Трибуна депутата

Громада — це рада, що вирішила, так і буде

Понад два роки у Варвинському районі проводиться робота щодо децентралізації влади і створення об’єднаних територіальних громад. Станом на 15 лютого 2017 року в Україні 414 об’єднаних територіальних громад, на Чернігівщині – 16: Парафіївська, Вертіївська, Ма­кіївська, Кіптівська, Деснянська, Батуринська, Остер­ська, Лосинівська, Мринська, Гончарівська, Коропська, Іванівська, Михайло-Коцюбинська, Корюківська, Носів­ська, Сновська та трьом об’єднаним територіальним громадам призначені вибори, це – Комарівській, Козелецькій та Менській. Громади, які об’єдналися, працюють, отримують допомогу на розвиток.

На Варвинщині сьогодні існує думка про створення чотирьох ОТГ: Варвинської, Озерянської, Гнідинцівської та Антонівської. Перспективним планом на даний час не передбачено створення чотирьох громад на території Варвинського району. Виникає запитання, чи є в них майбутнє?

Мета реформи полягає в тому, щоб наблизити послуги до людей, збільшити надходження до бюджету громади і дати можливість людям самим турбуватися про розвиток інфраструктури своїх населених пунктів. За законодавством об’єднана територіальна громада набуває статусу міста обласного значення і отримує фінансування з держбюджету напряму. До цього варто додати збільшення розміру надходження від податку з доходів фізичних осіб, що залишається в громаді, і, звичайно, кошти на розвиток громади, що надасть держава.

Що стосується створення Озерянської, Антонівської та Гнідинцівської об’єднаних територіальних громад, то потребують з’ясування питання освітянської, медичної сфер, надання соціальних послуг, реєстрація речових прав тощо, а також розміщення служб виконавчого комітету майбутньої об’єднаної територіальної громади – це питання залишається відкритим і його потрібно врегулювати в інтересах усіх жителів об’єднаної громади.

Що таке сьогодні об’єднана територіальна громада? Працівники місцевого самоврядування приблизно розуміють, що це повинен бути територіальний орган місцевого самоврядування десь на рівні міста обласного значення, де будуть відповідні підрозділи, відділи, відповідні спеціалісти, землевпорядники, освітяни і так далі. І це все повинно функціонувати за кошти громади. У нашому випадку розбивати район на дрібні громади – не зовсім правильно з фінансової точки зору. Розмір району, відповідно до методики формування територіальних громад, дозволяє створити нам одну громаду на один район, тобто оптимальна кількість, яка залежить виключно від розмірів та фінансової спроможності.

Проблема в тому, що сільські голови бояться втратити самостійність і робочі місця, вважаючи, що з децентралізацією віддалені села поступово вимруть. Але й без того, ситуація в них – критична. Острахом може бути й те, що староста не зможе без рішення сесії коригувати рівень своїх надбавок та премій. Тоді як сьогодні в деяких сільських радах середня зарплатня сільського голови досягає 7 тис. грн. Разом із тим, треба брати на себе велику відповідальність за відновлення інфраструктури доріг, розвитку освітніх та медичних округів. Району, як адміністративної одиниці, в тому вигляді, в якому він існує на сьогодні, не буде. Хто зацікавлений в створенні та розвитку своєї громади, той самостійно шукає до цього шляхи. Скажімо, долучається до різноманітних грантових проектів, знаходить іноземних донорів. А не говорить: мовляв, покажіть, хто з новостворених громад живе краще, то й ми так жити будемо, коли створимо свою громаду.

Звісно, що у сільських голів, які так чи інакше формують думку людей у селах, є своє бачення щодо цього реформування. І острахів вистачає, і зрозуміти їх можна. Проте незабаром той час, коли термін «добровільне» у назві Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» зникне з подальшим адміністративним (примусовим) об’єднанням громад, ніхто їх і запитувати не буде, що та як краще зробити. Тож, можливо, сьогодні варто спробувати об’єднатися та сформувати свої пропозиції щодо розвитку нашої територіальної громади. Треба, врешті-решт, вирішити, чи стане наша громада спроможною. І не чекати, доки це зробить якийсь чиновник із Києва.

Неготовність до негайного об’єднання громади у нашому районі можна пояснити по-різному. З одного боку, відсутністю низки законодавчих актів, які б дозволяли ефективно функціонувати новоствореним громадам, і наочних позитивних прикладів сусідніх громад, недостатністю інформування та особистими амбіціями. Не варто забувати й про те, що наразі розпочинається реформування й інших галузей. На сьогоднішній день активно йдуть обговорення щодо створення освітніх та медичних округів. Наведу для прикладу: держава надає освітню субвенцію у розрахунку близько 10 тис. грн. на 1 учня на рік, тому в школі, де навчається 50 учнів, освітня субвенція становитиме близько 500 тис грн., але мінімальний бюджет утримання школи становить від 2 млн. грн. А це додаткові 1,5 млн. грн. навантаження на місцевий бюджет. Це означає, що без оптимізації освітньої сфери практично весь бюджет новоствореної несамодостатньої громади може бути витрачений лише на освіту, а на розвиток соціальної інфраструктури, позашкільної освіти, ремонт доріг, надання послуг населенню тощо – грошей не вистачить. І це один із багатьох прикладів, де громада повинна буде визначатися у пріоритетах свого розвитку.

Але, щоб ОТГ могла працювати ефективно, потрібно мати базові речі – стратегічний план соціально-економічного розвитку громади, інвестиційний паспорт, затверджені межі громади тощо. Без цих документів жодна об’єднана громада працювати не зможе, та й інвесторам треба щось показати. Бюджет об’єднаної громади формується з власних надходжень та державної субвенції. Громада буде вчитися сама давати собі раду, вирішувати глобальні та дрібні питання, планувати та втілювати в життя свої плани.

Сьогодні, якщо ми йтимемо наосліп, то ні до розумних, ні до красивих не потрапимо, необхідно бачити ціль, яку ми прагнемо досягти. Але й зробити це в селах, де немає ніякої бази (фактично знищена інфраструктура села) і сам механізм не відпрацьований, – неможливо. У людей сьогодні немає довіри до влади, їхнє мислення ще не перебудоване в тому напрямку, що завтра вони будуть без сільради. Знайти консенсус у цьому питанні не дозволяють окремі сільради, які тягнуть ковдру на себе, забуваючи про інтереси власного населення та їх блага. Ніхто не бажає собі зла, і всі хочуть жити краще, тому разом і треба шукати шляхи до об’єднання.

Наша думка сьогодні наступна: розпорошувати й роздрібнювати район немає сенсу. Як говорять українські прислів’я: «Громада – великий чоловік», «Добре там живеться, де гуртом сіється і жнеться». Прислів’я і приказки взяті із життя нашого народу, так що думок і позицій щодо децентралізації та формування громад безліч – можна цитувати і цитувати. Але висновок напрошується один: свої проблеми треба вирішувати самостійно або в співпраці з іншими громадами, і не чекати, доки хтось прийде й зробить це за нас.

Т.Дейнека,
депутат Варвинської селищної ради