Наші ювіляри
Велике значення для розвитку, самооцінки та піднесення рейтингу громади має підтримка її з боку земляцтва. Багато прославлених земляків свого часу виїхали й проживають у столиці України – Києві.
Так історично склалося, що перебуваючи в стольному граді, ці самодостатні люди не поривають стосунки зі своєю малою батьківщиною – Варвинщиною. Особливо такі стосунки стали помітними, коли Варвинський осередок Чернігівського земляцтва в Києві очолив озерянчанин, талановитий організатор нафтовицького виробництва, неперевершений менеджер та життєлюб, романтик у душі та філософ у серці – Володимир Зуб
Систематично представники земляцтва відвідують свою малу батьківщину на День селища, День місцевого самоврядування, беруть активну участь у проведенні районного фестивалю етнографічної творчості – «Варва-Бода-фест», а делегація варвинців відвідує загальні збори Чернігівського земляцтва в Києві, демонструючи свої неперевершені творчі таланти.
Неодноразово учасникам загальних зборів Чернігівського земляцтва в Києві дарували свої виступи прославлені місцеві колективи – ансамблі «Надвечір’я», «Антонівчанка» та заводський хор «Факел».
Тож, хто ж такий цей талановитий та унікальний очільник Варвинського осередку Чернігівського земляцтва в Києві, Володимир Зуб?..
Народився Володимир Іванович у с. Берізка, що неподалік Озерян. Закінчив Озерянську школу, вуз і розпочав роботу, а через деякий час поїхав до Казахстану, де працював за спеціальністю впродовж двадцяти років. А потім – розпад Союзу, відтік кадрів, туга за домом і – повернення до рідної України 1993-го.
Приїхавши з родиною до Києва, Володимир Іванович продовжив роботу в нафтовій промисловості України, пройшовши довгий шлях від інженера до генерального директора «Української бурової компанії»…
З часом, оформившись на заслужений відпочинок, він не склав руки в очікуванні дива, а розпочав пошуки улюбленої справи, яка б стала потрібною для себе та корисною для громади… І така справа знайшлася…
Володимир Іванович вирішив зайнятися розробкою нафти й газу на території рідної Варвинщини. «Вичерпалися тут запаси нафти й газу, – звідусіль чув Володимир Іванович.
– А я – спробую, – впевнено міркував він. – Не може бути, щоб знання та інтуїція підвели мене»…
А справа ця, як бачимо, дійсно благородна, особливо в наш бурхливий і несприятливий для пересічних мешканців та розвитку територіальних громад час. Справа ця балансує на вістрі реальності та помислів.
Тож, на території Варвинщини Володимир Іванович зі своїм шкільним другом Віктором Кононенком, дружбу з яким проніс через усе спільне кипуче життя, утворили нову фірму – «Варва-нафта». Як виявилось, новостворена фірма потрібна всім: і друзям, що не сидять без роботи і мають намір застосовувати свою працю на користь собі й іншим, і своїй рідній Варвинщині, перед якою, за словами Володимира Івановича, він є у величезному боргу, і ще більше потрібна мешканцям Варвинської громади, які прагнуть інтенсивного соціально-економічного розвитку і хочуть забезпечити старт рідного краю.
Володимир Зуб твердо переконаний, що всі ми, українці, перебуваємо в неоплатному боргу перед своєю великою Батьківщиною – Україною та своєю малою батьківщиною – Варвинщиною, де кожен із нас народився й виріс, де, образно кажучи, зарита пуповина, куди доля тягне, як магнітом…
Проходить час… Все більше й більше Володимира Івановича охоплюють філософські думки: як віддячити своїй малій батьківщині?.. Недаремно ж усі великі меценати України: Тарновські, Яхненки, Харитоненки, Симиренки та багато інших у другій половині свого життя здійснили чимало благодійних справ для своєї малої батьківщини. Вони безоплатно будували чи відбудовували церкви й собори, писали та дарували художні полотна, створювали музеї та здійснювали багато-багато корисних і потрібних людям справ.
«Безперечно, – міркував Володимир Іванович, – хочу займатися лише тією справою, яку вмію робити і яку хочу робити, до якої тягнеться душа та від якої радіє серце… А це, однозначно, має бути справа, пов’язана з нафтогазовою промисловістю, адже й особисто собі буде приємно, і для розвитку громади – корисно, бо розпочнеться робота, з’являться робочі місця, підуть податки, а це – соціально-економічний розвиток».
Тож, переконливо вирішив Володимир Іванович: «З нами (показуючи рукою на свого давнього друга й однодумця Віктора Кононенка) чи без нас, а наш рідний край всерівно підніметься… А тому в стократ буде краще, коли Варвинщина стартує спільно з нами…».
Яким залишився у пам’яті шкільних друзів, однолітків та педагогів Володимир Зуб?
Зі спогадів Лідії Неділько, яка пам’ятає Володимира – учня Озерянської школи: «Володя – кришталево чесний, відвертий, порядний, працелюбний, іншими словами, страшний працеголік, величезний оптиміст, із загостреним почуттям справедливості, який безмежно вірить у власні сили та в успіх власної справи. Дякуючи цим рисам, після повернення з Казахстану, майже на «голому місці» зумів обійняти посаду генерального директора “Української бурової компанії” та радника Міністра екології.
Володя любив спорт, а особливо – легку атлетику. Часто брав активну участь у театралізованих виставах. Був і є справжнім патріотом Озерян, а це – й не випадково, бо його діди-прадіди були засновниками давнього поселення Озеряни».
«Тільки в копіткій сумлінній праці досягається успіх», – любить повторювати Володимир Іванович.
«Дитячою мрією Володимира, – згадує Валентина Щербина, – була журналістика. Він найкраще й найкреативніше вмів писати літературні твори, нариси та замальовки. Його твори були схожі на справжнісіньку поезію в прозі: читай і хочеться… А тому всі однокласники читали, перечитували та зачитували твори, написані Володимиром».
З великим душевним щемом і хвилюванням згадує той віддалений і цікавий шкільний час колишня піонерська вожата Озерянської школи Марія Качаєва: «Володя був працьовитий, допитливий, часто брав на свої незміцнілі дитячі плечі непосильну ношу та ніс її. За все те, що був перший і найкращий, його нагородили путівкою в табір відпочинку «Молода гвардія» (м. Одеса). А по завершенню відпочинку Володя привіз мені зворушливий сувенірчик: малесеньку пластмасову пальмочку, на якій сиділа крихітна мавпочка…
Повірте, пройшло вже чимало років, змінилось життя і наше ставлення до нього, проте я й досі зберігаю цей пам’ятний подаруночок, як далекий спогад про рідну школу, перших вихованців і того добродушного озерянського хлопчика…»
А наразі, повагом бесідуючи з Володимиром Івановичем, бачу перед собою альтруїста й ентузіаста, який не стоїть на місці, який постійно рухається вперед і вгору, який є взірцем для оточуючих…
Тож, цікавлюсь:
– Яке кредо Вашого життя?
– Боюсь образити людину. Людський фактор – найцінніший і Людина – понад усе.
– Що є найважливіше для Вас в ході виробництва чи технічної реалізації виробничих проектів?
– В будь-якому виробництві на першому місці стоїть соціальна сфера, тобто Людина, а тому вона для мене є найважливішою.
– Що найбільше цінуєте в людях?
– Щирість і надійність. Мені в житті везло на добрих людей. Тож, і нині повезло: адже ми зареєстрували компанію у Варві…
Вельмишановний Володимире Івановичу,
з днем народження!
Нехай множаться Ваші добрі вчинки, здійснюються найзаповітніші мрії та задуми, а служіння обраній справі, чуйність та щедрість душі приносять Вам людську шану та повагу!
Нехай прекрасним цвітом рясніє шлях Вашого життя, а доля дарує Вам повні щастя роки.
Хай у Вашому домі панують мир і злагода, благополуччя й достаток!
Тож, зі святом, високоповажний Володимире Івановичу!
З днем народження!
Валентина Саверська-Лихошва,
Варвинський селищний голова
На світлинах: Володимир Іванович ЗУБ; ювіляр із головою Варвинської райради ветеранів М. КАЧАЄВОЮ.
ТИ – ГУМАНІСТ
Лелечин край, Берізко моя мила!
Як люба ти мені, як маків цвіт.
Родився, виріс, зміцнювались крила,
Щоб полетіти в вирій у широкий світ,
Тут все до болю рідне й загадкове,
В ранкові роси – босим по траві.
Дитинство – світ звабливий і казковий,
Матусин образ сниться знов тобі…
Люблю, як жнуть хліба у ріднім краї,
Чарує світ тут пісня солов’я.
Така краса лише у нас буває,
Це наша Варвинська земля!
Пройшли роки. Хлопчина давно виріс.
І доленька всміхалась йому скрізь,
Із хутірського хлопчика малого
До генерального директора доріс!
Вже маєш двох синів, чимало онучат,
Дружину вірную, веселу й щиру.
Здавалося, чого б іще хотіть, чого бажать?
Хотілося ще більш любить цей світ та побажати миру!
Прожив багато років у далекім краї.
Там, де степи і гори, і гірські шпилі,
Життя дорога знову повертає в свої гаї,
У рідний край, в своє гніздо, до рідної землі!
Ти – гуманіст, твоє призначення земне –
Нести красу, творить добро, допомагати всім.
Пізнати мудрість в пізнанні себе.
Найвищий пілотаж з усіх епох, часів.
В твоєму йменні – Володимир-
володар, є щось магічне.
Та й сам ти іще той козак-Мамай!
Дотепний, гуморний, ліричний,
Щось є в характері незвичне,
Але ми любимо тебе таким, який ти є – тож знай!
Так будь могутній і здоровий, дужий!
Твій родовід хай множиться й росте,
Щоб кожен “зуб, зубочок, зубчик”
Своє коріння пам’ятав, не був байдужим.
Нехай Господь благословить тебе!
Ганна Калайда,
член Варвинського осередку Чернігівського земляцтва у Києві