ВОНИ ЗАВЖДИ НАПОГОТОВІ

27 травня відзначено Всесвітній день екстреної медичної допомоги

Минулої п`ятниці працівники нашої “швидкої” вже другий рік поспіль відзначали своє професійне свято у колі героїчних колег з Чернігівщини. Щоправда, у воєнному форматі – онлайн на сторінках Чернігівського обласного центру екстреної допомоги і медицини катастроф і зі сльозами на очах… Як відомо, Чернігів, а відтак і його медзаклади, зазнали значних руйнувань від бомбардувань рашистів, немало територій області відчули ординський набіг і окупацію, проте екстрена служба залишалася на посту повсюдно, першою під обстілами надавала допомогу постраждалим, а обласний центр не припиняв оперативного управління своїми підрозділами в районах і громадах навіть із чернігівських підвалів.

У день професійного свята героїчних медиків з прифронтових областей, в тому числі й Чернігівщини, вітали і вручали відзнаки Прем’єр-міністр України Д. Шмигаль та Міністр охорони здоров’я В. Ляшко, а вся спільнота колег області зі сльозами на очах співала разом онлайн “Червону калину” – славнозвісний гімн української нескореності на тлі чернігівських понівечених будівель і вцілілих визначних місць.

На щастя, Варвинщину оминули жахи активних воєнних дій, проте і наші медики у такому випадку теж би залишалися на робочих місцях і робили б свою непросту справу, доки були б на те фізичні можливості.

Воєнний період на мирних територіях теж вніс свої корективи у повсякденну діяльність підрозділів “швидкої”. Найвідчутніша проблема з початку російського повномасштабного вторгнення, що залишається і донині, труднощі у забезпеченні пальним, розповідає керівник Варвинської підстанції Прилуцької станції Чернігівського обласного центру екстреної медицини та медицини катастроф, старший фельдшер Т.М. БЕРЕБЕНЕЦЬ. Всі нормативи щодо виїздів підрозділ виконує, проте, на жаль, нині не може собі дозволити додаткові виїзди. Якщо випадки не підпадають під ознаки екстрених, обмежуються телефонним консультуванням. Обов`язково виїздять на виклики, пов’язані з кровотечами, травмами, складні гіпертонічні кризи тощо. У села громади їздять навіть частіше, аніж селищем, де медицина, все ж таки, ближча до пацієнта. Тож дуже сподіваються на допомогу місцевої влади, бо це – базові речі для життя людей.

Ще одна проблема, і навіть складніше вирішувана, – порушення логістики доставки хворих, протоколів транспортування до профільних медзакладів у таких складних випадках, як інсульт, інфаркт тощо. Тих пацієнтів, кого раніше приймав, приміром, Чернігів, нині слід транспортувати до межі з Полтавщиною, де їх зустрічають місцеві медики, а це – дорогоцінний час і стрес для пацієнта.

Варвинські медики у ці воєнні місяці, на жаль, констатують сплеск серцево-судинних захворювань, загострення хронічних хвороб – як у старших, так і у молоді, бо через війну люди перебувають у постійному стресі, не завжди мають доступ до потрібних ліків, а тим більше – до спеціалізованих медзакладів у містах.

Ще одним рядочком у роботу місцевої “швидкої” війна додала допомогу родинам, у чиї домівки приходять звістки про загибель рідних, відбуваються поховання. Пережити той біль без допомоги медиків просто неможливо…

Зважаючи на загальну ситуацію в країні, регіоні та громаді, нині не до вирішення й задавнених проблем Варвинської підстанції екстреної допомоги. Колектив з 19 працівників розміщується у трьох маленьких кімнатках, орендованих у лікарні, дві з них за розміром більше схожі не на кабінети, а на тісні кладовки. Обладнання, матеріали, медикаменти змушені зберігати у підвалі, який “підпливає” з кожним серйозним дощем. Отож, переживемо воєнну скруту – треба, все ж таки, із залученням місцевої влади шукати вихід із ситуації, нагадують у екстреній.

А от із спецтранспортом справи кращі – торік за державними програмами отримали дві нові, оснащені автівки, є третя резервна.

Які серця треба мати фельдшерам та іншим працівникам служби, аби пропускати крізь них щоденні потоки людських болю, розпачу і за будь-яких обставин намагатися зробити все можливе?.. Справді людські, великі, мужні, витривалі. А ще – високу працездатність, зібраність, рішучість. У таку професію іншим за характером людям йти не варто.

Колектив підстанції – фельдшери: Тетяна Бойко, Альона Маслак, Людмила Оленіч, Гали­на Маліяд, Наталія Горобей, На­талія Смерек, Олена Титаренко, Ірина Сай, водії: Віталій Вино­градський (він – ще й незамінний майстер електроніки у службі), Володимир Тарасенко, Володимир Смовський, Дмитро Сидоренко, Анатолій Романович Даниленко, Анатолій Григорович Даниленко, Артем Волік, ст. водій Сергій Гайдай, мол. медсестра Світлана Мороз, якраз і відповідають тому визначенню.

Шанують і пам`ятають молодші колеги та варвинці ветеранів “швидкої” Г.О. Бей, Н.С. Компанієць, М.І. Мельника, В.М. Іващенка та інших, хто віддав трудове життя цій службі.
З нагоди свята Тетяна Мико­лаївна зичить колегам здоров’я, вит­римки, добробуту, гідних умов праці й людської поваги. І щоб нарешті настав мирний час – для нашої України і всіх нас.

А ще нагадує мешканцям громади прості і водночас важко виконувані нами правила виживання, які у воєнний період набувають особливого значення: не легковажити власним здоров’ям, дбати про морально-психологічний стан, відпочивати, вчасно проходити медогляди, не запускати хронічні недуги тощо.

Медики екстреної допомоги, як би важко їм не було, завжди поруч, вони напоготові – допоможуть, проконсультують, доправлять до медзакладу. Проте відповідальність за все, що відбувається з нами, лежить, передовсім, на кожному з нас…

Є. Зима, фото автора

На світлині разом з очільницею місцевої екстреної, старшим фельдшером Тетяною Беребенець фельдшери Галина Маліяд, Наталія Смерек, Наталія Горобей, водії Володимир Тарасенко, Анатолій Даниленко і Віталій Виноградський.

Матеріал розміщено за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу (УАМБ).