ЧАС НЕ В ЗМОЗІ ЗАГОЇТИ РАНУ

Пам`ятаймо.

Минають роки, забуваються люди і події. Але вічно ятрить душу біль за тих юнаків, які червоними тюльпанами поросли на полях Афганістану, які не дочекалися весни і не змогли повернутися на Батьківщину. Серед них і мешканець Варви Анатолій Тищенко, який народився 1 березня 1966 року.

Після закінчення школи він працював на заводі протипожежного обладнання. А навесні 1984 року був призваний до лав Радянської Армії. В числі обмеженого контингенту радянських військ виконував інтернаціональний обов’язок в Афганістані. Служив командиром бойової машини піхоти (БМП) в 186-му окремому загоні 22-ої окремої бригади спеціального призначення в м.Шахджой, провінція Забуль.

З жовтня 1985 року, прикриваючи вогнем із автомата вихід розвідгрупи із під вогню, молодший сержант А.Г. Тищенко був тяжко пораненим і від отриманих ран помер.

Анатолій Тищенко нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно) та медаллю «За відвагу».

Варвинці трепетно бережуть пам’ять про Анатолія. Одна з вулиць селища названа на його честь. На фасаді школи, в якій навчався хлопець, а також на будинку, де жив, розміщені пам’ятні меморіальні дошки.

Не залишається поза увагою і мама загиблого воїна, Христина Іванівна.

Чи можна виміряти-виважити материнське горе й розпач? Ніколи і нічим. Хіба що полегшити увагою до живих і пам’яттю про загиблих.

Щороку ветерани-афганці вшановують пам’ять Антолія покладанням квітів на могилу та хвилиною мовчання. Цьогоріч віддали належну шану загиблому воїнові селищний голова Валентина Саверська-Лихошва, керуючий справами виконавчого комітету Варвинської селищної ради Євгеній Шкуліпа, голова спілки воїнів-інтернаціоналістів Віктор Гутак.

14 лютого вони відвідали вдома маму загиблого воїна-афганця, поспілкувалися з нею. По її щоках котилися невгамовні материнські сльози. Але разом із тим на її обличчі сяяла вдячність за те, що її син не залишається поза увагою, що він буде вічно живий в пам’яті багатьох поколінь земляків.

Зустріч сколихнула біль і тугу, та повернути життя, змінити долю неможливо. Залишається лише пам’ятати.

This slideshow requires JavaScript.

Н.ПАЛЯНИЦЯ, фото автора.

 

Уклін загиблому земляку і згорьованій матері…

Щоб підтримати у такий пам`ятний день і супроводити до могили загиблого сина-афганця Анатолія Тищенка до його матері прибули заступник директора терцентру соцобслуговування одиноких непрацездатних громадян Антоніна Головко та соціальний працівник Ольга Коломієць.

Христина Іванівна вдячно відгукнулася про допомогу соцпрацівників, адже перебуває на обслуговуванні терцентру. Не тільки Афган вирвав з її материнських обіймів найдорожче, вже немає серед живих і другого сина та невістки. Тож її затишна, але осиротіла хатинка на рудянській околиці селища заквітчаними вікнами тепер виглядає нечисельну рідню і першу помічницю у всьому – соціальну працівницю Юлію Шпитяк. Допоможе по господарству, вирішить нагальні питання в установах, та, зрештою, розрадить старече сирітство.

Немає у світі такої сили, яка б зупинила час, відвернула горе, але кожен з нас здатен на дещицю добра, підтримки, пам`яті і вдячності. Вічне царство у небесах завжди молодим синам, довічна шана зраненим горем матерям…


Текст і фото Є. Зими