У ПЕРШОМУ ЛІЦЕЇ ДІЄ СПРАВЖНІЙ ВОЛОНТЕРСЬКИЙ ХАБ!

Маленька допомога краща великого співчуття…

Якщо хочеш навчити дитину людяності, справедливості, взаємовиручки і згуртованості, стійкості перед життєвими викликами – слів і настанов замало, сам маєш бути таким. У повсякденній навчально-виховній роботі, а надто – у час скрути і потрясінь, колектив Варвинського ліцею №1 керується цим принципом, слугує за приклад молоді.

З перших днів загострення російсько-української війни, коли почалося повномасштабне вторгнення агресивного сусіда не лише на Донбас і в Крим, як вже 8 років тому, а й у інші – північні, східні та південні регіони України, у закладі розгорнувся справжній гуманітарний осередок. Тут плетуть маскувальні сітки і шиють потрібні воїнам речі, діє чималий банк одягу для переселенців. Як починався цей волонтерський хаб, як педагоги поєднують таку корисну безкорисливу діяльність з навчальним процесом – у розповіді Тетяни ПРИЩЕНКО – очільниці ліцею, яка завжди підтримує хороші ініціативи.

Спершу звернулася молодь – було потрібне просторе приміщення для виготовлення маскувальних сіток. – говорить Тетяна Іванівна. – У спортзалі закипіла копітка робота, охочих допомогти було дуже багато, приєдналися наші вчителі, вихованці – колишні й нинішні, небайдужі варвинці. Приносили дуже багато сировини для сіток. Виявляється, найскладніше у цій справі – нарізати смужок з тканини. Алергіки те відчули одразу, однак впоралися.

Потім наш педагог і координатор волонтерської організації Я.П. Борщ запитала, чи можна у ліцеї зберігати дитячий одяг. Але навіщо його зберігати, вирішили ми, коли можна одразу відсортовувати, приводити до ладу і відправляти у міста, які потребують допомоги (приміром, налаштували три “буси” для Харкова), а згодом – надавати переселенцям, котрі знайшли прихисток на Варвинщині. Тоді якраз тривали канікули, далі продовжилося дистанційне навчання, тож всі педагоги дружно включилися у таку роботу – з прагненням бути корисними у цей скрутний час.

This slideshow requires JavaScript.

До речі, наші кмітливі працівниці все із отриманого дбайливо доладовують. Наприклад, вибраковані джинси пішли на пошив робочих рукавиць – нам всім ще ж відбудовувати міста, – гірко всміхається оповідачка. – Така робота кипить у майстерні закладу.

Не тільки волонтери доставляють у ліцей чималі партії вживаного одягу, взуття, іграшок тощо, на заклик про збір допомоги відгукнулися чимало місцевих мешканців. Багато речей було доставлено із Гнідинців і Журавки, їх зносять добросерді варвинці, і навіть ті, хто й сам не розкошує.

Більше ста переселенців скористалися такою допомогою. Приходять родинами, і ми допомагаємо одягти не тільки дітвору, а й підлітків, дорослих. Були такі, хто запитував, а скільки треба платити, і щиро раділи, що поміч безкоштовна. Наші педагоги допомагають підібрати потрібні речі, приязно приймають людей, які соромляться чи не можуть зорієнтуватися у розмаїтті одягу.

Чимало щемливих історій почули вчителі: як люди бідували в підвалах, як вибиралися під обстрілами з “гарячих” точок, навіть човнами через Десну, хоч згадують те неохоче. Домівки вони залишили в зимовому одязі, а нині – весна, тож саме весняний асортимент нині у попиті.

Добре розібрали переселенці матраси, ковдри, подушки, а от рушників – дуже бракує. Тож запрошуємо поділитися таким крамом тих, хто може. А наймолодші втікачі від війни дуже радіють іграшкам, нещодавно прибула чимала партія взуття для діток та багато іншого.
Звертатися можна у наш одяговий “хаб” у робочі дні, з 9-ої ранку 14-ої, але й в інші години у закладі завжди є чергові. Прибулих записуємо, просимо показати паспорт і реєстрацію попереднього місця проживання, адже першочергово стараємося допогти тим, хто мусив залишити свої домівки і втікати від війни.

Наше волонтерство навчальному процесу – не завада. Вчителі доладовують одяг після проведення онлайн-уроків, або, як вихователі продовженого дня, асистенти учителя – навпаки зранку, до основної роботи. Заклад працює у штатному режимі, прибирається, охороняється. Всі працівники на робочих місцях, працюють злагоджено і зосереджено.

До речі, за час війни ми прийняли на тимчасове навчання більше тридцяти приїжджих школярів, влаштували у класи, забезпечили підручниками. Такі дітки охоче включаються у навчання, ніби з бажанням відволіктися від побачених жахів. Те, що певний період не мали змоги вивчати, стараються надолужувати, хоч це і непросто.

Ми, українці, маємо разом, дружно пережити лихо війни, допомагати один одному, спільно виборювати перемогу, хто як може – на фронті, у волонтерстві, на робочих місцях. Такої думки, як і всі свідомі варвинці, дотримуються наші освітяни.

Записала Є. Зима,
фото автора і надані ліцеєм.