ПРО ЖУРАВКУ ВОЛОНТЕРСЬКУ

У старостинських округах

З початком широкомасштабної війни Росії проти України на поміч українським військовим, які стоять на сторожі нашого життя і свободи, тим людям, кого війна позбавила осель, хто втрапив у скруту на мирній території, озвалося кожне небайдуже серце. Всі українці, в міру своїх сил і можливостей, долучаються до спільної боротьби і виживання у цей тяжкий час.

Не залишилося осторонь благодійності і найбільше село Варвинської громади – Журавка, відома далеко за її межами потужним агровиробництвом і міцними меценатськими традиціями. Про нашу мальовничу і хлібосільну Журавку, а нині – ще й волонтерську, розповідає староста округу В`ячеслав ПИЛИПЧЕНКО.

– З перших днів війни, продовольчої напруги в країні на поміч людям, як завжди, стало наше сільгосптовариство. Сформували і розвезли по оселях продуктові набори – м’ясо, цукор, борошно – малозабезбеченим і літнім журавчанам, ким опікуються соцслужби. А це близько півтори сотні осіб. Безкоштовно роздавали молоко, аби підтримати сільчан у перші найтяжчі місяці.

До трьохсот переселенців спершу прибули у село – з Ірпеня, Бучі на Київщині, з небезпечних регіонів області, чимало з них вже повернулися до своїх домівок.

Небайдужі сільчани, і особливо жінки, одразу включилися до корисної праці. У школі та будинку культури діяли волонтерські осередки – плели маскувальні сітки, виготовляли устілки для взуття, збирали продуктові передачі, одяг, спорядження.

А чоловіки активно долучилися до патрулювання. Піднесення було таким, що навіть, не маючи зброї, виходили на пости із сокирами. Знадобилася грошова допомога від сільчан на організацію патрулювання села – було відкрито благодійний рахунок, який оперативно поповнювали журавчани. 27 екіпажів працювали щодень, більше 100 чоловіків взяли участь у чергуванні, тож витрати на пальне були відчутні.

Про це широкий загал не дуже знає, але наші місцеві умільці-чоловіки започаткували ще одну, дуже і дуже вагому справу – виготовляли бронежилети – саме тоді, коли відчувалася гостра нестача такого спорядження.

Таке важливе “виробництво” організував журавчанин Дмитро Стяжкін на власній СТО. На 16 “броників” металеві пластини нарізали у співпраці з нафтовиками ГПЗ, укомплектували армованою гумою. Заготовки зварювалися безпосередньо на Дмитровій станції, далі – вкидали їх у тканинні “розгрузки”. Ще із сотню бронежилетів було виготовлено з автомобільних ресор. За всіма необхідними матеріалами зверталися до підприємців, і кожен допомагав. За участю військових провели й належні випробування бронежилетів на міцність.

Наше спорядження згодилося як місцевим силовим підрозділам, так і ЗСУ. Для армійців передавали спорядження пирятинськими волонтерами.

Дуже сподіваємося, що така згуртованість, усвідомлення спільної справи і надалі залишатимуться поміж журавчан. Те, що про швидке завершення війни не йдеться, відчутні зростання цін, дефіцит пального, прикрі зміни у місцевій економіці – Ладанський завод переміщується в інший регіон, Линовицький цукровий – призупинено, гнітить місцевих людей. Проте ми повинні витримати всі важкі часи – заради перемоги України і її відновлення.

Записала Є. Зима,
світлини з волонтерського осередку у БК О.Микитченко.

Матеріал розміщено за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу (УАМБ).