СОЦРОБІТНИК – ПРОФЕСІЯ МИЛОСЕРДНИХ

5 листопада – День працівників соціальної сфери

Таких у відділенні соціальної допомоги територіальногоцентру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Варвинської селищної ради – 43. Це переважно жінки – прості, роботящі, терплячі, розуміючі і милосердні. Бо виконувати обов`язки першого і здебільшого єдиного помічника немічної одинокої людини, важку сільську роботу у оселях й на обійсті одразу кількох підопічних, та ще й за дуже скромну платню – мінімальну, зможе не кожен.

Тільки той, кого до стареньких веде не лише обов`язок служби, а й непоказні доброта, милосердя, неможливість байдуже пройти, коли людина поряд потребує допомоги, перебуває на межі фізичного виживання.

Літо життя – молодість, для кожного проходить швидко і безтурботно, а от самотня, важка, немічна старість – осінь, показує, якою цінною і важливою є стороння допомога. Тому соціальна служба в громаді – невід’ємна складова, якщо й державу та суспільство і досі іменуємо соціальними, гуманними.

– Всі робітники за роки праці зарекомендували себе тільки з позитивної сторони, працьовиті, добрі, чуйні, відповідальні, людяні. – Розповідає про колектив відділення його завідувачка Наталія ІГНАТЕНКО. – Вони з розумінням ставляться до підопічних і часто-густо виконують більше робіт, необхідних для обслуговування самотніх стареньких, аніж визначено обов`язками.

Чисельність підопічних, як-то кажуть, на одні руки завжди була значною – від 10 до 13 чоловік. Громадян, що потребували допомоги соціальної служби, завжди було чимало, а нині беремо під своє крило й тих, у кого є, приміром, діти, але вони далеко, хворих, навіть із певними психічними розладами, словом, всіх, хто самостійно існувати не може.

Тому інколи завантаженість та об’єм виконаних робіт перевищують не тільки соціальні норми, а й фізичну витривалість робітників.

Підопічні обслуговуються та отримують соціальні послуги на постійній основі два рази на тиждень, тяжкохворі громадяни – три. Також є й періодична форма обслуговування – два рази на місяць, тимчасова – у визначений договором період.

Кожен пенсіонер отримує послуги за своїми руховими можливостями та потребами. Це нині не тільки поміч у приготуванні їжі, прибирання, прання, гігієнічні процедури, допомога на городі тощо, а й вирішення питань в установах, оплата компослуг тощо. Наші дівчата замість своїх бабусів годинами очікують у чергах у газовій службі в Прилуках, раніше брали участь у підготовці документів на субсидії тощо.

Дійсно, дуже вірно підмічено, зазначає Наталія Миколаївна, що на соціальній роботі, зокрема, у догляді за немічними, випадкові люди, черстві чи менш старанні й терплячі, просто не затримуються. Наших дівчат, говорить вона, старенькі чекають як рідних, звикають, ждуть не тільки фізичної помочі, а передовсім спілкування, доброго слова розради.

Більше 20 років соцробітницею в Дащенках Ольга Григорівна ШУПТА. Це унікальна жінка, виключно добра й відповідальна, як турботлива мама для підопічних – соц­робітниця від Бога. Свого часу вона серйозно травмувалася, впавши з горища, пів року була прикута до ліжка, але знайшла в собі сили відновитися і повернутися на улюблену роботу. Перенесла вона й складну операцію, але у її великому серці вистачає місця і своїй гарній родині, і кожній людині, яка потребує допомоги.

Брагинчанка Олена Іванівна КОРОТУН теж у цій надскладній професії майже два десятки літ, а Марія Олександрівна ТИМЧЕНКО з Антонівки – 14. Їх єднає не тільки чуйне, уважне ставлення до стареньких, висока працелюбність, а й те, що вони ще в молоді роки прибули на Варвинщину із Західної України, створили тут гарні родини, прижилися на соцслужбі. І обоє мають чудове захоплення – співають і танцюють у сільських фольк­лорних колективах. А їх дащенківська колега дуже любить квіти, рукоділля.

Ці гарні сільські жінки разом зі своїми парами звили затишні родинні гніздечка, виховали чудових дітей – на кращих принципах поваги до людей і села, до праці.

Пишається Н.М. Ігнатенко такими колегами – говорить, вони в мене всі “золоті”, от тільки є дві журби: заробітки соцпрацівників давно за межею можливого виживання – перша, та й літа не стоять на місці – досвідченим, мудрим, витривалим працівницям колись буде дуже непросто знайти заміну – то друга…

Напередодні професійного свята тих, хто поєднав своє життя із соціальними службами, хочеться звернутися і до цих жінок, як і до всіх їх колег, з добрим словом вдячності, пошани, визнання. Побажати довгих років життя при здоров`ї, у радості й злагоді. Хоч праця ваша й нелегка, проте хай зігріває вас людська вдячність, сяяння в очах підопічних, котрі вас виглядають, як рідних людей.

Записала Є. Зима,
фото з архіву відділення.