Такі перспективи

Днями у двох селах громади – Світличному та Остапівці, відбулися зустрічі керівництва громади і її відділу освіти з мешканцями сіл у ході процедури обговорення подальшої долі навчальних закладів, які працюють у цих селах. Говорити, що спілкування було теплим і приємним – мабуть, не той випадок, адже обговорюється питання ліквідації цих малокомплектних закладів у перспективі. Забігаючи наперед викладу інформації із цих заходів, зазначимо: зваживши на звернення і аргументи колективів шкіл, їх роботу продовжено ще на рік – Остапівської – у попередньому статусі, Світличненської – як початкової.

Відтак і розмова у Світличному була гостріша, напруженіша. Тут станом на поточний рік 34 школярі, у наступному році приєднаються орієнтовно 1-2 першачки, 3 дев’ятикласників вибувають. Працюють у школі 16 педагогів, з яких 3 – пенсійного віку, 2 – за сумісництвом. Вартість утримання учня в такому закладі – 105 тис. грн (у селищних – 28,5 станом на 2021 р.), на виплату зарплати лише по згаданому закладу не вистачає майже мільйон гривень. Немає у селі і належного укриття.

Батьки, присутні у залі зібрання, найчастіше озвучували свої основні страхи: підвіз до інших шкіл, адаптація дітей до навчання на виїзді, сільчани: зникне школа – зникне і село, запустіє доглянуте приміщення.

Із сільчанами спіл­кувалися голова громади В. Саверська-Лихошва, заступник О. Філоненко, начальник відділу освіти Л. Лущик, директор селищного ліцею №2 В. Небрат, участь у зібранні брали педагоги села, батьки вихованців, сільчани.

Очільниця громади одразу зазначила, що такі важкі кроки, як закриття шкіл, важкі і для влади, проте, коли зменшується контингент дітей і загострюються питання фінансування бюджетної сфери громади, коли держава дедалі більше витрат перекладає на місця, вони неминучі. І це, зважаючи на демографію, питання лише часу.

Як педагог, вона наголосила, що діти повинні розвиватися у класах чисельністю хоча б від 20 осіб, а не по 1-2-3, щоб мати належну соціалізацію, конкурентне середовище, якого у дорослому житті однак не уникнути. В інтере­сах дітей якомога раніше влитися у колективи більших навчальних закладів, забезпечених належним кадровим потенціалом і матеріальною базою.

Реформа освіти на 2027 рік однак передбачатиме зовсім іншу структуру – гімназії – початкова і середня ланки, ліцеї – старша школа, і як не прикро, неспроможних малокомплектних закладів вона не передбачає.

Любов Лущик ще раз озвучила аргументи щодо оптимізації шкільної мережі громади, викладені в проекті на обговорення. Зокрема, наголосила, що їх мета – створення єдиного освітнього простору, ефективного використання наявних ресурсів на освітні потреби дітей. Державна реформа, наголосила вона, передбачає не тільки фінансову спроможність закладів, а передовсім якість освітніх послуг, безпекові питання, наявність укриття, що відповідає стандартам.

Із власного досвіду розповіла, що підвозом до селищної школи користується і її родина, адже мешкають у одному із сіл громади, і її дитина дістається на навчання навіть швидше і з більшим комфортом, аніж варвинські школярі із околиць селища. Щоб батькам легше було подолати страхи щодо цього, а також ознайомитися з умовами у селищних ліцеях запропонувала влаштувати екскурсії до них за принципом днів відкритих дверей. Дитина має подивитися, чи подобається їй у новому закладі, які можливості для розвитку вони пропонують. Думати про інтереси і безпеку дітей в першу чергу закликала вона. Правда, у супроводі невдоволених, скептичних реплік.

Олександр Філоненко, в свою чергу, теж вів мову про невідворотність непопулярних заходів у освіті, адже торік на 300 померлих мешканців громади припадало тільки 80 народжень. Така тенденція спостерігається впродовж багатьох років, а нині, через війну, ще й немало молодих родин виїздять на захід країни, за кордон.

Просто і аргументовано пояснював ситуацію і директор селищного закладу, який приймає “доїжджаючих” дітей. Зокрема, Василь Іванович навів приклади сільських дітей, котрі обирали ліцей ще в ті часи, коли малі школи не закривалися – через кращу якість освіти, що об’єктивно засвідчує успішність на ЗНО. Одну зі своїх сільських випускниць, яка нині здобуває вищу освіту, запитував думку про свій заклад. Сказала так: шкодую, що не прийшла до вас раніше. Особливо це відчутно у вивченні іноземних мов, яких нині у ліцеї №2 пропонується вже три на вибір, та й просто у вмінні співіснувати у суспільстві, чого не може дати мала школа.

Серед переваг закладу назвав комфортні умови, тепло, якісне харчування, факультативи, гуртки і спортивні секції за інтересами, профільне навчання.

Нагадав він і подальші вимоги до середньої школи, передбачені державою, а не громадами на місцях – наявність мінімум двох класів паралелі, тож невдовзі постане складне питання взагалі зберегти середню освіту на рівні громади. Заперечив і розспекульовану тезу: доки є школа – є село. Насправді село розвиватиметься тоді, коли у ньому буде можливість працевлаштуватися, діятиме виробництво.

Директор Світличненського закладу освіти Віктор Рябушкін від колективу школи висловився за право дитини навчатися у своєму населеному пункті, нагадав про кращі традиції свого закладу і закликав представників громади ухвалити виважене рішення – залишити у селі школу хоча б у реорганізованому вигляді.

У обговоренні звучали запитання, якою буде доля місцевого садка (діятиме далі), чи можна залучити до Світличного дітей з інших сіл (це вибір батьків, примусове переведення неможливе), чому з різницею у кілька дітей Остапівський заклад поки що працюватиме без змін (складніший доїзд до інших навчальних закладів, аніж із Світличного), тощо.

Сільчани висловлювали загальне обурення адміністративно-територіальною реформою, коли села втратили власні бюджети, недостанім фінансуванням потреб сіл, зокрема, станом доріг. Запитали і у них, чому за прикладом сусідньої Остапівки свого часу тут не зберегли місцеве господарство, щоб село мало роботу і жило…

Із загальної атмосфери обговорення і його теми висновок передбачуваний – кожен залишився при своїх переконаннях. Голосування учасників зібрання – проти закриття школи, зафіксовано його протоколом.

У ОСТАПІВЦІ, де оптимізацію відтерміновано на рік, від представників селищної громади теж звучали аналогічні аргументи щодо оптимізації освітньої мережі.

Тут наразі 39 учнів (класи – від 0, 1, 2 учнів максимум до 11), 13 педагогів (в т.ч. 1 сумісник і 4 пенсіонери), вартість утримання дитини – 75,8 тис. грн. На рік бракує близько 900 тис. грн. фінансування. У разі ліквідації закладу школярі підвозитимуться до Гнідинцівської школи, щоб зберегти її, а також буде працевлаштовано педагогів працездатного віку.

Участь в остапівському заході взяли керівник місцевого сільгосптовариства, депутат селищної ради М. Бойко, староста округу О. Ситник, місцеві педагоги і батьківська громадськість, котрі, безперечно, проти закриття сільських закладів. Зокрема, висловлюються за оптимізацію управлінського персоналу у громаді, а не працівників у селах.

Проте Микола Бойко закликав сільчан, особливо батьків, враховуючи негативну демографію, у перспективі виважено підійти до вибору майбутнього закладу, бо наступними на оптимізацію можуть стати Гнідинці.

Хоч звістка про “відстрочку” важкого рішення на рік зменшила градус обговорення, проте остапівчани теж висловили свої думки щодо ситуації.

Педагоги нагадали, хоч школа і мала, проте тут теж дають добрі знання і виховання, що засвідчують успіхи учнів у олімпіадах і конкурсах, вступі до вишів, вчителі використовують сучасні технології і йдуть у ногу з часом, колектив створює затишок і комфорт дітям. Якщо школи не буде, молодь остаточно полишить село, хоча у Остапівці діє агровиробник, є робота, аргументували вони. Навели сільчани і низку зауважень до організації підвозу учнів до варвинських закладів.

Насамкінець обговорення теж було голосування – остапівчани, як би не склався діалог, і не могли підтримати закриття школи.

Кожна сторона заявила: головне – дитина. Тільки представники громади – за якість освіти і кращу адаптованість до життя у соціумі, сільчани – за її навчання за місцем проживання…

Крапку ж у дискусіях через рік чи дещо більше однак ставитимуть реальність в країні і реформа у освіті в цілому.

Підготувала до друку Є. Зима,

фото надано селищною радою.

 

Вихід цього матеріалу став можливим завдяки фінансовій підтримці Програми з допомоги та розвитку українських медіа (Ukrainian Media Aid and Development Program), частково профінансованій Міністерством закордонних справ Швеції (Swedish Ministry for Foreign Affairs)