Наші ювіляри

Велике значення для розвитку, самооцінки та піднесення рейтингу громади має підтримка її з боку земляцтва. Багато прославлених земляків свого часу виїхали й проживають у столиці України – Києві.

Так історично склалося, що перебуваючи в стольному граді, ці самодостатні люди не поривають стосунки зі своєю малою батьківщиною – Варвинщиною. Особливо такі стосунки стали помітними, коли Варвинський осередок Чернігівського земляцтва в Києві очолив озерянчанин, талановитий організатор нафтовицького виробництва, неперевершений менеджер та життєлюб, романтик у душі та філософ у серці – Володимир Зуб

Систематично представники земляцтва відвідують свою малу батьківщину на День селища, День місцевого самоврядування, беруть активну участь у проведенні районного фестивалю етно­графічної творчості – «Варва-Бода-фест», а делегація варвинців відвідує загальні збори Чернігівського земляцтва в Києві, демонструючи свої неперевершені творчі таланти.

Неодноразово учасникам загальних зборів Чернігівського земляцтва в Києві дарували свої виступи прославлені місцеві колективи – ансамблі «Надвечір’я», «Ан­тонівчанка» та заводський хор «Факел».

Тож, хто ж такий цей талано­витий та унікальний очільник Варвинського осередку Чер­нігів­ського земляцтва в Києві, В­о­ло­димир Зуб?..

Народився Володимир Іва­нович у с. Берізка, що неподалік Озерян. Закінчив Озерянську школу, вуз і розпочав роботу, а через деякий час поїхав до Казахстану, де працював за спеціальністю впродовж двадцяти років. А потім – розпад Союзу, відтік кадрів, туга за домом і – повернення до рідної України 1993-го.

Приїхавши з родиною до Києва, Володимир Іванович продовжив роботу в нафтовій промисловості України, пройшовши довгий шлях від інженера до генерального директора «Української бурової компанії»…

З часом, оформившись на заслужений відпочинок, він не склав руки в очікуванні дива, а розпочав пошуки улюбленої справи, яка б стала потрібною для себе та корисною для громади… І така справа знайшлася…

Володимир Іванович вирішив зайнятися розробкою нафти й газу на території рідної Варвинщини. «Вичерпалися тут запаси нафти й газу, – звідусіль чув Володимир Іванович.

– А я – спробую, – впевнено міркував він. – Не може бути, щоб знання та інтуїція підвели мене»…

А справа ця, як бачимо, дійсно благородна, особливо в наш бурхливий і несприятливий для пересічних мешканців та розвитку територіальних громад час. Справа ця балансує на вістрі реальності та помислів.

Тож, на території Варвинщини Володимир Іванович зі своїм шкільним другом Віктором Кононенком, дружбу з яким проніс через усе спільне кипуче життя, утворили нову фірму – «Варва-нафта». Як виявилось, новостворена фірма потрібна всім: і друзям, що не сидять без роботи і мають намір застосовувати свою працю на користь собі й іншим, і своїй рідній Варвинщині, перед якою, за словами Володимира Івановича, він є у величезному боргу, і ще більше потрібна мешканцям Варвинської громади, які прагнуть інтенсивного соціально-економічного розвитку і хочуть забезпечити старт рідного краю.

Володимир Зуб твердо переконаний, що всі ми, українці, перебуваємо в неоплатному боргу перед своєю великою Батьківщиною – Україною та своєю малою батьківщиною – Варвинщиною, де кожен із нас народився й виріс, де, образно кажучи, зарита пуповина, куди доля тягне, як магнітом…

Проходить час… Все більше й більше Володимира Івановича охоплюють філософські думки: як віддячити своїй малій батьківщині?.. Недаремно ж усі великі меценати Ук­раїни: Тарновські, Ях­ненки, Харитоненки, Си­миренки та багато ін­ших у другій половині свого життя здійснили чимало благодійних справ для своєї малої батьківщини. Вони безоплатно будували чи відбудовували церкви й собори, писали та дарували художні полотна, створювали музеї та здійснювали ба­гато-багато корисних і потрібних людям справ.

«Безперечно, – мір­­кував Володимир Іва­нович, – хочу займатися лише тією справою, яку вмію робити і яку хочу робити, до якої тягнеться душа та від якої радіє серце… А це, однозначно, має бути справа, пов’язана з нафтогазовою промисловістю, адже й особисто собі буде приємно, і для розвитку громади – корисно, бо розпочнеться робота, з’являться робочі місця, підуть податки, а це – соціально-економічний розвиток».

Тож, переконливо вирішив Во­ло­димир Іванович: «З нами (показуючи рукою на свого давнього друга й однодумця Віктора Кононенка) чи без нас, а наш рідний край всерівно підніметься… А тому в стократ буде краще, коли Варвинщина стартує спільно з нами…».

Яким залишився у пам’яті шкільних друзів, однолітків та педагогів Володимир Зуб?

Зі спогадів Лідії Неділько, яка пам’ятає Володимира – учня Озерянської школи: «Володя – кришталево чесний, відвертий, порядний, працелюбний, іншими словами, страшний працеголік, величезний оптиміст, із загостреним почуттям справедливості, який безмежно вірить у власні сили та в успіх власної справи. Дякуючи цим рисам, після повернення з Казахстану, майже на «голому місці» зумів обійняти посаду генерального директора “Української бурової компанії” та радника Міністра екології.

Володя любив спорт, а особливо – легку атлетику. Часто брав активну участь у театралізованих виставах. Був і є справжнім патріотом Озерян, а це – й не випадково, бо його діди-прадіди були засновниками давнього поселення Озеряни».

«Тільки в копіткій сумлінній праці досягається успіх», – любить повторювати Володимир Іва­нович.

«Дитячою мрією Володимира, – згадує Валентина Щербина, – була журналістика. Він найкраще й найкреативніше вмів писати літературні твори, нариси та замальовки. Його твори були схожі на справжнісіньку поезію в прозі: читай і хочеться… А тому всі однокласники читали, перечитували та зачитували твори, написані Володимиром».

З великим душевним щемом і хвилюванням згадує той віддалений і цікавий шкільний час колишня піонерська вожата Озерянської школи Марія Качаєва: «Володя був працьовитий, допитливий, часто брав на свої незміцнілі дитячі плечі непосильну ношу та ніс її. За все те, що був перший і найкращий, його нагородили путівкою в табір відпочинку «Молода гвардія» (м. Одеса). А по завершенню відпочинку Володя привіз мені зворушливий сувенірчик: малесеньку пластмасову пальмочку, на якій сиділа крихітна мавпочка…

Повірте, пройшло вже чимало років, змінилось життя і наше ставлення до нього, проте я й досі зберігаю цей пам’ятний подаруночок, як далекий спогад про рідну школу, перших вихованців і того добродушного озерянського хлопчика…»

А наразі, повагом бесідуючи з Володимиром Івановичем, бачу перед собою альтруїста й ентузіаста, який не стоїть на місці, який постійно рухається вперед і вгору, який є взірцем для оточуючих…

Тож, цікавлюсь:

– Яке кредо Вашого життя?

– Боюсь образити людину. Людський фактор – найцінніший і Людина – понад усе.

– Що є найважливіше для Вас в ході виробництва чи технічної реалізації виробничих проектів?

– В будь-якому виробництві на першому місці стоїть соціальна сфера, тобто Людина, а тому вона для мене є найважливішою.

– Що найбільше цінуєте в людях?

– Щирість і надійність. Мені в житті везло на добрих людей. Тож, і нині повезло: адже ми зареєстрували компанію у Варві…

Вельмиша­нов­ний Во­лоди­ми­ре Іва­но­ви­­чу,

з днем на­ро­д­жен­ня!

Нехай множаться Ваші добрі вчинки, здійснюються найзаповітніші мрії та задуми, а служіння обраній справі, чуйність та щедрість душі приносять Вам людську шану та повагу!

Нехай прекрасним цвітом рясніє шлях Вашого життя, а доля дарує Вам повні щастя роки.
Хай у Вашому домі панують мир і злагода, благополуччя й достаток!

Тож, зі святом, висо­коповажний Во­ло­ди­ми­ре Івановичу!

З днем народження!

Валентина Саверська-Лихошва,
Варвинський селищний голова

На світлинах: Во­ло­димир Іванович ЗУБ; ювіляр  із головою Вар­винської райради ветеранів М. КАЧАЄВОЮ.

ТИ – ГУМАНІСТ

Лелечин край, Берізко моя мила!
Як люба ти мені, як маків цвіт.
Родився, виріс, зміцнювались крила,
Щоб полетіти в вирій у широкий світ,
Тут все до болю рідне й загадкове,
В ранкові роси – босим по траві.
Дитинство – світ звабливий і казковий,
Матусин образ сниться знов тобі…
Люблю, як жнуть хліба у ріднім краї,
Чарує світ тут пісня солов’я.
Така краса лише у нас буває,
Це наша Варвинська земля!
Пройшли роки. Хлопчина давно виріс.
І доленька всміхалась йому скрізь,
Із хутірського хлопчика малого
До генерального директора доріс!
Вже маєш двох синів, чимало онучат,
Дружину вірную, веселу й щиру.
Здавалося, чого б іще хотіть, чого бажать?
Хотілося ще більш любить цей світ та побажати миру!
Прожив багато років у далекім краї.
Там, де степи і гори, і гірські шпилі,
Життя дорога знову повертає в свої гаї,
У рідний край, в своє гніздо, до рідної землі!
Ти – гуманіст, твоє призначення земне –
Нести красу, творить добро, допомагати всім.
Пізнати мудрість в пізнанні себе.
Найвищий пілотаж з усіх епох, часів.
В твоєму йменні – Володимир-
володар, є щось магічне.
Та й сам ти іще той козак-Мамай!
Дотепний, гуморний, ліричний,
Щось є в характері незвичне,
Але ми любимо тебе таким, який ти є – тож знай!
Так будь могутній і здоровий, дужий!
Твій родовід хай множиться й росте,
Щоб кожен “зуб, зубочок, зубчик”
Своє коріння пам’ятав, не був байдужим.
Нехай Господь благословить тебе!

Ганна Калайда,
член Варвинського осередку Чернігівського земляцтва у Києві