Такі перспективи
Криза сільської медицини, коли закладам рівня колишніх районних лікарень бракує фінансування, – не нова. І у Варві вона теж загострюється щороку, щойно лікарня починає накопичувати заборгованість по зарплаті персоналу, а відтак – застосовувати завжди болісні заходи оптимізації витрат.
І цьогоріч, за інформацією адміністрації закладу, до кінця року на його утримання бракує біля 4 млн грн, тож одним із кроків зменшення такого розриву є заплановане закриття тих відділень, які не мають пакетів державного фінансування за надані послуги і належного навантаження, тобто кількості пролікованих пацієнтів. Якою є ситуація в лікарні, що спричиняє такий значний дефіцит у фінансуванні, і взагалі, якою надалі бачить держава сільську медицину на місцях, – запитуємо директора КНП “Варвинська лікарня” Юрія Полонця.
– Юрію Миколайовичу, які зміни сталися у місцевій медицині в останні роки і чому лікарня має хронічні фінансові проблеми?
– Як вже інформував на нещодавніх зустрічах у селищній раді за участю членів колективу, а втім, наголошую це не перший рік, така ситуація складається тому, що у нас тривалий час, доки була така можливість, зберігалася більша штатна чисельність працівників, аніж є на те фінансовий ресурс. Під час консультування представника МОЗ (до речі, фахівця залучав торік народний депутат В.О. Зуб, коли виникла аналогічна ситуація) наголошувалося: щоб лікарня, не тільки наша – будь-яка, працювала з прибутком, на кожного лікаря має припадати 3 особи іншого персоналу, аби виходити “в нуль” – 4-5, у нас же – 7-8…
Варто вкотре нагадати, як нині відбувається фінансування медзакладів. І до речі, вже не закладів, а підприємств, на які перетворено лікарні за реформою тодішньої міністерки У. Супрун. Медичні заклади за Конституцією України не можна ліквідовувати, а от підприємство, діяльність якого регулююється Господарським кодексом, має заробляти на своє існування. У нашому випадку – послугами, наданими за пакетами медичних гарантій, що фінансуються державою, іншою діяльністю. Тобто, більше немає дотаційної системи, як-то кажуть, гроші по потребі. Тепер їх треба заробляти, надаючи послуги пацієнтам, а для здобуття таких пакетів необхідні лікарі і сучасна медтехніка. Вимоги ж щодо відповідності тим пакетам з року у рік посилюються. Так, для хірургії потрібні вже 4 лікаря хірургічного профілю, 2 анестезіолога і т.д (у нас немає анестезіолога, тільки один хірург), для неврології – високотехнологічне обладнання, навіть для терапії – лікар-епідеміолог – такі спеціалісти всюди в дефіциті.
– Юрію Миколайовичу, суттєву фінансову допомогу лікарні надає місцева територіальна громада – щороку це найвищий показник в області. Чи врятує це ситуацію?
– Із селищного бюджету дофінансовуються поточні потреби лікарні, хоча це мали б бути кошти на розвиток матеріальної бази. Цьогоріч держава передбачила додатковий пакет “на збереження кадрового потенціалу” (дотується утворена заборгованість по зарплаті), але цього однак замало для існування лікарні в тій структурі, яку маємо нині: 5 відділень, тоді як у найближчих сусідів з відповідною кількістю населення – по 2-3, 138 працівників, коли за критеріями ефективності має бути до сотні.
Річна потреба у коштах для лікарні – близько 28 млн грн. Встановивши медикам підвищену зарплату, коштів на неї, на жаль, ніхто не надав. Від Національної служби здоров’я України надійде близько 18-и млн, 6 мільйонів передбачила нам громада, відтак до завершення року бракуватиме щонайменше 3,6 млн. Сподіватися, що їх покриє додатковий пакет на заборгованість – не доводиться, кошти надходять пізніше, не враховують вони відрахування із зарплати, а тому проблема перейде у рік наступний.
Відтак ми змушені відмовитися від тих відділень – хірургічне і неврологічне, які в силу різних причин не мають не тільки пакетів державного фінансування, а й належної кількості пацієнтів. Приміром, протягом ц.р. у хірургії здійснено тільки 3 планові операції (станом на зараз у ньому 5 хворих, а ліжко-місць – 25), місцева неврологія не має змоги лікувати пацієнтів з інсультами тощо. Пройдіть ввечері лікарняними поверхами – порожньо, бо немало пацієнтів за старою звичкою “покапалися” і додому ночувати. Таку допомогу може надавати, приміром, денний стаціонар, створення якого ми неодноразово розглядали. У стаціонарі ж цілодобовому пацієнт має бути під наглядом цілодобовим і проходити інтенсивне лікування.
– Все ж таки, чи не погіршиться якість надання медичної допомоги на місцевому рівні внаслідок оптимізації відділень лікарні?
– Відповідно до потреб мешканців громади палати на ту кількість хворих, які отримували допомогу у цих відділеннях, буде розгорнуто у терапевтичному відділенні. Кабінети адмінперсоналу можна перемістити на другий поверх, аби в межах терапевтичного відділення додати площ під лікувальні цілі. Перев’язувальна і гінекологічна маніпуляційні у стаціонарі працюватимуть і надалі, лікарі згаданих відділень – теж.
Проводимо ми оптимізацію чи ні, але вже й до цього наказом обласного галузевого управління чітко визначено маршрути пацієнтів при тій чи іншій патології. Ось, наприклад, ковідних пацієнтів, якщо їх показники сатурації дозволяють, госпіталізуємо у своєму інфекціному відділенні (маємо відповідний пакет), коли потрібна більш складна допомога – направляємо у Прилуцьку міську лікарню, як і всі громади Прилуцького району, діти з ковідом лікуються в обласній. Хворих з інфарктами, інсультами в обов’язковому порядку веземо у Прилуцьку лікарню. Якщо дозволяє терапевтичне вікно, їх спрямовують в інші спецзаклади. Залучається наш санітарний і реанімаційний транспорт. В інтересах самого пацієнта отримати допомогу там, де є відповідні фахівці і обладнання.
– Юрію Миколайовичу, чи є можливості залучити додаткові пакети, ширше запроваджувати платні послуги, створювати у лікарні приватні кабінети, співпрацювати з потужнішими приватними медзакладами – щоб мати краще фінансування, аніж нині?
– Наразі маємо 9 пакетів, проте не всі вони підкріплені коштами. Так, свого часу “під фахівця” було придбано фіброгастроскоп, проте лікар вибув до міського закладу, і залучити інших спеціалістів не вдається. За навантаженням це дасть спеціалісту невелику доплату (законодавство обмежує зарплату до 1,5 ставки), потрібно проходити додаткове навчання. Тож, сумісники не поспішають.
Також ми розглядали реабілітаційний пакет – знову ж таки, немає лікаря-реабілітолога – ні в нас, ні в окрузі. Молодим спеціалістам треба не тільки житло, зарплату, а й можливості професійного росту, чого сільські заклади, на жаль, не дають. Не повертаються до нас навіть діти медиків, а завтра ж ці медики питатимуть, чому скорочуються відділення…
Щодо платних послуг. Ми їх надаємо – це медогляди, дозвільні документи тощо. Проте не вважаємо, що беручи кошти із пацієнта за елементарні маніпуляції, вдасться суттєво поправити фінансовий стан. Для інших медзакладів, аби започаткувати у нас їх відділення, хоспіси тощо, глибинка не вельми цікава – перше, що не сприяє – віддаленність від зручних транспортних шляхів. Перепона до створення кабінетів приватної практики на базі лікарні – висока вартість оренди комунального майна.
– Прикро…
І насамкінець розмови, на Ваш погляд досвідченого управлінця, якою надалі бачить держава сільську медицину, продовжуючи реформу навіть у воєнний час? Якою наша лікарня бачиться Вам у таких умовах і враховуючи потреби варвинців?
– Як я вже й говорив, вимоги до пакетів дедалі посилюються. Початково, із впровадженням такої моделі фінансування медицини, очікувалося, що чимало неспроможних лікарень просто закриються. Проте, як відомо, всі ми – народ винахідливий, тож колективи лікарень вишуковували всі можливості до виживання.
Реформа ж крокує далі, і цьогорічного липня законодавство щодо охорони здоров’я зазнало нових змін. Ще не всі звикли до того, що маємо первинну і вторинну медицину у громадах та районах, третинну спеціалізовану – в області, проте структура знову змінюється. “Первинка” передбачена, як і раніше, а далі планується поділ на кластери. Орієнтовно в жовтні очікується кабмінівська постанова, за якою бачитимемо чіткий перелік лікарень – кластерних, надкластерних, загального лікування, і зокрема в нашій області. Заступником Міністра анонсовано в інтерв’ю, що із 1700 лікарень в Україні залишиться менше пів тисячі. Кластерною у нашому південному регіоні, звісно ж, буде Прилуцька, і ймовірно – загального профілю в Ічні, де чисельна громада. Що передбачається у інших колишніх районах – очікуємо.
Я завжди був прихильником попередньої, так званої системи Семашка, вважаю її ефективною і найбільш прийнятною і для лікарів, і для пацієнтів, проте для держави вона занадто затратна. Відтак крокуємо за іншими світовими зразками. Крім того, хочемо ми того чи ні, йде глобалізація, інфраструктура зосереджується в містах.
У наших реаліях доцільно модернізувати лікарню під елементарні потреби місцевого населення. Заклад має бути компактним, оснащеним, з амбулаторним відділення і багатопрофільним стаціонаром, у якому пацієнти могли б отримати ту найпростішу допомогу, якої потребують на місці.
Наприклад, щоб хворі на цукровий діабет могли двічі на рік “прокапатися” і уникнути ускладнень, або при сечокам’яній хворобі стався напад – теж надати допомогу під наглядом чергового лікаря, або при переломах без зміщень – накласти іммобілізацію тощо. Та чимало іншого, що реально потребують варвинці і де наші спеціалісти можуть зарадити. Ось такий заклад нам треба зберегти й удосконалити – за сприяння колективу, держави, громади, меценатів.
Записала Є. Зима