Марина КУЗЬМИЧ: «Зичу всім, хто працює у самоврядуванні, здоров`я і витримки. А ще – робити свою справу…»

7 грудня – День місцевого самоврядування

Про таких, як варвинчанка Марина КУЗЬМИЧ раніше говорили: «комсомолка, активістка, спортсменка і просто красунечка…» Щоправда, в останні роки і перше, і друге визначення сильно скомпроментовані у нашому суспільстві, проте для представників старшого і середнього поколінь на цей вислів однак лишився красивий, стійкий образ: жінка, яка вдатна й успішна в усьому, яка вміє і може все, або ж швидко опановує. Людина, яка просто не здатна робити будь-яку справу погано…

Міцні економічні знання і практичний досвід, меткий розум, менеджерський хист, стресостійкість і наполегливість Марини Олександрівни (і хай читача не вводить в оману її тендітна зовнішність), а ще – доброзичливість та призабута в наш час інтелігентність у спілкуванні з людьми – це ті якості, завдяки яким штурвал фінансової служби громади перебуває у надійних і добрих руках.

Очоливши фінвідділ Варвинської ОТГ у період її діяльності у складі Варви і двох сіл, нині Марина Кузьмич, разом зі своїми колежанками по відділу, а також з колективом селищної ради, її депутатським корпусом і виконкомом, працює у надскладний перший рік становлення громади Варвинщини – укрупненої.

Напередодні професійного свята працівників місцевого самоврядування спілкуємося з нею про ті фінансові реалії, якими живе нині громада, про її особистий вибір професії і сфери діяльності.

А ще й про особисте – «тил» за спиною, бо жінка має гарну родину, цікаві і навіть екстремальні захоплення, з дитинства дружить зі спортом. Як на мене, це теж ознаки міцного характеру і правильних життєвих принципів. Отож, докладніше.

– Марино Олександрівно, наша розмова – незадовго до Дня місцевого самоврядування, який для Вас, економіста за освітою і попередніми службовими сходинками, тепер теж став професійним святом. Як Ви прийшли у самоврядування і чи не шкодуєте про це, бо місцева влада – це завжди як розпечена сковорідка?..

– Як прийшла на посаду? Взяла участь у конкурсі. Набрала більше балів, ніж інша конкурсантка, і стала працювати. Та насправді все не так просто. 21 рік беззмінно я працювала в районному центрі зайнятості, з них 14 – головним бухгалтером. Коли відділ бухгалтерського обліку в РЦЗ було ліквідовано, мене перевели у відділ роботодавців. Але я більше люблю цифри, аналізувати, вивчати, тому і взяла участь у конкурсі на вакансію керівника фінансової служби громади.

А чи шкодую?.. Все ж таки, ні. Хоч, як і кожній людині, іноді буває і важко, і досадно. Проте мені навіть подобається вирішувати непрості фінансові задачі, ця робота потребує аналізу, нестандартних підходів, оперативності, ініціативності, що відрізняє її від щоденної бухгалтерської рутини.

– А як взагалі обирали свого часу професію, яке Ваше коріння?

– Мама родом з Полтавщини, проте так склалося життя, що наша родина (відомі на Варвинщині вчителі і сподвижники спорту Валентина Борисівна та Іван Вікторович Остахи – прим. автора), оселилася на Варвинщині. Іван Вікторович, котрого дуже люблю і поважаю, став нам з братом батьком – не другим, як мовиться, а справжнім, віддавав нам все батьківське тепло і турботу. Спершу навчалася у Леляківській школі, звідки родом Іван Вікторович, а закінчила Варвинську. Із «срібною» медаллю, бо мала єдину «четвірку» – по українській мові у 9-ому класі. На вибір професії вплинула і схильність до точних наук, і те, що економічна освіта завжди дуже цінувалася. Вищу освіту за відповідним фахом здобула у Полтавському технічному університеті.

– Маєте досвід роботи у раді громади, котра створювалася на базі селища і сіл-сателітів, а нині очолюєте фінансову службу громади укрупненої, яку створено на території всього колишнього району? Чи є відмінності формування бюджету, які труднощі показав перший рік діяльності нової громади?

– Так, звичайно, відмінності суттєві. Якщо у минулі роки у кожній сільській раді був свій бюджет, був районний, а також бюджети Озерянської та Варвинської ОТГ, а це – 13 бюджетів, то на 2021-ий рік формувався єдиний бюджет – Варвинської селищної територіальної громади, і передбачити всіх видатків було просто неможливо. А проблем, особливо на початку року, виникало багато. Це і погашення заборгованості із заробітної плати КНП «Варвинська лікарня» (близько 800 тис. грн) та сектору освіти Варвинської РДА (близько 500 тис. грн), виділення коштів за судовими рішеннями по Озерянській ОТГ за очищення свердловини та водогону у с. Озеряни (близько 200 тис. грн.), коли несплата цих зобов’язань тягла за собою закриття рахунків у казначейській службі… Виділення коштів на КП «Покровське» і КП «Озеряни», які не мали керівників, але мали борги по сплаті податків, зборів, чимало інших несплачених фінансових зобов’язань… Та багато ще проблем, які потребували вирішення у найкоротші терміни.

– Хоч робота фінвідділу непроста, копітка, але з нею справляються …кілька тендітних жінок. Розкажіть трішки про своїх колег по відділу.

– Колектив фінвідділу невеликий, донедавна нас було 5, зараз 4. Одну посаду, на жаль, скорочено. Для порівняння, у фінансовому відділі РДА було 10 працівників. Але наш невеликий жіночий гурт дуже дружний, відповідальний, працьовитий. Це головні спеціалісти Ірина Миколаївна Ренжеренко, Юлія Валентинівна Шуленкова, Наталія Василівна Петренко і бухгалтер Наталія Йосипівна Кащенко, котра, на жаль, мусила залишити відділ. Я їм надзвичайно вдячна за підтримку і розуміння. Адже робота фінансиста дещо інша, тож я вчилася у них. І за те, що я сьогодні знаю і вмію, великою мірою завдячую своїм колегам. Вони надійні в роботі, і я впевнена, ніколи не підведуть.

Дійсно, штат вкрай обмежений – бухгалтерську роботу довелося «розкинути» на всіх нас, бракує фахівця із закупівель тощо, тому обмаль часу на грунтовний аналіз фінансової ситуації у громаді, в галузях і установах.

– Марино Олександрівно, бюджет громади на перший погляд схожий на бюджет родини: скільки заробили – стільки й витрачаємо… Як відомо, в останні роки міліють надходження від нафтовицької галузі, внаслідок змін у діяльності інших підприємств податки йдуть за межі громади. Наскільки відчутні ці втрати, як вони позначаються на фінансовому становищі Варвинщини?

-Так, нині це проблема номер один, і не тільки у нашій громаді. За 2020 рік наш бюджет недоотримав близько 10 млн. грн податку на доходи фізичних осіб – із заробітної плати працівників, які працюють на території нашої громади, а податки ідуть до бюджетів Києва, Чернігова, Прилук (НГВУ «Чернігівнафтогаз» та інші структурні підрозділи ПАТ «Укрнафта», дільниця РЕМ, Укрпошта, «Нова пошта», Укртелеком, поліція та інші). Працівники користуються послугами медичної галузі, діти ходять у дитячі садки і освітні заклади, використовується інша, наявна у громаді інфраструктура – дороги, водогони тощо, при цьому не роблячи свого внеску на їх утримання, оновлення. Працівники підприємств, звичайно, у цьому не винні. Маємо недосконалу податкову систему, але наразі у Верховній Раді на розгляді перебувають декілька законопроектів щодо врегулювання цих питань.

А втрати, звичайно ж, даються взнаки – брак фінансування бюджетної сфери громади змушує до ухвалення непопулярних рішень – оптимізації витрат та скорочення чисельності працівників бюджетних установ, а це – напруга і невдоволення жителів громади.

– У ці дні, на фініші року, триває розробка бюджету-2022. Яким він очікується, чи не успадкує боргів із 2021-го?

– Рік був напружений, постійно відчувався брак коштів, але значних затримок у виплаті заробітної плати не було, комунальні платежі платилися вчасно. Нині рада працює над забезпеченням виплати грудневої заробітної плати у повному розмірі, тож усі установи її отримають, і у новий рік ми ввійдемо без боргів.

Щодо бюджету на 2022 рік. На даний час практично щодня проходять робочі групи щодо його обговорення і планування. Максимально передбачаємо кошти на захищенні статті видатків: виплату заробітної плати, харчування дітей у закладах освіти, на медикаменти, на оплату за енергоносії та комунальні послуги. Хочу зазначити, що вартість електроенергії і природного газу зросла у порівнянні з минулими роками в рази. Якщо у минулому році на ці статті видатків було передбачено 10 млн. грн, то на 2022 рік доводиться планувати 20 мільйонів. Зокрема, щоб забезпечити теплом дітей у дитячих садках і школах на рік, потрібно 9 млн. грн.

У мінімальному розмірі забезпечуються усі інші статті видатків. Це і придбання паливно-мастильних матеріалів, господарських, канцелярських і т. д. Передбачено кошти у сумі 300 тис. грн на придбання житла для сімейного лікаря Н.В. Калашник, адже будівля колишньої Журавської амбулаторії, де мешкає і лікарка, потребує дороговартісного переобладнання. Наразі їй силами селищної ради утеплено систему водопостачання, завезено дрова.

У майбутньому бюджеті 600 тис. грн передбачено на капітальний ремонт Журавського мосту, 500 тис. – на поточний ремонт доріг, де це вкрай потрібно, 200 тис. – для придбання житла молодим сім’ям за програмою «Власний дім» тощо.

Прикро, що, як і попереднього року, не вистачає коштів на соціально-­економічний розвиток, але ці видатки будемо забезпечувати із перевиконання бюджету за підсумками звітних періодів. На нагальні потреби громади спрямовуватиметься кожна вільна копійка.

– У раді постійно вивчаються резерви не тільки економії, а й залучення надходжень. Які з них реальні у найближчій перспективі?

– Основна цінність кожної громади – земля. На даний час перезаключаються договори оренди земельних ділянок на більший відсоток орендної плати, а це – додаткові кошти у бюджет. В планах зміна цільового призначення земельних ділянок – переведення земель сільськогосподарського призначення у категорію промислового користування, а це – більша плата за землю від нафтовицьких підприємств.

І звичайно, хотілося б вкотре звернутися до роботодавців щодо легалізації робочих місць та заробітної плати. Це і соціальний захист працівників – зокрема, страховий стаж на пенсію, і збільшення надходжень до бюджету, а значить, розвиток громади, де ми всі живемо.

– Найзатратніші бюджетні галузі – освіта і медицина. Впродовж останніх років тягар їх утримання держава поволі перекладає на громади. Які проблеми наразі мають ці галузі на прикладі нашої громади?

– Освіта – це найбільша галузь у нашій громаді, у ній працює більше 600 осіб. За 11 місяців ц.р. видатки галузі складають близько 80 млн грн, тобто 52% усього бюджету. Протягом року гостро відчувалася нестача освітньої субвенцієї для виплати заробітної плати педагогічним працівникам – близько 5 млн грн. Для вирішення цієї проблеми проведено ряд заходів: спрямовано 1,5 млн грн коштів, які передані із районного бюджету та бюджету Озерянської ОТГ, 1,4 млн грн виділені із перевиконання дохідної частини, на 2 млн грн зменшилося нарахування заробітної плати за рахунок прийнятих управлінських рішень (закриття чотирьох закладів освіти, зменшення престижності та інших доплат).

Основна проблема місцевої освіти – малокомплектні навчальні заклади, де вартість утримання однієї дитини сягає 100 тис. грн, а у деяких закладах – і більше 120 тис. грн., тоді як у варвинських ліцеях – близько 30 тис. Отож держава націлює громади на формування ефективної освітньої мережі.

Як показує аналіз ситуації від міністерств освіти та фінансів – у відповідь на звернення ради, у нашій громаді утримуються на третину більше педагогів, аніж передбачає формульний розрахунок. Відтак галузь постійно потребує місцевого дофінансування.

Освітня реформа в країні триває. Коригують формулу розподілу освітньої субвенції, і кожний рік збільшується РНК (розрахункова наповнюваність класів), якщо у минулому році по Варві був 21 учень, то на 2022 рік – це 27,5 учнів, а це автоматично тягне за собою згідно з формулою зменшення педагогічних ставок.

У медицині, зокрема вторинній, ситуація теж неоднозначна. Державне фінансування нині залежить від кількості і якості наданих послуг, а не від наявних штатів на місцях. Колишніх субвенцій більше не існує, для отримання пакетів від НСЗУ потрібні, перш за все, кваліфіковані лікарі відповідних профілів, обладнання тощо. Аналізуючи ситуацію і в нашій громаді, і в інших по області, маємо найвищий показник витрат із місцевого бюджету на утримання медицини – близько 11 млн. грн, і водночас – низький відсоток залучення державних коштів. Варвинська СТГ тільки рік, як стала засновником медичних закладів. Роботу на їх модернізацію під сучасні потреби і реалії слід було проводити вже давно.

Як не прикро, але в останні роки не тільки у галузях освіти та медицини відбувається скорочення витрат, а відтак – і штатів. На території колишнього району ліквідовано немало установ і організацій, або залишилася мінімальна кількість працюючих. Податкова служба – було близько 30 працівників, зараз 5. Центр зайнятості – було 12, зараз 6, Фонд соціального страхування – з 5-и зараз один працівник. Значних змін зазнали штати Пенсійного фонду, райавтодору. Управління статистики, друкарню та чимало інших установ і підприємств ліквідовано.

Часто доводиться чути: а от раніше знаходилися кошти, чому зараз немає?.. Проте всім нам доведеться усвідомити: так, як було – на жаль, не буде. Іде невпинне зменшення виробництва та вивід податків із громад.

– Коли фінансування бракує – зростає напруга в колективах бюджетних установ, кожен прагне забезпеченості і нормальної роботи. При складанні бюджету як вдається балансувати інтереси усіх мешканців громади?

– Брак коштів – це проблема не тільки нашої громади. У рік 2021-ий ми стартували із розривом більш ніж у 30 млн. грн. Проте скоротили його, спрямовуючи на першочергові видатки вільні залишки, перевиконання бюджету.

Щоб задовольнити потребу у заробітній платі в усіх установах, здійснювали перерозподіл коштів з капітальних видатків на захищені статті, тобто на заробітну плату. Так, у червні усі кошти, які передбачалися на ремонт водогону, були спрямовані на заробітну плату працівникам КНП «Варвинська лікарня», крім того, із зарплати селищної ради у серпні було знято 600 тис. і перераховано теж лікарні для недопущення заборгованості із виплати відпускних та матеріальних допомог на оздоровлення.

Близько 7 млн грн, за попередніми розрахунками, бракуватиме й у бюджеті 2022, проте це вже не так загрозливо, як цьогоріч – незабезпеченість лише 1,5 місячного фонду заробітної плати.

– За скрути у власній скарбниці особливо цінна допомога інших бюджетів, меценатів. Які проекти соціально-економічного розвитку вдалося втілити цьогоріч за рахунок донорських вливань?

– Із державного бюджету у громаду кошти надходять у вигляді субвенцій та дотацій. За рахунок коштів соціально-економічного розвитку на початку року закуплено медичне обладнання для КНП «Варвинський ЦПМСД» – 69 тис. грн (електрокардіограф та апарат для електрофорезу) та КНП «Варвинська лікарня» – 16 тис. грн на мікроскоп. За сприянням народного депутата В.О. Зуба надійшла субвенція з держбюджету на придбання реанімобіля – 3 050 000 грн. для вторинної ланки медицини, та на виготовлення проектно-кошторисної документації і проведення заміни вікон та дверей у Леляківському фельдшерському пункті – близько 190 000 грн.

Для потреб гуманітарних установ і окремих громадян надано депутатські кошти: 125 тис. грн. – С.А. Гайдай, О.М. Демиденко – 4995 грн., С.М. Крамаренко – 8 тис. грн. Велику благодійну допомогу громаді у всіх галузях надають депутат селищної ради, керівник сільгосппідприємства «Прогрес» М.І. Бойко, товариства “Дружба-Нова”, “Журавка”, Цукровик” та ін.

Маємо й успішні гранти із залученням фінансування від інших країн – на встановлення фільтрів для очищення питної води у навчальних закладах, контейнерів для видалення ТПВ для закладів дошкілля тощо. Щороку надходять державні кошти на впровадження «Нової української школи», діяльність Інклюзивно-ресурсного центру, а цього року – на придбання ноутбуків для вчителів (на підвищення якості дистанційної освіти).

– Як би не було сутужно, але коли виникає якась нагальна проблема, коли щось «горить», рада громади однак шукає шляхи вирішення. Що вдалося «погасити» позапланово, в авральному порядку?

– «Горить» постійно. Хто працював у бюджетній сфері – знає, що ту чи іншу проблему миттєво вирішити інколи просто немає змоги. Це у приватному бізнесі все просто – заплатив готівкою або перерахував кошти з розрахункового рахунку в цей же день. У органах місцевого самоврядування, щоб позапланово вирішити питання, на які не передбачено кошти у бюджеті, потрібно оприлюднити проект рішення за 10 днів, щоб не порушити регламент, провести комісію, зібрати депутатів, на сесії затвердити рішення про виділення коштів, після сесії підготувати пакет документів у органи казначейської служби, а це все – час. Але, звичайно, питання однак вирішуємо.

От, наприклад, зателефонували з екстреної швидкої допомоги: «Є можливість отримати новий автомобіль, якщо з місцевого бюджету буде виділено кошти на оформлення документів – 80 тис. грн». Вирішили, спочатку написали гарантійний лист і на черговій сесії виділили кошти. Новеньке авто у громаді. Ще одна ситуація, звернувся в.о. керівника первинної ланки медицини Р.О. Колодежний про термінове виділення коштів на пільговий відпуск ліків журавській дитині, коли з державного бюджету призупинили фінансування дороговартісних ліків. Це було перед сесією, депутати невідкладно прийняли рішення про виділення 30 тис. грн.

– У передноворіччі кожному з нас так хочеться вірити в краще. За яких умов, на Вашу думку, Варвинська громада могла б розраховувати на фінансову стабільність і розвиватися?

– Щоб ситуація покращилася, держава повинна повернутися до громад. Зараз кожна громада кинута на виживання, тому що децентралізація продумана не до кінця. Її планували у вищих ешелонах влади і не прислухалися до низів. Треба було враховувати особливості кожного регіону, щоб податки у місцевих бюджетах залишалися у максимальних розмірах, а не у мізерних відсотках. Наведу приклад: у нас, на Варвинщині, розвинута нафтогазова промисловість, а податки, такі, як рента, яку сплачують підприємства за користування надрами, добуваючи природний газ, нафту та газовий конденсат, надходять в бюджет громади в розмірі 3%, з початку року це 5 млн. грн. Якби держава збільшила розмір рентної плати хоча б до 15%, і це було б справедливо, наскільки б збільшилися надходження.

Це стосується і ПДФО, який утримується із заробітної плати працівників. До місцевого бюджету його надходить тільки 60%, і основне – щоб ПДФО надходив за місцем фактичного здійснення діяльності підприємств, а не за місцем реєстрації юридичної особи, тобто до інших громад. А про «реверс», це взагалі окрема розмова, наша громада податкоспроможна і щорічно повертає до державного бюджету 13 млн. грн, які потім дотацією перераховуються «бідним» громадам. У поточному році проведено копітку роботу по зменшенню “реверсу” з бюджету-2022 на 800 тис. грн.

– Марино Олександрівно, відчувається, що працюєте у режимі постійної напруги, сконцентрованості, на вістрі проблем громади. Але ж всі ми – живі люди, як поза роботою знімаєте цю напругу? Розкажіть трішки про Вашу родину, дозвілля і захоплення…

– Так, робота морально виснажує, але моя сім’я завжди мене розуміє і підтримує. Чоловік Олександр Самійлович – працівник ПАТ «Укр­нафта», за освітою інженер-будівельник, проте варвинці його знають також за відцифрованими ретро світлинами та відео в соцмережах. Мені навіть і самій дивно: хоч Саша родом з Полтавщини, але захоплено відшуковує цікаві місцеві варвинські світлинини, співставляє їх із сучасністю, ділиться на загал. До речі, принагідно звертаюся до земляків, у кого припадають пилом плівки з минулого, разом ми можемо дати їм друге життя. Має й інші різнобічні хобі: повертає до життя старі годинники, майстерно складає кубик Рубика і вчить цьому молодь. Свого часу він організував змагання із швидкісного складання кубика Рубіка.

Маємо двох чудових дорослих доньок, які нині мешкають у Києві. Старша Марія закінчила університет за спеціальністю “технологія виготовлення ліків”, працює адміністратором у салоні краси. Менша Олександра – навчається на магістратурі, факультет «Фінанси та банківська справа», паралельно працює у банку. Маша вже заміжня, гарно в’яже спицями, захоплюється усіляким рукоділлям, готує вишукані страви, любить психологічну літературу і вже й мамі може дати мудру та слушну пораду. Саша теж різнобічно обдарована, любить і спорт, в тому числі й екстремальний, волейбол, шахи, кубік Рубіка, і мистецтво – грає на фортепіано і гітарі, на слух підбирає мелодії.

Батьки Валентина Борисівна та Іван Вікторович – взагалі для мене взірець людських і родинних цінностей, педагоги, все життя в спорті, намагаюся від них не відставати і продовжувати спортивну династію. Нас із братом (молодший Костянтин, мешкає у Прилуках, з дитинства любить техніку, тож водій-дальнобійник) вони ніколи не залишали, навіть коли на дозвіллі вирушали кудись у товаристві дорослих. Окрім того, мама – мудра жінка, і нині підтримує, вчить жіночої мудрості. Іван Вікторович довго не полишав улюбленого тренерства, проте вік – 80 років, як-то кажуть, зобов`язує стишити темпи. Але вихованці його не забувають, відвідують, ходить і він на волейбольні змагання.

Як і батьки, люблю спорт. По мірі вільного часу відвідую спортивний зал або йду на спортмайданчик. Коли діяв клуб велотуризму, охоче брала участь у подорожах мальовничими куточками нашої та сусідніх громад. А цьогоріч у обласній спартакіаді працівників місцевого самоврядування теж із задоволенням грала у волейбол, хоча раніше ним майже не займалася. Вважаю такі змагання за участю службовців та депутатів дуже корисними, бо не тільки додають енергії, бадьорості, а й командного духу, вчать згуртованості.

Маю чим похвалитися із шкільних років – більше 40 відзнак зі змагань районного, обласного рівнів, бо захоплювалася легкою атлетикою. Мій шкільний рекорд зі стрибків у довжину – 5 м 20 см, не «побитий» і донині. У стрибках у висоту брала 1 м 40 см, добре бігала на середні і довгі дистанції, теж був особистий рекорд – 4 хв 25 сек. у кросі 1,5 км.
У студентські роки захищала спортивну честь інституту і увійшла до десятки кращих спортсменів Полтави. І досі пам`ятаю, скільки радості було від поїздок, вони здружували юних спортсменів, пам`ятні й хвилюючі моменти старту.

Маю і спільне із чоловіком захоплення – відеозйомка. Раніше особливо радісно було знімати й монтувати дитячі свята у садках, школах. Отримуєш і собі такий заряд позитиву!
Люблю бувати на природі з родиною і друзями, читати художню літературу. Подобається й екстремальний відпочинок – занурювалася з аквалангом…

– ?!!!

– …спробувала роуп-джампінг (стрибок з Пішохідного мосту у Києві)…

– ?!!!

– …принагідно не минаю екстремальних атракціонів. Є ще мрії, які буду втілювати у життя.

– Ага, до речі. Днями місцеві соц­мережі захоплено спостерігали Ваш політ не уві сні, а наяву – з парашутом! Що це для Вас – реалізована мрія чи, можливо, перемога над собою, над страхом?..

– Це моя студентська мрія! І я дякую своїй родині за її здійснення. Сертифікат на стрибок у тандемі з інструктором мені подарували на 45-ий день народження. Маша подала таку ідею і зорганізувала родину на подарунок. Дякую всім за схвальні відгуки. Перше запитання, яке відтоді чую: «А було страшно?..» Ні, страху я не відчувала, хвилювання було, як і у кожної людини перед чимось новим і захоплюючим. Це було круто і драйвово! Усім, хто коли-небудь мріяв чи мріє про небо, говорю: реалізуйте задумане, це такий адреналін і незабутні враження на все життя!

– Людина, котра виросла у спортивній сім`ї, просто не може не мати бійцівського характеру, що фінансисту дуже доречно. Чи допомагає такий гарт і нині?

– Так, звичайно. Робота непроста, іноді відчуваю упереджене ставлення людей, часто доводиться відстоювати свою думку і правоту. Але роботу я свою люблю, відповідально до неї ставлюся, і принцип маю у житті, мабуть, спортивний: завжди йти вперед, не пасувати перед труднощами і досягати поставлених цілей.

– Побувавши понад хмарами, людина, певно, у чомусь переосмислює цінність життя. Якими словами звернулись би напередодні Дня самоврядування і новоріччя до колег, чого хотілось би для близьких і земляків-варвинців?

– Перш за все, напередодні Дня місцевого самоврядування хочу згадати добрим словом людей, які працювали у цій сфері, але зараз їх, на жаль, вже немає з нами. Це Людмила Остах, Валентина Кудрявцева, Валентина Іванова – гарні люди, хай земля їм буде пухом, а сім’ям бажаю здоров’я, бо дуже тяжко втрачати близьких.

Користуючись нагодою, хочу подякувати своїм першим наставникам у трудовій діяльності – Олександру Івановичу Пічику, Марії Микитівні Качаєвій, Ганні Дмитрівні Білоус. Дякую, що свого часу повірили в мене.

Вдячна й кожному, з ким знаходимо порозуміння у нинішній непростій діяльності у громаді – колегам по раді, депутатам і членам виконкому, керівникам установ, працівникам старостатів. Тут трудяться хороші, відповідальні, самовіддані люди, кваліфіковані фахівці, які вболівають за добробут і розвиток громади. Всім їм зичу здоров`я та витримки, і наполегливо робити свою справу. Також усім колегам бажаю бути командою і підтримувати один одного в будь-якій ситуації.

А усім мешканцям нашої громади бажаю миру, стабільності, впевненості у завтрашньому дні, добробуту. Спільно вчитися жити у нових реаліях нашого життя і залишатися людьми. Добра, любові усім і здійснення мрій!

– І Вам, пані Марино, – здоров`я, оптимізму, витримки, нових планів і звершень! Дякую за цікаву і щиру розповідь.

Записала Є. Зима,
фото з архіву героїні матеріалу.