СВІТЛО ЇХ РОКІВ

Не минай ветеранської оселі

Увага і повага до людини – то основа діяльності Варвин­ської райради ветеранів, пер­­­вин­них ветеранських органі­зацій у населених пунктах і найчисельніших трудових колек­тивах Варвинщини. І це, власне, їх спільне завдання з органами влади та місцевого самоврядування. Підтримка радою Варвинської об`єднаної територіальної громади роботи вете­ранського осередку – добрий приклад, коли такий тандем ефективно діє, здобуває позитивний відгук мешканців громади.

Зі стартом роботи ОТГ за сприяння голови громади, депутатського корпусу селищною радою забезпечено фінансову основу діяльності ветеранської організації – громадського осередку, де гуртуються представники старшого покоління варвинців, знаходять розуміння, спілкування, цікаве й корисне дозвілля. Активно підтримує мерія потрібні людям доброчинні акції, а особисто спілкуватися із земляками поважного віку, з перших вуст дізнаватися про їх життя-буття і бачення проблем громади – вже усталена традиція серед депутатів ради.

Минулий листопад був урожайним на чудові ювілейні дати активістів ветеранського руху селища, його поважних мешканців, тож депутатська вітальна акція – відвідини ювілярів з квітами, подарунками, теплими привітаннями, стала доброю нагодою до щирого спілкування, немало порадувала ветеранів, котрі з висоти прожитих літ краще за нас, молодших, знають справжню ціну людяності, підтримки, взаємодопомоги.

Ініціативу очільниці ветеранів Марії Качаєвої підтримали депутати селищної ради: від Аграрної партії Укр­аїни – член політради партії і голова фракції у місцевій раді Микола Гайдай, голова постійної комісії з питань фінансів, бюджету, інвестицій та міжнародного співробітництва Віктор Гармаш, від ВО «Батьківщина» – Андрій Костін, котрий задіяний до депутатської роботи у комісії з питань земельних відносин, містобудування та екології. До вітальної акції долучилися й представники СТОВ «Дружба-Нова».

«Не минайте вдовиної хати»

Вже кілька літ немає у місцевому ветеранському строю одного зі справжніх героїв-фронтовиків Другої світової Василя Григоровича Левченка. Родом був з Полтавщини, голодний 1933-ій вирвав із його життя маму, двох братів і сестру, репресії 37-го – батька. Як потрапив хлопець-сирота на війському службу 40-го, то демобілізувався аж 47-го. Відкрокував пекельні роки війни у роті мінерів, був учасником найзапекліших боїв, визволяв захоплені території до Кенігсберга.

Все мирне довге трудове життя – у нафто­вій галузі, варвинці запам`ятали Василя Гри­го­ровича надзвичайним працелюбом, мудрою, доб­розичливою людиною, ще й у 90-річному віці він разом з вірною подругою – дружиною Єв­генією Севастьянівною давав лад нехитрому ве­теранському господарству, його охайний «фін­сь­кий» будиночок у нафтовицькому поселенні Варви і нині пам`ятає дбайливі руки спочилого господаря.

Морозного листопадового ранку Марія Качаєва і Віктор Гармаш вітали зі славним 90-річчям вдову фронтовика Євгенію Севастьянівну ЛЕВЧЕНКО. Мешкає вона нині сама. Хоч і вельми поважні її літа, проте не втрачає оптимізму, витримки, життєлюбства, як і свого часу її покійний чоловік. На час відвідин гостювала у мами одна з трьох доньок – Лідія з Миколаєва, її сестри мешкають у Ніжині, у російській Татарії.


Віктор Гармаш тепло привітав ювілярку, котра проживає у його виборчому окрузі, і вручив подарунки від депутата облради, керівника об­лас­ної організації Аграрної партії Сергія Гайдая, колег-однопартійців, ветеранської організації.

Той, хто все життя ростив молоді діброви

Теж посріблений життєвою мудрістю ювілей – 90-річчя, відзначав 21 листопада відомий варвинець Михайло Петрович Породько. Перефразовуючи рядки його улюбленого поета М. Рильського, саме так можна охарактеризувати покликання і справу всього життя цього великого природолюба, освіченої, ерудованої й мудрої людини, котра дбала про збереження й поповнення одного з найбільших багатств природи – лісів. М.П. Породько родом з Ніжинського району, після закінчення Київ­ського лісогосподарського інституту роз­починав стезю лісівника на Запоріжжі, на Чернігівщині знаний за працею у Прилуцькому лісгоспі (Сокиринське лісництво), Остерському, а най­продук­тивнішими були півтора де­сят­ка літ у нашому Варвинському лісництві. Під його керівництвом було суттєво поповнено лісовий фонд – до 3 тис. гектарів, заліснювалися навіть численні яри і балки, у власному розсаднику з насіння почали вирощувати саджанці, до робіт із заліснення і догляду за посадками залучалися молодь і сільські лісівничі ланки. Перед виходом на пенсію, ще з десяток літ працював старшим інженером Прилуцького лісгоспу, але й потім ще потрудився землеупорядником селищної ради.

Михайла Породька у лісівничій справі вирізняли не тільки велика любов до всього живого, а й науковий підхід, вдячно згадують варвинці й вміння вдало розпланувати зе­мельні наділи, активно працював він у президії ве­те­ранської ради, очолював селищну організацію.

Не тільки ліси – предмет великої гордості Михайла Пет­ровича, разом з дружиною Галиною Іванівною виховали дітей, гідних пошани земляків.


Ветерана праці сердечно вітали з ювілеєм М. Гайдай, В. Гармаш і М. Качаєва, згадуючи його дорогоцінний спа­док поколінням варвинців – ліси, і дякуючи за взірець гідності, людяності, прагнення до знань і корисної людям діяльності, який подає землякам родина Породьків.

Грамотний і небайдужий

Таким у селищі знають ветерана сільськогосподарської галузі П.Я. Портного, який теж днями відзначив значиму життєву віху – 80 років. Родом Петро Якович із Остерщини, освіту здобув на факультеті механізації Української сільгоспакадемії і дебютував у професії в Козелецькому районі. Згодом трудився головним інженером управління сільського господарства у Варвинському районі. Коли у місцевій райсільгосптехніці було створено службу технічного обслуговування, знаний фахівець очолив її. У колишньому варвинському колгоспі «Україна» трудився головним інженером. Висока дисципліна, відповідальність за справу, технічна грамотність вирізняли Петра Портного у трудовій діяльності, активною завжди була ця принципова людина і у громадських справах.

 

Хоч нині, після смерті дружини, Петро Якович мешкає сам, проте охоче спілкується із земляками, його під­три­мують діти – виростив їх троє. У день ювілею приймав численні привітання від тих, хто пам`ятає і шанує його. Вік­тор Гармаш порадував ветерана несподіваними відвідинами та теплим привітанням від себе й колег-депутатів.

Уважний до мешканців свого округу,

до кожного, хто шукає його допомоги і підтримки, активно взаємодіє з людьми – так голова ветеранської організації Марія Качаєва відгукується про депутата А.А. Костіна, разом з котрим побували зі святковим віншуванням у жительки його виборчого округу Євгенії Єгорівни Цопи. З квітами, подарунками і солодощами завітали до 80-річної варвинчанки гості, проте здивували й потішили не цим – передовсім, увагою й піклуванням.

Лебедина пара –

подружжя шанованих варвинців Гри­горія Івановича і Лідії Іванівни Хоменків, ніби великого життєвого под­вигу, досягли разом 65-річчя под­ружнього життя, бережучи й розуміючи один одного, плекаючи дітей-онуків, з добром і щирістю ставлячись до людей довкола.


Лідію Іванівну чимала частка давно подорослілих варвинців називає другою мамою, бо через її турботливі руки пройшли сотні вихованців-дитсадківців, де трудилася все своє трудове життя. Григорій Іванович – уславлений фронтовик, після визволення Варвинщини юнака було призвано на фронт, бойове хрещення пройшов у кривавому коловороті форсування Дніпра, де був поранений. Після гос­піталю потрапив у артилеристи і – на Західний фронт. Медалі й ордени має за тяжкі, переможні бої. Ще не салютувала Перемога 45-го, як підрозділ Григорія Хоменка було пе­рекинуто на Японію. Спогади пекельної монгольської пустелі Гобі, де при переході масово гинули воя­ки, і досі залишаються для нього найст­рашнішими. Після закінчення війни ніс службу у російському Примор`ї.

Після пережитого для молодого красеня-фронтовика ходити пішки щодня з Ладана, де працював на заводі, на побачення до нареченої у Варву – то вже була суща дрібниця. Побралися, звели затишний дім, жили у розумінні і взаємопідтримці, виростили чудових доньок, переконали не легковажити гарною освітою, підсобили у догляді за онуками. Григорій Іванович після військової служби трудився водієм на «кінопередвижці», згодом столярував і немало тодішніх варвин­ських новобудов зводилися і його невтомними руками.

Найщиріше золото їх поважних літ – найвдячніші на світі доньки-ро­зумниці, троє онуків і двоє правну­чат, діляться радістю сивенькі «мо­лодя­та». Нині, коли вже потребують сторонньої помочі, їх дівчата, ніби поз­мінно, линуть до них з Києва та Хме­льницького – почергово живуть біля них, допомагають у побуті, хоч кожна має відповідальну, копітку справу. Тетяна – на викладацькій роботі у столичному виші, Ніна – у Хме­льницькому завідує переробним м`ясо-молочним виробництвом.

У день такої поважної річниці до родини Хоменків завітала Марія Качаєва – бажана гостя у ветеранських оселях, з привітаннями й подарунками від ради ветеранів, ради об`єднаної громади і її депутатського корпусу.

Того дня подружжя відвідали менеджери із соціальної роботи СТОВ «Дружба-Нова» Анатолій Бор­сук і Євгенія Мелащенко з теплими ві­таннями і не менш теплою ковдрою від дирекції місцевого агровиробника.

Привітання з вуст гостей гріли морозяного лис­топада наших ша­новних ювілярів, а ми, їх молодші зем­ляки, маємо таку безцінну мож­ливість грітися у променях їх літ, життєвої муд­рос­ті й оптимізму, нас­­­­нажуватися на подолання труд­но­щів сьо­годення, нес­півставних з пе­­ре­жи­тим ними, вчи­­мося за їх прик­ладом жити у ладу із со­бою і світом.

Є.Зима, фото автора.