщення терцентру, то в одній із кімнат чути шум швейної машинки. То працює Алла Шушвал, яка ось вже три роки трудиться у відділі надання адресної грошової та натуральної допомоги. Вона надає пенсіонерам послуги з пошиття та ремонту одягу, постільної білизни тощо за значно нижчими цінами. Наприклад, підрубити штани тут коштує 22 грн 40 коп., вшити “блискавку” до них – 30 грн, в спідниці – 22 грн. Зі слів працівників територіального центру, ця послуга користується великим попитом серед пенсіонерів. За місяць сюди звертаються більше 30 клієнтів.

А народилася Алла Шушвал у Варві і все її свідоме життя протікає тут. Вона закінчила Ніжинське профтехучилище, стала кваліфікованою, майстерною швачкою та закрійницею. Після навчання деякий час працювала по професії в приватній майстерні з пошиття одягу. Далі навчалася в Березоворудському технікумі на агронома і більше десяти років трудилася у «насінневій». Після закриття цієї установи знову довелося повернутися до професії швачки, згадати навички і уміння, які отримала під час навчання. Разом з чоловіком виховують трьох синів – Романа, Станіслава та Віталія. Найстарший навчається в університеті, а молодші – в ліцеї №1 в 9 та 7 класах.

Крім швачки, у цьому відділі працює перукар та надаються послуги з прання. І все це – за пільговими цінами.

Також незамінним помічником у господі, на обійстях, де значно більше треба фізичної праці, як у квартирі, є єдиний чоловік серед соціальних робітників – Руслан Карпусь. Він за потреби виконує всю чоловічу роботу – і дрова нарубає, і ділянку під часник скопає, і вікна полагодить – все виконує на совість.

А ще при цьому відділі функціонує пункт видачі одягу, де безкоштовно людина може підібрати собі одяг чи взуття б/в, бо ж за мізерні пенсії нове придбати вони не можуть.

Ось такий широкий спектр послуг надають нині пенсіонерам у нашому територіальному центрі. Можливо, комусь вони здадуться такими буденними і звичайними, проте за цим всім стоїть людська небайдужість до оточуючих, а ще вміння якісно та професійно виконувати свою роботу. І працюють тут люди дійсно за покликом душі і велінням серця, на роботу йдуть з посмішкою, незважаючи на погоду чи пору року, не зважають на свої домашні проблеми та негаразди, хвороби, адже і в соціальних працівників вони є, бо вони – люди. Але йдуть, бо знають, що потрібні.

Напередодні професійного свята вітаємо всіх, хто має відношення до соціальної сфери. Сердечно бажаємо успіхів і натхнення у вашій відповідальній та благородній справі. Хай невичерпною буде чиста криниця ваших душ, а заслужена шана додасть сил і наснаги на нові здобутки у справі, яка перетворилася на вашу нелегку, але щасливу долю. Зичимо, аби життя компенсувало вам стократним позитивом все, з чим доводиться працювати щодня. Аби ваш внутрішній заряд енергії вирував на повну потужність, заряджаючи всіх навколо. А держава і суспільство гідно оцінили ваш повсякденний нелегкий труд.

Текст і фото Наталії ПАЛЯНИЦІ