СЕЛО ЖИВЕ, КОЛИ ПРАЦЮЄ ФЕРМА…

У аграрному секторі

Потрапивши днями на гнідинцівську ферму місцевого сільгоспвиробника «Прогрес», а це нині цілком сучасний тваринницький комплекс, де поряд – тракторний парк, нещодавно зведена потужна зерносушарка, тут знаходиться і кормовий майданчик для тваринництва, котрі обрамлені смарагдовими полями силосної кукурудзи, перше, що запитала у одного з керівників господарства – Павла СЛІПЧЕНКА, який саме й опікується напрямком тваринництва, – навіщо прогресівцям такий клопіт?.. Більшість господарств нині позбулися копіткої і ризикованої праці у тваринництві, адже це – дороговартісне обладнання, персонал, забезпечення кормами, відновлення та продуктивність поголів`я, нюанси реалізації продукції і численні тощо, тощо, натомість сіють високорентабельні технічні культури, хоч і на шкоду грунтам, збирають їх і рахують свій дзвінкий прибуток…

Очікувала почути, що молочко і м`ясо – то теж щодня свіжа копійка, проте Павло Іванович відповів просто і мудро: село живе, коли живе ферма у ньому… Нині тваринництво по-прогресівськи – цілком рентабельне, продуктивне і успішне, але були роки, коли працювали тут майже «на нуль», лиш би не позбавляти сільчан роботи. Як-то кажуть, думали про людський фактор.

Це, певно, найкраща відповідь і на те, що засновники господарства – досвідчені аграрії Микола Бойко, Павло Сліпченко, а віднедавна поряд з ними працює й молодший колега Олександр Антоновський, який як фаховий агроном відповідає за розвиток рослинництва, користуються незаперечним авторитетом серед мешканців Варвинської громади, обираються до районної, а нині – селищної, рад.

Із близько 120 працівників товариства, що порядкує на землях Гнідинців та Остапівки і зберегло традиційний спосіб господарювання, не «лягло» свого часу під крупних латифундистів, близько 70 – задіяні саме у тваринництві. Зарплата місцевих тваринників – 18-24 тис. грн – позаздрять і містяни, чи й навіть заробітчани Польщі або Чехії, тому середній вік працюючих – до сорока. Про плинність кадрів тут не йдеться.

Поголів`я у «Прогресі» – більше 2000 ВРХ, 620 з яких – високоудійні молочниці. З року в рік воно зростає, відтак постала проблема – бракує приміщень, тому нині у Гнідинцях ведуть реконструкцію одного з корівників, інвестувавши більше 12 млн грн. А наступного року планують звести ще одну тваринницьку будівлю – на 400 голів.

Тільки у дієвій взаємодії з власним рослинництвом може існувати ефективне скотарство, переконані прогресівці. Тут по-господарськи продумано кормозаготівлю. У Гнідинцях просто поряд з фермою розташували поля кукурудзи на силос. Без втрат на логістику її складують потужними агрегатами у силосні ями (у одній – близько 6 тис. тонн!) та кургани, заквашують кормову кукурудзу у рукави на корнаж. Достатньо припасли і сіна, що височить біля ферми пірамідами намотаних тугих рулонів.

Цьогоріч сіяли 1200 га озимої пшениці, 1500 – кукурудзи на зерно і 400 – на силос, розповідає заступник директора з рослинництва Олександр АНТОНОВСЬКИЙ. Зеленої силосної маси припасли із запасом, тож 100-150 га качанистої залишають на зерно – буде гарний корнаж із сирого кукурудзяного зерна. Кормових трав теж мають вдосталь – близько 400 га люцерни, суданки, віко-вівса. Вирощують у «Прогресі» й соняшник – 950 га, сою – 250. Як зазначає Олександр Володимирович, не всі культури показують очікувану урожайність, проте їх вміле поєднання, а також симбіоз тваринництва й рослинництва допоможуть прогресівським аграріям впевнено триматися на плаву.

Згадані виробничі майданчики, де стоїть гул сучасних агрегатів, які збирають кукурудзу, переробляють і ущільнють її на корм, і керують ними, звісно, досвідчені управлінські голови і вмілі механізаторські руки, залишала з відчуттям захоплення і піднесення – українське село таки живе і може цілком успішно розвиватися, коли його не залишають дбайливі господарі. Вміють самі заробити на землі і дають заробити простою селянською працею багатьом землякам.

А родзинкою цього передосіннього агрорепортажу стало… не повірите що. Справжнє «чорне золото» на гнідинцівських полях – цінний «продукт» тваринництва, дефіцит і дивина нашого часу – гній! Цінну органіку цими днями теж транспортували на прогресівські поля, щоб родили вони достатком ще багатьом поколінням українців.

Тим, хто покрутить носом від цієї новини, нагадаю місцеву дідівську грубеньку приказку: де воняє, там і пахне! Духмяною випічкою із якісного збіжжя, м`ясними і молочними натурсмаколиками!

Є. Зима,

фото автора та О. Антоновського

This slideshow requires JavaScript.

На світлинах: заступник директора з рослинництва Олександр АНТОНОВСЬКИЙ і механізатор Олександр МАЛЬКО; зелені жнива силосної кукурудзи ведуть комбайнери Сергій Іванович ХМЕЛОВСЬКИЙ і Віталій СКАЧОК, а також механізатор Олек­сандр Іанович ОНІЩЕНКО; вміло силосує кукурудзу Василь Григорович ХИЖНЯК.