А життя, мов сірник, ніби Богом запалена свічка…

Пам`яті колеги

 

Той день Різдвяний став сумним, і ми не в силах щось змінити. Тебе не стало в одну мить… А серце так хотіло жити.

Життя людини – це два береги. Від одного при народженні вона відпливає, а до другого припливає, покидаючи цей світ. І у кожного ця ріка життя своя: в когось тиха і спокійна, в когось – бурхлива і небезпечна. Але, як і ріка, кожна людина неповторна. Життя не стоїть на місці. Одні приходять у нього, інші – залишають. І тоді на небі з`являється ще одна нова зірочка – душа, що відлетіла у вічність.

Ти излучала добро и человечность, и вот ушла в страну с названьем Вечность. Но все напоминает о тебе, ты по судьбе прошла у каждого из нас. И вот на небе звездочка зажглась…

На небі засвітилася, а на освітянському небосхилі Варвинщини згасла яскрава зірка, чиє ім`я буде вписане золотими літерами в історію нашого районного методоб`єднання вчителів російської мови та зарубіжної літератури і всього учительства Варвинщини. Це Тетяна Олексіївна ПАВЛЕНКО – вчитель за покликанням, від Бога, Вчитель і Людина з великої літери.

Так, 8 січня загорілася велика яскрава післяріздвяна зірка, бо життя цієї жінки було величним, яскравим, але коротким, як у макового квіту. Той морозний зимовий ранок нікому не віщував біди, та вона приходить, як правило, несподівано. Чорна звістка про смерть Тетяни Олексіївни, ніби грім серед ясного неба, вразила всіх, хто її знав. Одна лиш мить – все обірвалось, одна лиш мить – її не стало. І ніхто не в силах щось змінити, вирвати людину із холодних обіймів смерті, жорстокої, безжальної, підступної. Якщо ми пам`ятатимемо про смерть, яка ходить поряд з кожним, то будемо знати ціну кожного прожитого дня. Горацій говорив: “Вважай всякий день, що тобі випав, останнім, і буде тобі милим той день, на який ти не надіявся”. Ми повинні пам`ятати про це завжди, уміти дорожити кожною хвилиною, любити і цінувати своїх близьких і друзів, не забувати, що ми лише гості на цій грішній землі.

Давня мудрість стверджує, що дитина лише народиться, а доля за нею йде. Все в цьому світі стається так, як має статися. Це доля, а від неї нікуди не подінешся і нічого не зміниш, хоча залишається на цій землі ще стільки нездійснених справ. Саме так доля повелася і з Тетяною Олексіївною. Її життя було ніби спалах сірника, ніби запалена Богом свічка, яка згоріла швидко, але яскраво.

Вона пішла у вічність у свій ювілейний рік, у різдвяні свята, а це знак, що її душа заслужила спокою в Раю, бо тільки світлих людей Бог запрошує до себе у такі дні.

Летить стрімголов час, його не зупинити, ось вже відсвітили і свічку пам`яті – 9 днів, але до цього часу не можна повірити і оговтатися, що нашої колеги і подруги більше ніколи не буде з нами. Важко писати і говорити про неї у минулому часі, важко повірити, що життя продовжиться вже без неї, яскравої, непересічної особистості, сповненої життєвих планів, людини надзвичайної ерудиції, інтелекту, енергії.

Тетяна Олексіївна народилася в мальовничому куточку Варви – на Зарічці, в сім`ї Віри Іванівни та Олексія Петровича Кропивів. Вона була новорічним подарунком для молодого подружжя, адже народилася 31 грудня 1961 року. Ясним сонечком освітила батьківську оселю, була єдиною донечкою, викупаною в любові батьків, їхньою втіхою і розрадою.

З дитинства закохана в книги і поезію, мріяла стати вчителькою. Коли пішла до школи, вже вміла читати і писати. Все в неї вдавалося – вчилася з цікавістю і задоволенням. Всі роки була відмінницею, вела активне шкільне життя. Творча, ініціативна, справедлива і добросовісна, вона весь час була секретарем комсомольської організації школи, учасницею художньої самодіяльності, переможцем районних олімпіад з багатьох предметів, кращим читцем на обласних конкурсах, своїм артистизмом декламування вона вміла розтопити найчерствіші душі, схвилювати і заворожити.

Тетяна мала завжди широке коло друзів, була щирою, комунікабельною, здібною. З великою вдячністю говорила про своїх учителів, які, в першу чергу, “виліплювали” з дітей особистостей, вчили бути людьми. Всі предмети давалися легко, але найбільше зачаровували її уроки Віри Дмитрівни Єрмакової, вчительки російської мови і літератури. Це була людина надзвичайно інтелігентна, розумна, закохана у свій предмет. Саме вона стала для юної Тані ідеалом, творчою наставницею. Після закінчення школи Тетяна без вагань і роздумів поступила до Ніжинського педінституту ім. М.Гоголя. Як золота медалістка, вона мала право здавати не чотири, а один екзамен. І пройшла його на відмінно, не зважаючи, що конкурс на факультет російської мови і літератури був найбільшим. Так вона почала здійснювати дитячу мрію – стати вчителем.

Швидко, мов весняна повінь, промайнули студентські роки, незабутні і бурхливі, наповнені активним громадським та науковим життям. І тут вона завжди була на висоті, у центрі уваги. Як результат своєї наполегливої роботи – “червоний” диплом, авторитет і повага не лише серед студентів, а й серед відомих науковців – викладачів, які її пам`ятали навіть після закінчення “вузу” у 1983 році. Цей рік був важливим для Тетяни ще й тому, що вона вийшла заміж. Весілля було великим і гучним, майже вся студентська група приїхала привітати молоде подружжя. Андрій Павленко – теж випускник Варвинської школи, красень і легенда “Третього покоління” – популярного на той час естрадного ансамблю під керівництвом О.І. Зуба. На жаль, всі вони пішли з життя молодими: С.Безручко, А. Хорт, В. Росумака, В. Розводовський. В цьому ж році в неї народилася донечка Наталочка – втіха, розрада і розумничка, як мама.

Після декретної відпустки розпочалася трудова діяльність Тетяни Олексіївни у рідній школі вчителем російської мови і літератури. Молоду, веселу, всебічно розвинену вчительку одразу полюбили учні. Вони бачили у ній не лише наставника, а, перш за все, друга, старшого товариша, який їх розумів, підтримував, допомагав. Це великий Божий дар – притягувати до себе людей, вселяти довіру. Кожен був впевнений, що звернувся за адресою, що тебе ніколи не висміють, не зрадять, не залишать у біді.

Такою Тетяна Олексіївна була завжди, всі роки своєї педагогічної праці. Улюблена робота – то завжди свято, вона молоділа серед своїх учнів, намагалася іти в ногу з часом. Красива, тендітна, з витонченими манерами інтелігентності, вона виглядала набагато молодшою за свій вік. Вона була тим, за словами А.Пугачової, ШП – “швоим парнем”, якого не одразу розпізнаєш серед учнів. Її манера спілкуватися, смак в одязі, поведінка були прикладом для наслідування багатьох учнів. Велике щастя для вчителя – бути “улюбленим”. І вона дійсно була улюбленою для багатьох поколінь учнів, і це без перебільшення. Її уроки були надзвичайно цікавими, вона вміла заінтригувати, зацікавити, повести за собою.

…Довга і складна дорога вчителя. Як пройти її, яку пам`ять залишити про себе – справа кожного. Життя Тетяни Павленко – це зразок людської гідності, добропорядності, толерантності та професіоналізму. Це була людина-позитив, незважаючи на те, що доля часто підставляла їй підніжки. Які б проблеми не були, чи підводило здоров`я, вона ніколи не скаржилася і не розкисала, терпляче несучи на своїх тендітних плечах тягар долі.

Вона була успішна і розумна, зі щирим, добрим серцем, чистою і світлою душею та відкритою посмішкою, вміла підтримати і захистити, дати слушну пораду чи просто мовчки терпляче вислухати або тактовно пожартувати. Вона була справжньою, відкритою, із загостреним почуттям справедливості. В неї був талант переконувати і знаходити потрібні слова. Чудовий фахівець своєї справи, майстер слова, знавець і поціновувач мистецтва, її душа завжди прагнула прекрасного. Незважаючи на те, що цифрові технології нині заполонили світ, для неї на першому місці залишалася книга – цариця всіх наук. Закохана в поезію Ахматової і Цветаєвої, вона ніби сама прийшла з їх століття – вихована, виважена, освічена, аристократична – справжня Блоківська “Прекрасна Дама” чи “Незнайомка”. Вона була світочем-провідником в складному й незрозумілому світі для всіх нас. Поріч з такою людиною завжди було спокійно і надійно.

Колись іще Сенека говорив: “Життя, як п`єса в театрі. Важливо, не скільки вона триває, а наскільки добре зіграна”. Її життя яскраво-коротке, але прожите не даремно. За роки своєї плідної діяльності Тетяна Олексіївна виховала не одне покоління, навчала тисячі учнів. Не судилося їй провести у самостійне життя свій четвертий випуск, осиротіли одинадцятикласники другого селищного ліцею без своєї класної мами. Залишилися невтіленими мрії, сподівання, задуми, залишилися ми, її колеги, які багато років пліч-о-пліч працювали разом заради однієї мети – любити тих, кому викладаєш, і любити те, що викладаєш.

Вона любила свою роботу, жила нею. Любов до дітей і бажання бути потрібною, самореалізуватися, зробити світ навколо себе цікавішим і досконалішим покликали її працювати під час відпустки у дитячому таборі “Веселка” – чудовій Країні дитинства. Понад 10 років Тетяна Олексіївна була справжньою лісовою царівною, спочатку працювала вихователем, а потім – старшою вожатою, вмілим організатором, адміністратором, наставницею – творчою і креативною. Робила все для того, щоб відпочинок дітей був незабутнім.

А тепер і вона для багатьох стане незабутньою. Елегантна, в білому повітряному вбранні, вона, ніби лебідка, пливла між зенню сосен або взявши блакиті красеня Удаю…

Багато можна пригадати цікавих, зворушливих епізодів книги її життя Але її не стало, все відійшло в минуле. Списався в її руках той шматочок шкільної крейди, без якого себе не уявляла, обірвалася назавжди недописана книга життя.

Тетяна Павленко була відомою людиною, її знали поза межами нашої Варвинщини, про неї неодноразово писали у нашій газеті. Її учні були переможцями олімпіад і конкурсів. Сама вона теж була творчою натурою, охоче ділилася своїми методичними напрацюваннями. В 2013 році стала пережцем в районному конкурсі “Вчитель року”, в номінації “Російська мова”. Науково обізнана, вона брала активну участь в роботі МАН, за що неодноразово була відмічена. Особливої уваги заслуговує наукова праця -дослідження про нашого земляка, педагога і науковця, а її двоюрідного дядька П. Кононенка, автора підручника з російської мови для вищих навчальних закладів. Цей підручник простий і доступний для сприйняття, навчав не одне покоління філологів.

Тетяна Олексіївна була багатогранною натурою: мала дизайнерські здібності, любила в`язать, читати кращі зразки сучасної світової літератури, вирощувати квіти, подорожувати…

Рано втратила батька, чоловіка, тепер пішла до них, в той край, звідки немає вороття, залишивши стареньку матір, донечку, внучка, яких так любила, заради яких жила. Вона вірила і надіялася, що одужає, що підступна хвороба її пощадить, адже вона ще так потрібна на цій землі, її ніщо і ніхто не зможуть замінити.

Люди, які відійшли у вічність, залишаються живими доти, доки ми їх памятаємо. Вона пішла несправедливо рано, але буде жити у своїх учнях і у наших серцях. Покинула цю долину сліз, повернулася додому – в свій останній прихисток, знайшовши вічний спокій, як Майстер, герой її улюбленого М.Булгакова.

Нехай наш смуток, наша скорбота животворним духом Божим перетворяться на свято життя. Нехай тобі буде тепло і затишно в Божих обіймах. Ти це заслужила. Віримо, що всемилостивий Господь прийме її світлу і щиру душу в Царство Небесне. Вічна світла пам`ять тобі, наша дорога Танюшко.

Дорогі Віро Іванівно, Наташо, Сашуню, висловлюємо вам наші щирі співчуття. Дай, Боже, вам сили пережити це непоправне горе.

Утрати годы не закроют, душа по-прежнему болит, и боль в груди, и сердце ноет, что вновь тебя не возвратить. Понять, поверить в это сложно. Прости, Танюшка, нас прости. Ах, если б знали, как возможно, но не смогли тебя спасти. Ты далеко, но в мыслях рядом, с тобою вместе мы живем. Ты смотришь грустным , добрым взглядом, оберегая нас во всем. Пускай Господь дарует вечно покойный сон, уют души. С молитвой память бесконечна за все страдания твои…

Дякуємо долі, що ти була в нашому житті – колега, наставниця, подруга.

Учителя не умирают, их души вечно будут жить! Их звезды, в темноте мерцая, за нами тихо наблюдают и продолжают нас любить…

З глибоким сумом вчителі

російської мови і зарубіжної літератури Варвинщини.

This slideshow requires JavaScript.