Не минай ветеранської оселі
Увага і повага до людини – то основа діяльності Варвинської райради ветеранів, первинних ветеранських організацій у населених пунктах і найчисельніших трудових колективах Варвинщини. І це, власне, їх спільне завдання з органами влади та місцевого самоврядування. Підтримка радою Варвинської об`єднаної територіальної громади роботи ветеранського осередку – добрий приклад, коли такий тандем ефективно діє, здобуває позитивний відгук мешканців громади.
Зі стартом роботи ОТГ за сприяння голови громади, депутатського корпусу селищною радою забезпечено фінансову основу діяльності ветеранської організації – громадського осередку, де гуртуються представники старшого покоління варвинців, знаходять розуміння, спілкування, цікаве й корисне дозвілля. Активно підтримує мерія потрібні людям доброчинні акції, а особисто спілкуватися із земляками поважного віку, з перших вуст дізнаватися про їх життя-буття і бачення проблем громади – вже усталена традиція серед депутатів ради.
Минулий листопад був урожайним на чудові ювілейні дати активістів ветеранського руху селища, його поважних мешканців, тож депутатська вітальна акція – відвідини ювілярів з квітами, подарунками, теплими привітаннями, стала доброю нагодою до щирого спілкування, немало порадувала ветеранів, котрі з висоти прожитих літ краще за нас, молодших, знають справжню ціну людяності, підтримки, взаємодопомоги.
Ініціативу очільниці ветеранів Марії Качаєвої підтримали депутати селищної ради: від Аграрної партії України – член політради партії і голова фракції у місцевій раді Микола Гайдай, голова постійної комісії з питань фінансів, бюджету, інвестицій та міжнародного співробітництва Віктор Гармаш, від ВО «Батьківщина» – Андрій Костін, котрий задіяний до депутатської роботи у комісії з питань земельних відносин, містобудування та екології. До вітальної акції долучилися й представники СТОВ «Дружба-Нова».
«Не минайте вдовиної хати»
Вже кілька літ немає у місцевому ветеранському строю одного зі справжніх героїв-фронтовиків Другої світової Василя Григоровича Левченка. Родом був з Полтавщини, голодний 1933-ій вирвав із його життя маму, двох братів і сестру, репресії 37-го – батька. Як потрапив хлопець-сирота на війському службу 40-го, то демобілізувався аж 47-го. Відкрокував пекельні роки війни у роті мінерів, був учасником найзапекліших боїв, визволяв захоплені території до Кенігсберга.
Все мирне довге трудове життя – у нафтовій галузі, варвинці запам`ятали Василя Григоровича надзвичайним працелюбом, мудрою, доброзичливою людиною, ще й у 90-річному віці він разом з вірною подругою – дружиною Євгенією Севастьянівною давав лад нехитрому ветеранському господарству, його охайний «фінський» будиночок у нафтовицькому поселенні Варви і нині пам`ятає дбайливі руки спочилого господаря.
Морозного листопадового ранку Марія Качаєва і Віктор Гармаш вітали зі славним 90-річчям вдову фронтовика Євгенію Севастьянівну ЛЕВЧЕНКО. Мешкає вона нині сама. Хоч і вельми поважні її літа, проте не втрачає оптимізму, витримки, життєлюбства, як і свого часу її покійний чоловік. На час відвідин гостювала у мами одна з трьох доньок – Лідія з Миколаєва, її сестри мешкають у Ніжині, у російській Татарії.
Віктор Гармаш тепло привітав ювілярку, котра проживає у його виборчому окрузі, і вручив подарунки від депутата облради, керівника обласної організації Аграрної партії Сергія Гайдая, колег-однопартійців, ветеранської організації.
Той, хто все життя ростив молоді діброви
Теж посріблений життєвою мудрістю ювілей – 90-річчя, відзначав 21 листопада відомий варвинець Михайло Петрович Породько. Перефразовуючи рядки його улюбленого поета М. Рильського, саме так можна охарактеризувати покликання і справу всього життя цього великого природолюба, освіченої, ерудованої й мудрої людини, котра дбала про збереження й поповнення одного з найбільших багатств природи – лісів. М.П. Породько родом з Ніжинського району, після закінчення Київського лісогосподарського інституту розпочинав стезю лісівника на Запоріжжі, на Чернігівщині знаний за працею у Прилуцькому лісгоспі (Сокиринське лісництво), Остерському, а найпродуктивнішими були півтора десятка літ у нашому Варвинському лісництві. Під його керівництвом було суттєво поповнено лісовий фонд – до 3 тис. гектарів, заліснювалися навіть численні яри і балки, у власному розсаднику з насіння почали вирощувати саджанці, до робіт із заліснення і догляду за посадками залучалися молодь і сільські лісівничі ланки. Перед виходом на пенсію, ще з десяток літ працював старшим інженером Прилуцького лісгоспу, але й потім ще потрудився землеупорядником селищної ради.
Михайла Породька у лісівничій справі вирізняли не тільки велика любов до всього живого, а й науковий підхід, вдячно згадують варвинці й вміння вдало розпланувати земельні наділи, активно працював він у президії ветеранської ради, очолював селищну організацію.
Не тільки ліси – предмет великої гордості Михайла Петровича, разом з дружиною Галиною Іванівною виховали дітей, гідних пошани земляків.
Ветерана праці сердечно вітали з ювілеєм М. Гайдай, В. Гармаш і М. Качаєва, згадуючи його дорогоцінний спадок поколінням варвинців – ліси, і дякуючи за взірець гідності, людяності, прагнення до знань і корисної людям діяльності, який подає землякам родина Породьків.
Грамотний і небайдужий
Таким у селищі знають ветерана сільськогосподарської галузі П.Я. Портного, який теж днями відзначив значиму життєву віху – 80 років. Родом Петро Якович із Остерщини, освіту здобув на факультеті механізації Української сільгоспакадемії і дебютував у професії в Козелецькому районі. Згодом трудився головним інженером управління сільського господарства у Варвинському районі. Коли у місцевій райсільгосптехніці було створено службу технічного обслуговування, знаний фахівець очолив її. У колишньому варвинському колгоспі «Україна» трудився головним інженером. Висока дисципліна, відповідальність за справу, технічна грамотність вирізняли Петра Портного у трудовій діяльності, активною завжди була ця принципова людина і у громадських справах.
Хоч нині, після смерті дружини, Петро Якович мешкає сам, проте охоче спілкується із земляками, його підтримують діти – виростив їх троє. У день ювілею приймав численні привітання від тих, хто пам`ятає і шанує його. Віктор Гармаш порадував ветерана несподіваними відвідинами та теплим привітанням від себе й колег-депутатів.
Уважний до мешканців свого округу,
до кожного, хто шукає його допомоги і підтримки, активно взаємодіє з людьми – так голова ветеранської організації Марія Качаєва відгукується про депутата А.А. Костіна, разом з котрим побували зі святковим віншуванням у жительки його виборчого округу Євгенії Єгорівни Цопи. З квітами, подарунками і солодощами завітали до 80-річної варвинчанки гості, проте здивували й потішили не цим – передовсім, увагою й піклуванням.
Лебедина пара –
подружжя шанованих варвинців Григорія Івановича і Лідії Іванівни Хоменків, ніби великого життєвого подвигу, досягли разом 65-річчя подружнього життя, бережучи й розуміючи один одного, плекаючи дітей-онуків, з добром і щирістю ставлячись до людей довкола.
Лідію Іванівну чимала частка давно подорослілих варвинців називає другою мамою, бо через її турботливі руки пройшли сотні вихованців-дитсадківців, де трудилася все своє трудове життя. Григорій Іванович – уславлений фронтовик, після визволення Варвинщини юнака було призвано на фронт, бойове хрещення пройшов у кривавому коловороті форсування Дніпра, де був поранений. Після госпіталю потрапив у артилеристи і – на Західний фронт. Медалі й ордени має за тяжкі, переможні бої. Ще не салютувала Перемога 45-го, як підрозділ Григорія Хоменка було перекинуто на Японію. Спогади пекельної монгольської пустелі Гобі, де при переході масово гинули вояки, і досі залишаються для нього найстрашнішими. Після закінчення війни ніс службу у російському Примор`ї.
Після пережитого для молодого красеня-фронтовика ходити пішки щодня з Ладана, де працював на заводі, на побачення до нареченої у Варву – то вже була суща дрібниця. Побралися, звели затишний дім, жили у розумінні і взаємопідтримці, виростили чудових доньок, переконали не легковажити гарною освітою, підсобили у догляді за онуками. Григорій Іванович після військової служби трудився водієм на «кінопередвижці», згодом столярував і немало тодішніх варвинських новобудов зводилися і його невтомними руками.
Найщиріше золото їх поважних літ – найвдячніші на світі доньки-розумниці, троє онуків і двоє правнучат, діляться радістю сивенькі «молодята». Нині, коли вже потребують сторонньої помочі, їх дівчата, ніби позмінно, линуть до них з Києва та Хмельницького – почергово живуть біля них, допомагають у побуті, хоч кожна має відповідальну, копітку справу. Тетяна – на викладацькій роботі у столичному виші, Ніна – у Хмельницькому завідує переробним м`ясо-молочним виробництвом.
У день такої поважної річниці до родини Хоменків завітала Марія Качаєва – бажана гостя у ветеранських оселях, з привітаннями й подарунками від ради ветеранів, ради об`єднаної громади і її депутатського корпусу.
Того дня подружжя відвідали менеджери із соціальної роботи СТОВ «Дружба-Нова» Анатолій Борсук і Євгенія Мелащенко з теплими вітаннями і не менш теплою ковдрою від дирекції місцевого агровиробника.
Привітання з вуст гостей гріли морозяного листопада наших шановних ювілярів, а ми, їх молодші земляки, маємо таку безцінну можливість грітися у променях їх літ, життєвої мудрості й оптимізму, наснажуватися на подолання труднощів сьогодення, неспівставних з пережитим ними, вчимося за їх прикладом жити у ладу із собою і світом.
Є.Зима, фото автора.